Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/3970/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3970/24 пров. № А/857/13822/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року у справі № 140/3970/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- суддя у І інстанції ОСОБА_2 час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі Постанова №889), за весь час затримки їх виплати; -зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за весь час затримки їх виплати - з січня 2016 року по день фактичної виплати (24 лютого 2024 року). На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказами відповідача він був звільнений з військової служби та з 23 березня 2023 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Поряд з тим відповідач здійснив перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення) із затримкою та заборгованість виплачена лише 24 лютого 2024 року (на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року у справі №140/18749/23). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованої за період з 01 січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованої за період з 01 січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що доводи позовної заяви щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушення встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними, виходячи з аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 березня 2023 року №260-ОС ОСОБА_1 , звільненого наказом від 21 березня 2023 року №254-ОС (а.с.8) у запас на підставі підпункту «Г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23 березня 2023 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі №140/18749/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення (а.с.25-29). На виконання рішення суду у справі №140/18749/23, 24 лютого 2024 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 кошти у сумі 25273,97 грн, що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», листом відповідача від 01 березня 2024 року №09/2222-24/28. Згідно розрахунку відповідача ОСОБА_1 донараховано додаткову грошову винагороду за січень 2016 року - лютий 2018 року у сумі 22382,45 грн. На звернення представника позивача - адвоката Каверіна С.М. від 15 березня 2024 року до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, нарахованої та виплаченої на виконання рішення суду у справі №140/18749/23, за період з січня 2016 року по день фактичної виплати. Листом від 22 березня 2024 року №09/2991-24-Вих/46 відповідач відмовив у зв`язку з відсутністю правових підстав для виплати компенсації. Позивач вважаючи протиправним дії відповідача, звернувся з цим позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив, як і не зробив цього після звернення представника позивача за вирішенням цього питання. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159). Статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Згідно статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Статтею 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 врегульовано, що компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Відтак, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру. Заробітна плата (грошове забезпечення) належать до виплат, які підлягають компенсації. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17. Зазначене у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а). Судом першої інстанції вірно встановлено, що фактична виплата перерахованої щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року на виконання рішення суду від 01 вересня 2023 року у справі №140/18749/23 відбулася 24 лютого 2024 року, що не є спірним (підтверджується випискою банку, листом відповідача від 01 березня 2024 року) (а.с.9, 10). Апеляційний суд вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, не належить до переліку доходів, які підлягають компенсації у разі порушення строків їх виплати. Згідно пункту 2 розділу І Інструкції №585 грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року у справі №140/18749/23 установлено факт виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по лютий 2018 року включно щомісячної додаткової грошової винагороди. Велика Палата Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17 зазначила, що щомісячна додаткова винагорода, передбачена Постановою №889, носила систематичний, щомісячний характер, належить до додаткових видів грошового забезпечення. Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (тобто вона належить до доходу, одержаного на території України і який не мав разового характеру), та з огляду на ту обставину, що відповідач здійснив її виплату ОСОБА_1 за січень 2016 року лютий 2018 року у належному розмірі з порушенням строків (фактично виплачена 24 лютого 2024 року), то позивач має право на отримання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, за весь час затримки її виплати відповідно до приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159. Апеляційний суд звертає увагу, що нарахування та виплата позивачу вказаної винагороди з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для її обрахунку індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив, як і не зробив цього після звернення представника позивача за вирішенням цього питання. Згідно пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за вказаний період за весь час затримки виплати відповідно до Порядку №159. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року у справі № 140/3970/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник