Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/9305/21

Дата документу 17.09.2024 Справа № 335/9305/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/9305/21 Провадження №22-ц/807/1515/24 Головуючий в 1-й інстанції - Соболєва І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2024 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 18 жовтня 2021 року) у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що позивачем у період з 01.10.2010 по 31.07.2021 відповідно до вимог законодавства надавались відповідачеві послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Претензій від відповідача щодо якості теплової енергії не надходило. За вказаний період відповідач всупереч вимог ст.ст. 67, 68 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), неналежним чином здійснював оплату за послуги, внаслідок чого в нього виникла заборгованість розміром 62 843,99 грн. Просив стягнути з відповідача суму заборгованості у зазначеному вище розмірі, а також судовий збір розміром 2 270,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року, позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 01.10.2010 по 31.07.2021 розміром 62 843 (шістдесят дві тисячі вісімсот сорок три) грн. 99 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору розміром 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що між сторонами у справі відсутні договірні відносини, розрахунок заборгованості наданий позивачем не підтверджує фат наявності заборгованості. До вимог викладених у позові підлягає застосуванню строк позовної давності. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 08.07.2004 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 12-13). Позивачем надавались відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до розрахунку суми заборгованості, за період з 01.01.2010 по 31.07.2021 заборгованість відповідача за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води складає 62 843,99 грн. (а.с. 8-11). Зазначений розрахунок заборгованості не був спростований відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку з урахуванням принципу змагальності. Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконував свій обов`язок по наданню послуг, відповідач ними користувався, а тому був зобов`язаний своєчасно вносити плату за надані комунальні послуги. Оскільки відповідач свої зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води виконував неналежним чином, внаслідок чого в нього виникла заборгованість перед позивачем, вимоги позову є обґрунтованими і підлягають задоволенню. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково виходячи з наступного. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Публічний розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України). Відповідно до ч.6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Шляхом направлення відповідних запитів (а.с.12), встановлено місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 а саме АДРЕСА_2 . Відповідно до ухвали від 01 вересня 2021 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання Вказана ухвала разом з копією позовної заяви надіслана на адресу реєстрації відповідача: АДРЕСА_2 . Поштове повідомлення отримано 20 вересня 2021 року батьком відповідача (а.с.19,20). З 08 вересня 2021 року по 18 грудня 2021 року відповідачка перебувала за кордоном, що підтверджує копія закордонного паспорту № НОМЕР_1 (а.с.75), і відповідно свідчить, що остання не була належним чином повідомлена про розгляд справи, не могла скористатися процесуальними правами відповідача при розгляді вимог позову. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, чим порушив конституційне право вказаної особи на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливість надати суду докази та навести доводи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань", стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21). Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. Що стосується заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, то слід зазначити наступне. Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту) Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Крім того, вказаним законом передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Концерн «Міські теплові мережі» по відношенню до відповідача, як споживача послуг є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Договір між сторонами про надання послуг не укладався, проте Концерн «МТМ» надавав відповідачу як споживачу за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідач такі послуги прийняв, від їх отримання не відмовився. Фактичне надання цих послуг слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про теплопостачання» та Правил. Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов`язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до п. 18 вище вказаних Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем. ОСОБА_1 з 08.07.2004 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13). На підтвердження вартості надання послуг та отримання таких споживачем, Концерн «МТМ» надав розрахунок заборгованості за надані послуги по особовому рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якої відповідачу нараховано заборгованість з оплати за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання води за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2021. в сумі 62843,99 грн. (а.с.7,8-11). Вказаний розмір заборгованості не спростований відповідачем у справі. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна. Відповідно до статей 67, 68 ЖК УРСР наймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Враховуючи викладене вимоги позову є законними, обґрунтованими і не спростовані належними та допустимими доказами з боку відповідача. Що стосується застосування до спірних відносин строку позовної давності, то слід зазначити наступне. Згідно положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Згідно ч.1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідач в апеляційній скарзі порушує питання щодо застосування строку позовної давності. Враховуючи, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку, щодо скасування рішення у справі, є підстави для розгляду заяви щодо строків позовної давності під час апеляційного розгляду справи. Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення заборгованості за період з 01.10.2010 року по 31.07.2021 року у сумі 62843,99 грн. Оплати заборгованості відсутні, що вказує на відсутність переривання строку позовної давності. Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пункт 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно із постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, дія якого тривала до 30 червня 2023 року. Таким чином, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 №540-IX, тобто з 02.04.2020 року і до 30 червня 2023 року діяло положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину. Враховуючи наведене, вимоги позову щодо стягнення заборгованості за період з 02.04.2017 року по 31.07.2021 року заявлені у межах строків позовної давності, є доведеними та обґрунтованими, і сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача складає 41175,79 грн., а вимоги щодо стягнення заборгованості заявлені за період до 02.04.2017 року, є такими що заявлені поза межами строків позовної давності і у їх задоволенні слід відмовити. Враховуючи наведене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позову частково. Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Так, враховуючи часткове задоволення вимог позову у розмірі 41175,79 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за подання позову у розмірі 1487,32 грн. При цьому враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1174,02 грн. - сума судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги. Зважуючи на вимоги ч.10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового бору у розмірі 313,30 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року у цій справі скасувати. Прийняти нову постанову наступного змісту. Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 02.04.2017 року по 31.07.2021 року розміром 41175,79 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору розміром 313,30 грн. В решті позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 17 вересня 2024 року. Судді: С. В. Кухар Е.А. Онищенко О. З. Поляков