Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4835/24
від 17.09.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4835/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 17 вересня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, В С Т А Н О В И В : у квітні 2024 року Харківський Національний університет внутрішніх справ (далі - університет, позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), в якому просив стягнути на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в сумі 51 264, 06 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 проходив навчання у Харківському Національному університеті внутрішніх справ у період з 15.08.2019 р. по 24.08.2021 р. При цьому, відповідача було звільнено із служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, відтак, останній має відшкодувати витрати на утримання. Однак, такі не відшкодовано в добровільному порядку, що і стало підставою для звернення до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського Національного університету внутрішніх справ суму у розмірі 51 264, 06 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням під час навчання. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає, що положення Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060- ХІІ та Закону України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 року № 2984-III не містять зобов`язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п.14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання. Вказує, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на час укладання контракту між позивачем та відповідачем, останньому виповнилося 17 років. Відповідно до статті 34 Цивільного кодексу повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років визначений статтею 32 ЦК України, та надає такій особі право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку); 5) самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг. Інші правочини фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦК України, вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згідно з ч. 4 ст. 32 ЦК України згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. Зазначає, що приймаючи рішення, суд не врахував, що на час укладення контракту ОСОБА_1 був наділений неповною цивільною дієздатністю, а отже, повинна бути згода батьків на здійснення цього правочину. Будь яких документів на підтвердження отримання згоди батьків відповідача на укладання контракту з позивачем матеріали справи не містять, так само як і будь яких повідомлень батькам про укладання вказаного контракту. Вважає, що аналіз наведених нормативно-правових актів у сукупності з судовою практикою судів вищих інстанцій показує, що в даному випадку відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі. 27 серпня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Харківського національного університету внутрішніх справ. У поданому відзиві представник позивача наголошує, що визнання дійсності чи недійсності контракту не є предметом розгляду даної справи. Вказує, що підписуючи вказаний контракт, відповідач ознайомився з його змістом та усвідомлював, що у разі розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, він зобов`язаний відшкодувати навчальному закладу фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, та свідомо погодився на виконання таких умов. При цьому жодних зауважень щодо змісту вказаного контракту, зокрема, щодо видів витрат, які в разі настання відповідних умов має відшкодувати відповідач, не містять. Просить відмовити у задоволені апеляційної скарги. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що згідно наказу №240 о/c від 19.07.2019 р. ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції України та зараховано курсантом до Харківського Національного університету внутрішніх справ. 02.09.2019 року між Харківським Національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладено контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських. Пункту 3 розділу 2 вказаного контракту передбачено, що особа зобов`язана у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до ст. 74 ЗУ "Про Національну поліцію". Згідно наказу №112 від 05.03.2022 року. Харківського Національного університету внутрішніх справ, ОСОБА_1 відраховано зі складу слухачів з 05.03.2022 року. Відповідно до наказу ДПП НПУ №205 о/c від 08.02.2024 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію" . Як видно із довідки про фактичні витрати, пов`язані з навчанням ОСОБА_1 №4/61 від 04.03.2024 р., загальна сума витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання складає 51 264,06 грн., які і просить стягнути позивач на свою користь. 14.02.2024 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про зобов`язання відшкодування витрат пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі. Однак, в добровільному порядку витрати не відшкодовані, тому позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач є обізнаним про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, оскільки дані зобов`язання визначені у підписаному ним з позивачем контракті про навчання, проте, вказану суму витрат, пов`язаних із своїм утримання під час навчання у навчальному закладі (позивача) не відшкодовано. При цьому, суд зауважує, що відповідача відраховано з навчання 05.03.2022 р., а звільнено із служби із поліції 08.02.2024 року, тобто трьохрічних термін з дня закінчення навчального закладу на дату звільнення не збіг. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Положеннями статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, можуть бути зараховані громадяни України, яким станом на 31 грудня року вступу виповниться 17 років. Підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Розподіл випускників вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, які навчаються на денній формі навчання за державним замовленням, здійснюється комісіями з персонального розподілу з урахуванням інтересів служби відповідно до набутої випускником кваліфікації, спеціальності та спеціалізації. Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. На виконання вказаного пункту 3 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964, виданий спільний наказ Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 за № 419/831/240/605/537/219/534, яким затверджений Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах", яким врегульовано механізм відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, у тому числі у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання), а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ. Відповідно до пункту 7 Порядку, у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Відтак, враховуючи, що відповідач перебував на посаді публічної служби, від моменту його прийняття на посаду і до звільнення, питання відшкодування витрат на навчання, пов`язане із питаннями реалізації правового статусу особи. Таким чином слідує, що питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби належить до питання проходження публічної служби такою особою. Колегія суддів також зауважує, що в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.01.2019 по справі № 810/2610/16 та від 13.03.2019 по справі № 723/18/17, а також Верховного Суду, викладеною в постановах від 12.12.2018 по справі № 804/285/16, яка є обов`язковою для врахування в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Як встанолвено із матеріалів справи, курсанти, що навчаються у даному вищому навчальному закладі, перебувають на повному державному забезпечені. Кошти, які витрачаються на їх навчання є державними (бюджетними). Апеляційний суд зазначає, що відповідач є обізнаним про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, оскільки дані зобов`язання визначені у підписаному ним з позивачем контракті про навчання, проте, вказану суму витрат, пов`язаних із своїм утримання під час навчання у навчальному закладі (позивача) не відшкодовано. При цьому, суд зауважує, що відповідача відраховано з навчання 05.03.2022 р., а звільнено із служби із поліції 08.02.2024 року, тобто трьохрічних термін з дня закінчення навчального закладу на дату звільнення не збіг. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість звернення позивача з позовом щодо стягнення витрат на відшкодування. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.