Постанова Київський апеляційний суд № 760/17292/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Кушнір С.І. Єдиний унікальний номер справи № 760/17292/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/8308/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В. Соколової В.В. , секретар - Кролівець О.В. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 13 липня 2023 року (04 липня 2023 року, відповідно до відбитку поштового штемпеля) звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позову зазначено, що сімейне життя з відповідачкою не склалося у зв`язку з відсутністю взаєморозуміння. Від шлюбу спільних дітей немає, спільне господарство не ведеться. Як зазначає позивач, сімейне життя не склалося, стосунки між сторонами почали погіршуватися, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин з початку 2023 року. Шлюб між сторонами носить формальний характер, а тому збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Примирення вважає неможливим. У позові просив: - розірвати шлюб, зареєстрований між сторонами 03 вересня 2016 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №2237. Представник відповідачки - адвокат Мазуренко І.О. 06 жовтня 2023 року подав відзив на позовну заяву, у якому просив залишити позов без розгляду з огляду на те ,що з 2020 року сторони проживали на території США, однак, дійсно, з лютого 2023 року припинили проживати однією сім`єю. Відповідачка ОСОБА_2 07 червня 2023 року подала до Вищого суду округу Санта Клара, штат Каліфорнія позовну заяву №23FL001988 про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , чим фактично розпочала процедуру розлучення. Представник відповідачки надсилала на електронну пошту позивача лист-повідомлення про ініціювання позову, однак ОСОБА_1 постійно переховується та ухиляється від вручення йому повістки про виклик до суду. Оскільки провадження у цій справі вже відкрито, а в провадженні іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу слід залишити без розгляду. Представник позивача - адвокат Вітер В.М. 15 листопада 2023 року подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідачки та просив позов задовольнити, вважає, що спір про розірвання шлюбу між сторонами слід розглядати виключно за законодавством України. Вказав, що факт звернення ОСОБА_2 до Вищого суду округу Санта Клара, штат Каліфорнія з позовною заявою не є підтвердженням відкриття провадження у справі. Хоч звернення до суду і зареєстровано в канцелярії, однак не містить опису жодної процесуальної дії, яка б свідчила, що призначено склад суду, дата час та місце підготовчого засідання. Факт подання позовної заяви не підтверджує наявність відкритого провадження як і готовність суду США до розгляду справи. Представник відповідачки - адвокат Мазуренко І.О. подав заперечення на відповідь на відзив, підтримав заяву про залишення позову без розгляду. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року залишено позов без розгляду (п.4 ч.1 ст. 257 ЦПК України - у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав). Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права , і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ту обставину, що суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду, не взяв до уваги що докази надані відповідачкою ОСОБА_2 не відповідають вимогам допустимості та належності у розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України, оскільки усі письмові докази не містять апостилю та нотаріально засвідченого перекладу, а електронне листування не відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України, і не стосуються предмету спору, а відтак суд помилково встановив доведеним факт, що відповідачка звернулася до іноземного суду з аналогічним позовом. Сторони у справі надали відзиви та заперечення за відзиві, додаткові пояснення. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 04 липня 2024 року, 18 липня 2024 року, 09 вересня 2024 року, 16 вересня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Представники сторін приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що в суді іншої іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами про той самий предмет спору і з тих самих підстав. Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав. Особистим законом фізичної особи вважається право держави , громадянином якої вона є . Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав , іі особистим законом вважається право тієї з держав ,з якою особа має найбільш тісний зв`язок , зокрема , має місце проживання або займається основною діяльністю.( ч.1 ч.2 ст. 16 Закону України « Про міжнародне приватне право»). У ч.1 ст. 60 Закону України « Про міжнародне приватне право» передбачено ,що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя , а за його відсутності - правом держави , у якій подружжя мало останнє місце проживання, за умови ,що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Як видно з матеріалів справи , сторони уклали шлюб 03 вересня 2016 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №2237). Як зазначає позивач ОСОБА_1 у 2022 році відносини між сторонами припинено . У провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа про розподіл спільного майна подружжя (№ 760/20759/23). У даній справі ОСОБА_2 заявлено зустрічний позов, чим остання фактично визнала юрисдикцію українського суду для правових наслідків шлюбу. Із доказів, наданих ОСОБА_2 на підтвердження подання позову в іншій країні не вбачається ,що позов тотожний даному спору, а також що предмет та підстави є тотожними, що виключає можливість залишення позову без розгляду. Як видно із матеріалів справи, сторони є громадянами України . Відповідно до ст. 76-81 ЦПК України відповідачка ОСОБА_2 не надала доказів зміни її постійного місця проживання в Україні на іншу державу. Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Згідно з частиною першою статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють . За приписами частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою. Така позиція касаційного суду з питання мови адміністративного судочинства відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 6 липня 2016 року (справа № 21-1092а16). Також подібні висновки викладались в ухвалах Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі 826/10114/17, від 1 липня 2019 у справі 243/10706/18, від 22 липня 2019 року у справі 826/19159/16. Крім того, вимоги щодо викладення документа процесуального характеру (позовної заяви, касаційної скарги) державною мовою викладені також, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 11-955зі19 (9901/98/19). Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року N 802-IV. Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов`язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії. Слід зазначити, що у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №520/6952/19 та від 14 травня 2020 року у справі №826/7282/17 Верховним Судом висловлено правову позицію щодо викладення відповідної заяви (скарги) державною (українською) мовою. Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2019 у справі № 910/4473/17. З огляду на норми ст. 95 ЦПК України , подання належних доказів стосується не лише позивача , але і всіх учасників справи. Як видно з наданих відповідачкою документів , нею 07 червня 2023 року ініційовано процедуру розірвання шлюбу з ОСОБА_4 шляхом подання заяви №23FL001988 до Верховного суду Каліфорнії, округ Санта-Клара, США. Натомість, надані докази не містять апостилю та нотаріально засвідченого перекладу, що унеможливлює перевірити належність вказаних доказів. Наданні відповідачкою докази до додаткових пояснень в суді апеляційної інстанції, також не містять апостилю та нотаріально засвідченого перекладу ,є лише скриншотами (як зазначено у поясненнях), а відтак також є неналежними в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України. З огляду на те ,що матеріали справи не містять жодного належними чином засвідченого процесуального документу, який би підтверджував те, що справа у США дійсно перебуває у суді та що вона має актуальний статус, застосування судом першої інстанції норм ст. 257 ЦПК України є помилковим. Зважаючи на те ,що сторони в даній справі є громадянами України, між Україною та США відсутній міжнародний договір, яким врегульовано питання сімейних відносин, докази наявності тотожного спору між сторонами в іноземному суду відсутні, залишення позову без розгляду є передчасним. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , фактично позбавив його права на розірвання шлюбу відповідно до гарантованих Конституцією прав позивача та вимог національного законодавства. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,379, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 17 вересня 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова