Постанова Київський апеляційний суд № 369/11388/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/15694/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 369/11388/24 11 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Музичко С.Г. - Болотова Є.В. при секретарі - Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кравченка Олега Павловича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року, постановлену під головуванням судді Янченка А.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,- в с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява мотивована тим, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстрований у Міському відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 1079. Від даного шлюбу народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17 грудня 2018 року Ленінським районним судом міста Запоріжжя ухвалено рішення про розірвання шлюбу. На початку 2019 року ОСОБА_3 виїхала за межі території України, й відтоді постійно проживає у Канаді, та з того часу заявник самостійно виховує сина. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року визначено місце проживання дитини з батьком. Зазначав, що КЗпП України передбачено низку пільг та гарантій для одинокого батька, пов'язаних з його трудовою діяльністю. Реалізація гарантій щодо трудових прав заявника, який самостійно виховує та утримує сина, допоможе забезпечити виконання ним батьківських обов'язків, сприятиме фізичному та духовному розвитку дитини та слугуватимуть його охоронюваним законом інтересам. Посилаючись на зазначене, заявник просив заяву задовольнити. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кравченко О.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що висновки суду грунтуються виключно на припущеннях суду, ці висновки не підтверджуються жодними доказами та фактами. За весь період виїзду матері дитини за кордон, з початку 2019 року, тобто минуло вже більше п'яти років заявником не вчинено будь-якої дії, спрямованої на позбавлення колишньої дружини батьківських прав. Вказував, що в ухвалі не надано оцінки дійсному мотивуванню заявника щодо необхідності у встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, а відтак, суд не в повному обсязі встановив дійсні обставини справи та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. В судовому засіданні учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника не є тими вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. За змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст.315 ЦПК України). Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви. Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Встановлено, що в обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина, в зв`язку з тим, що це надасть йому низку пільг та гарантій для одинокого батька, пов'язаних із трудовою діяльністю. У відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом. Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них. Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину. За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності. Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Зазначені заявником обставини стали підставою для обґрунтованого висновку суду про те, що вимога ОСОБА_1 фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих немайнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона чи він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо. Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 . Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити батьку, який виховує дитину без матері, для отримання трудових пільг та гарантій. Для підтвердження відповідних прав роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі матері у вихованні дитини. Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга заявника не містить. При цьому, колегія суддів враховує, що викладені висновки прийнятого судового рішення та його мотивування, є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і доводи апеляційної скарги заявника цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравченка Олега Павловича - залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 вересня 2024 року. Головуючий: Судді: