Ухвала ККС ВС № 279/5651/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2024 року м. Київ справа № 279/5651/20 провадження № 51-4229ск24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. ОСОБА_5 взято під варту із залу суду. До строку покарання зараховано час перебування під вартою з 09 серпня 2020 року по 11 серпня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 5230грн. 40 коп. витрат за проведення судових експертиз. Вирішено питання щодо речових доказів. Цивільний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 500000 грн моральної шкоди, кожній. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 50000 грн витрат на правову допомогу . Цивільний позов ОСОБА_8 залишено без розгляду. Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 500000 грн моральної шкоди та 12050 грн матеріальної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України за обставин детально викладених у вироку. Як встановлено судом, ОСОБА_5 , керуючи технічно справним тягачем «MAN TGA 18.430» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автошляху Київ- Ковель- Ягодин», поблизу с. Грозине Коростенського району Житомирської області, 08 серпня 2020 року, близько 16 год 40 хв., у порушення вимог п.п. 1.5 та 2.3(д), п. 1 10, п.п. 2.9(6) та 12.1 ПДР України, в силу хворобливого стану, зумовленого наявною у нього хворобою, короткочасно втратив свідомість під час руху, що призвело до втрати керування транспортним засобом, зміни напрямку руху транспортного засобу ліворуч та виїзду на призначений для зустрічного руху бік дороги, де скоїв зіткнення з маршрутним автобусом «VOLKS WAGEN CRAFTER» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , який перевозив трьох пасажирів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Унаслідок дорожньо-транспортної події водій маршрутного таксі і його пасажири отримали травми, які призвели до смерті останніх. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 задоволено частково, вирок суду першої інстанції змінено у частині призначення покарання. ОСОБА_5 пом`якшено покарання за ч. 3 ст. 286 КК України на строк 9 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Цією ж ухвалою вирок суду у частині вирішення цивільних позовів та стягнення витрат на правову допомогу скасовано і призначено новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 50 000 грн. У іншій частині вирок суду залишено без змін. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_5 , посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Просить змінити ухвалу суду і призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування своїх вимог указує на те, що суд апеляційної інстанції, при призначенні засудженому покарання, хоча і врахував дані про особу винного який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: похилий вік, першу судимість, стан здоров`я та відсутність обтяжуючих обставин, проте належним чином не мотивував своє рішення, щодо призначення ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, яке є майже максимальним у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України. Мотиви Суду Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке. Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують. Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його суспільну небезпечність, обставини даного конкретного кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_5 , який на спеціальних обліках не перебуває, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно. Також судом урахована думка потерпілих, які просили призначити найсуворіше покарання. Обставинами, що пом`якшує покарання, суд визнав похилий вік, першу судимість, стан здоров`я. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Урахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження у межах апеляційних скарг захисників засудженого, належним чином перевірив викладені у них доводи та належним чином мотивував своє рішення. Так, апеляційний суд, виходячи з встановлених конкретних обставин справи, врахував дані про особу винного, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, стан здоров`я ОСОБА_5 , зокрема те, що він є інвалідом 3-ї групи загального захворювання, дійшов висновку про можливе пом`якшення призначеного ОСОБА_5 основного покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі, змінив вирок районного суду та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою. За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим унаслідок суворості за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження не вбачається. Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення, змінення ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання щодо ОСОБА_5 та призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років немає, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3