Ухвала КЦС ВС № 369/12450/21

УХВАЛА 13 вересня 2024 року м. Київ справа № 369/12450/21 провадження № 61-12334ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, витребування трудової книжки, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК»), в якому просила суд: - припинити трудові правовідносини між позивачкою і відповідачем та зобов`язати відповідача видати наказ (розпорядження) про звільнення позивачки на підставі частини третьої статті 38 КЗпП за її заявою від 27 травня 2021 року; - стягнути з відповідача на користь позивачки вихідну допомогу у сумі 61 911,44 грн, розрахованої виходячи з середньоденної заробітної плати 1 006,69 грн, помноженої на середньомісячне число робочих днів 20,5 робочих днів та на 3 місяці; - стягнути з відповідача на користь позивачки на підставі статті 83 КЗпП грошову компенсацію за невикористану відпустку; - стягнути з відповідача на користь позивачки на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; - стягнути з відповідача на користь позивачки відповідно до статті 117 КЗпП середній заробіток за час затримки розрахунку; - зобов`язати відповідача видати позивачці її трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення в день видачі наказу (розпорядження) про звільнення; - зобов`язати відповідача відшкодувати позивачці моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення його трудових прав, та стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, витребування трудової книжки. Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, витребування трудової книжки задоволено частково. Вважати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «ТАСКОМБАНК» з 28 травня 2021 року. Зобов`язано АТ «ТАСКОМБАНК» видати ОСОБА_1 трудову книжку. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 911,44 грн. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 83 КЗпП грошову компенсацію за невикористану відпустку з 22 травня 2019 року по 28 травня 2021 року у сумі 64 428,16 грн. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 травня 2021 року по 13 серпня 2024 року у розмірі 805 352,00 грн. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 255,00 грн. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» у дохід держави 1 895,10 грн судового збору. 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати (змінити) оскаржуване судове рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. У касаційній скарзі заявник заявила клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги. Встановлено, що повний текст оскаржуваної ухвали складений 13 серпня 2024 року, тому тридцятий день подачі касаційної скарги припадає на 12 вересня 2024 року. Оскільки, касаційна скарга була подана до Верховного Суду 12 вересня 2024 року, тобто в межах тридцятиденного строку, то процесуальний строк не був пропущений. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, у касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та цитує статтю 389 ЦПК України. Заявник вказує, що підставою касаційного оскарження є пункти 1, 2, 3 , 4 частини першої статті 389 ЦПК України, однак дане посилання є загальним. З тексту касаційної скарги неможливо встановити, які саме постанови Верховного Суду не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. Також, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини першої статті 47, статті 83 КЗпП України. Проте існує численна судова практика щодо правової позиції Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 47, статті 83 КЗпП України у подібних правовідносинах. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць