Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6758/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6758/23 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Маринчак Н.Є. суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 18 березня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, апелянт) про: - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №104550004918 від 25 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи із 12 вересня 2022 року відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що після досягнення 60-річного віку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надіслало на адресу позивача лист про відмову у призначенні пенсії, оскільки його загальний стаж позивачки складає 25 років 1 місяць19 днів при необхідному стажі 29 років, та до страхового стажу не зараховані періоди роботи позивача згідно трудової книжки, оскільки накази на зарахування та звільнення записані не коректно, на печатці, якою завірено звільнення з роботи не проглядається назва підприємства та відсутня довідка про сплату внесків до Пенсійного фонду. Позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії за віком протиправними, оскільки усі записи в його трудовій книжці зазначені належним чином та з відповідними печатками, а тому в повній мірі підтверджують наявність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №104550004918 від 25 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року, з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року та з 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18 серпня 2022 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Рішення суду першої інстанції в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, позивачем не оскаржується. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 ро ку та від 03 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Від позивача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, 18 серпня 2022 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 25 серпня 2022 року відповідачем було прийнято рішення №104550004918 про відмову у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи із 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року, оскільки накази на зарахування та звільнення записані не коректно, з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року на печатці, якою завірено звільнення з роботи не проглядається назва підприємства, періоди роботи в Росії 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року - відсутня довідка про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду (а.с.11). Страховий стаж позивача становить 25 років 1 місяць 19 днів. Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, зазначив, що записи у трудовій книжці позивача виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи на території російської федерації та містять реквізити відповідних наказів, на підставі яких внесені. Крім того, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан та в подальшому його продовжено, будь-які дипломатичні зв`язки із державою- агресором розірвано. Отже, вищезазначені розбіжності не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів його роботи для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який набув чинності 01 січня 2004 року. Положеннями пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Отже необхідною умовою для призначення пенсії за віком є наявність страхового стажу, що є спірним у даній справі. Щодо зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року та з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року. Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. В силу статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач на підтвердження стажу надав трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка містить записи про те, що ОСОБА_1 з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року працював у «Прииск Ленинский к-та «Алданзолото» штукатуром та з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року працював на посаді слюсаря-ремонтника. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пункт 20 Порядку №637 передбачає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У відповідності до частини першої статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо перевірки відповідної інформації та встановлення обставин щодо наявності або відсутності пільгового стажу, в тому числі шляхом проведення перевірок та вимагання відповідних документів у роботодавців. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що матеріалами справи не підтверджується намір відповідача реалізувати свої повноваження щодо з`ясування всіх обставин справи, що не може бути правовою підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист та призначення пенсії. За змістом апеляційної скарги відповідачем не спростовано висновки суду першої інстанції про те, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці позивача зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства на аркуші трудової книжки та некоректний запис зарахування та звільнення з роботи, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року та з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року. Щодо зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації з 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною другою вказаної статті передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 13 березня 1992 року укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана Україною та Російською Федерацією та вступила в силу з дня підписання (далі - Угода). Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Частинами другою-третьою статті 6 Угоди визначено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення. Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка набула чинності 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на території обох Сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбулась трудова діяльність. Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, укладеної між Урядами держав-учасниць цієї Угоди, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, трудовий стаж, стаж на пільгових умовах і за спеціальністю взаємно визнається Сторонами. Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 квітня 2004 року № 1906-1V передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають. В подальшому, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Ця постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10 січня 2023 року, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 24 червня 2023 року № 639 припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 року в м. Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 10 липня 2023 року № 72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, припинила дію 04 липня 2023 року. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародних договорів України вбачається, що відмова від Угоди від 13 березня 1992 року та Угоди від 14 січня 1993 року означає, що вказані Угоди припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод. Відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року кожен учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється по спливу 6-місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і у разі її виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони мешкають. Оскільки на період здійснення трудової діяльності позивача на території Російської Федерації чинними були міжнародні угоди з даною державою, то при вирішенні спору слід застосовувати положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн». Таким чином, доводи апелянта про те, що на осіб, які працювали на території Російської Федерації після 01 січня 1992 року не поширюються норм Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку на підставі того, що Російська Федерація припинила з 01 січня 2023 року участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не відповідають законодавству, що діяло в період роботи позивача на території Російської Федерації та на момент виникнення спірних правовідносин. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Також статтею 24 Закону № 1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою зазначеної статті регламентовано, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Подібні за суттю вимоги передбачені й в законодавстві Російської Федерації. Так, за визначенням, яке міститься в статті 2 Федерального Закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ, який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - стаж, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу. Відповідно до частини першої статті 10 Федерального Закону Російської Федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації» до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації. При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» від 01 квітня 1996 року № 27-ФЗ підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (частина перша статті 13 Федерального Закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ). Згідно із частиною другою статті 13 Федерального Закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до федерального закону від 01 квітня 1996 року № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку. Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення і порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Законі Російської Федерації «Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року № 400-ФЗ (статті 3, 11, 14). Федеральним законом «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди» від 03 грудня 2011 року № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 Федерального Закону «Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» № 167-ФЗ від 15 листопада 2001 року, відповідно до яких застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього Федерального Закону передбачено, що він вступає в силу з 01 січня 2012 року. Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону Російської Федерації «Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року № 400-ФЗ передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації. Отже, як законодавством України, так і законодавством Російської Федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. Обов`язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території Російської Федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за цей період. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 360/4129/20, від 20 березня 2024 у справі №200/11294/20-а, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню в цій справі. Статтею 44 Закону № 1058-VI визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків. Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1 встановлено, що для підтвердження заробітної плати особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами. Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення нарахування заробітної плати та відповідних страхових відрахувань з отриманої заробітної плати позивача за період 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року як до Пенсійного фонду Російської Федерації так і до Пенсійного фонду України. Відсутність даних доказів позивачем, за змістом позовної заяви, не заперечується. Позиція позивача в даній частині мотивована тим, що він не може нести відповідальність за несплату страхових внесків підприємством-страхувальником. Виходячи з цього, не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача періоди його роботи 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення нарахування заробітної плати та відповідних страхових відрахувань до Пенсійного фонду Російської Федерації з отриманої заробітної плати за цей період. В частині відмовлених позовних вимог апеляційна скарга доводів незгоди з оскаржуваним судовим рішенням не містить, а тому колегія суддів не перевіряє застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у цій частині судового рішення. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та висновки, викладені в його рішенні, частково не відповідають обставинам справи, то оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року, з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року та з 01 січня 2004 року по 17 жовтня 2012 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18 серпня 2022 року. Прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) періоди роботи з 10 травня 1984 року по 27 листопада 1984 року, з 31 березня 1989 року по 25 вересня 1990 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18 серпня 2022 року». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя - доповідач Маринчак Н.Є. Судді: Черпак Ю.К. Штульман І.В.