Постанова 4856 № 120/18253/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/18253/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 16 вересня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24.10.2023 №8/42-2575 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території (бувшої) Вахнівської сільської ради, в адміністративно-територіальних межах Турбівської територіальної громади Вінницького району Вінницької області та зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо надання їй відповідного дозволу. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулась до Турбівської селищної ради із заявою від 11.02.2022 про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території колишньої Вахнівської сільської ради, за рахунок земель запасу. Оскільки у передбачений законом строк відповідач клопотання позивача не розглянув та за результатами його розгляду не прийняв рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу (за наявності підстав для цього), ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі №120/6224/22 зобов`язано Турбівську селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.02.2022 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території (бувшої) Вахнівської сільської ради, в адміністративно-територіальних межах Турбівської селищної громади Вінницького району Вінницької області, та за результатами його розгляду прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. На виконання вищевказаного судового рішення, Турбівська селищна рада розглянула заяву (клопотання) позивача від 11.02.2022 та прийняла рішення № 8/42-2575 від 24.10.2023 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, яким передбачено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом про його скасування. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями частини першої статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України. Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України). Як випливає із обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, ОСОБА_1 не погоджується із оскаржуваним рішенням відповідача, оскільки вважає, що застосована відповідачем підстава для відмови не передбачена ч. 7 ст. 118 ЗК України, якою закріплено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні громадянину відповідного дозволу. Таким чином в межах даного спору суду необхідно з`ясувати, чи є застосовними до спірних правовідносин інші норми земельного законодавства, якими врегульовується питання надання/відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою за обставин воєнного стану в державі. Так, в контексті цієї справи суд враховує те, що у зв`язку з військовою агресією ворога проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує діяти по сьогоднішній день. Таким чином, починаючи з 24.02.2022 і по даний час на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 № 389-VIII. Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України. Так, вказаним Законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Також суд враховує те, що Законом України від 19.10.2022 №2698-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель, внесено зміни до підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України який станом на теперішній час передбачає, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом. Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації окрім передбачених п.п. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України випадків. Таким чином з дня набрання чинності Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI, тобто з 07.04.2022, діє установлена законом заборона у тому числі на надання органами місцевого самоврядування дозволу на розроблення технічної документації з метою безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок, в тому числі у спосіб встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі. При цьому суд вважає, що зазначена заборона є самостійною правовою підставою для прийняття суб`єктом, уповноваженим на розгляд відповідних клопотань, рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в період дії воєнного стану, безвідносно до підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України. В іншому разі, якщо виходити з тієї позиції, що відмова може надаватися виключно з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, то це буде прямо суперечити заборонним нормам того ж самого нормативно-правового акту, а саме підпункту 5 пункт 27 розділу X ЗК України, які мають імперативний характер і містять юридичний обов`язок компетентних органів влади та їх посадових осіб утриматися від вчинення певних дій (прийняття рішень), а якщо точніше встановлюють пряму заборону на їх вчинення (прийняття) з відповідними юридичними наслідками за їх недотримання. Відтак, на думку суду, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на вищезазначені заборонні норми є правомірною та відповідає чинному законодавству, що регулює земельні відносини під час дії воєнного стану. Суд звертає увагу на положення частини першої статті 3 ЗК України, якою передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Тобто, до спірної ситуації земельне законодавство підлягає комплексному застосуванню з урахуванням окремих спеціальних норм, що діють в особливий період воєнного стану. Таким чином, підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою окрім положень ч. 7 ст. 118 можуть визначатися також іншими нормами ЗК України, і у справі, що розглядається, такими підставами, з урахуванням воєнного стану та встановленими у зв`язку з цим обмеженнями, є підпункт 5 пункт 27 розділу X ЗК України. Додатково необхідно відмітити, що такі обмеження є тимчасовими, тобто діють лише на період воєнного стану в державі. А відтак після їх припинення позивач не позбавлена права повторно ініціювати перед селищною радою зацікавлене питання щодо набуття у власність бажаної для неї земельної ділянки. За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення 42 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради від 24.10.2023 за № 8/42-2575 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є правомірним та скасуванню не підлягає. А отже, відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог. Щодо інших доводів представника позивача відносно того, що звернення до селищної ради із відповідною заявою (клопотанням) мало місце 11.02.2022, тобто до внесення змін в Земельний кодекс, то суд зазначає, що вказана обставина не ставиться у залежність застосування приписів підпункту 5 пункту 27 Розділу X Перехідних положень ЗК України, позаяк на час прийняття оскаржуваного рішення відповідні законодавчі положення були чинними та підлягали виконанню відповідачем. При цьому суб`єкт владних повноважень позбавлений можливості приймати рішення на власний розсуд і має керуватись вимогами закону на момент саме прийняття того чи іншого рішення. Тобто, відповідач правомірно врахував вимоги передбачені пп. 5 п. 27 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України. Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.