Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/28532/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28532/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №160/28532/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просив: - визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.; - зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату позивачу належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2 270 грн., у 2022 році - 2 481 грн, у 2023 році - 2 684 грн., та з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; - визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2 270 грн., у 2022 році - 2 481 грн., у 2023 році - 2684 грн.; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2 270 грн., у 2022 році - 2 481 грн., у 2023 році - 2 684 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №160/28532/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Судом вказано, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2021 по 31.10.2023 Дніпропетровський окружний адміністративний суд безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, оскільки зобов`язаний був діяти відповідно до Закону №1402-VIII обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 Законом №1082-ІХ в розмірі 2270,00 грн, у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 Законом № 1928-IX в розмірі 2481,00 грн та у період з 01.01.2023 по 31.10.2023 (в межах спірних правовідносин) Законом № 2710-IX в розмірі 2684,00 грн. Також, суд дослідив, що докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, відсутні. Відтак, суд вважав, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00грн, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 2481,00 грн та за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 2684,00 грн. Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №160/28532/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що ним, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, підготовлено кошториси на 2021,2022 та 2023 роки відповідно до вимог, що викладені у листах Міністерства фінансів України. Вважає, що згідно Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети на кожний рік. Звертає увагу, що Закони України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. неконституційними не визнавалися. Вважає, що визначення розміру суддівської винагороди є питанням виключно законодавця, останній чітко визначив, що у спірний період розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів складає 2102 грн. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Указом Президента України від 09.12.2010 № 1083/2010 позивача призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду строком на п`ять років. Наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013 № 227-к позивача зараховано до штату Дніпропетровського окружного адміністративного суду на посаду судді у зв`язку з переведенням з Луганського окружного адміністративного суду у межах п`ятирічного строку. Указом Президента України від 03.04.2017 № 95/2017 позивача призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Згідно з наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 № 150-к, прийнятим на виконання Указу Президента України від 03.04.2017 № 95/2017 та відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач починаючи з 05.04.2017 вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків. За змістом довідки Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 №206 позивач дійсно працює на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 17.09.2013 по теперішній час. Відповідно до наданої інформаційної довідки від 23.10.2023 №54-05, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у 2021-2023 роках становив 2102,00 грн. Згідно з довідкою від 23.10.2023 № 55-05 суддям Дніпропетровського окружного адміністративного суду суддівська винагорода за ІІ половину липня 2023 року була виплачена 03.08.2023 у зв`язку з відсутністю коштів на розрахунковому рахунку суду на кінець липня поточного року. Вважаючи, протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.10.2023 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн, а також протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у вказаний період у належному розмірі, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII). Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. За приписами статті 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені. Однак, статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: - працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня; - працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні. Статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Статтею 7 Закону № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає. Водночас Закони № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII. Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Колегія суддів враховує, що згідно із позицією Верховного Суду, у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22). Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021, 2022 та 2023 років на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі ст. 7 Законів № 1082-IX, № 1982-IX, №2710-IX була неправомірною. Подібний висновок вказано Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а. Зі змісту матеріалів справи вбачається та скаржником не заперечується, що обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено у відповідності до Закону №1082-IX, Закону №1928-IX та Закону №2710-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Разом з тим, як правильно дослідив суд першої інстанції, докази, що у спірний період Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, матеріали справи не містять. Відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит. Відтак, виходячи з наведених норм права, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Таким чином колегія суддів вважає, що оскільки заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021, 2022 та 2023 років на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі ст. 7 Законів № 1082-IX, № 1982-IX, №2710-IX є неправомірною, дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. є протиправними. Разом з тим, державна судова адміністрація України не забезпечила фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в 2021-2023 роках у повному обсязі, а отже допустила протиправну бездіяльність. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Натомість, зворотні доводи скаржника про правомірність виплати позивачу за спірний період суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення свого підтвердження не знайшли. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №160/28532/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко