Постанова Київський апеляційний суд № 756/8503/16-ц

Справа № 756/8503/16-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/9455/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом виселення, В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про: - витребування групи приміщень № 1, площею 115,4 кв.м., що є частиною збірно-розбірного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4206213 від 22.07.2013,17:14:30 державного реєстратора; - визнання незаконним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (літ. А) - крамниця продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), площею 185,3 кв.м., індексний номер: 6625005, виданий на ім`я фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві4 - скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (літ. А) - крамниця продовольчих товарів № 1761479 від 22. 07.2013 року о 09 год 35 хв. 46 сек. № 4206213 від 22.07.2013 року о 17 год. 14 хв. 30 сек., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 111721880000. Свої вимоги мотивував тим, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2 на його думку незаконно заволоділа його майном - частиною малої архітектурної форми - збірно-розбірного павільйону площею 216 м.кв. - магазином площею 128 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 , яким він володів на праві спільної часткової власності з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , шляхом оформлення на своє ім`я нежитлової будівлі (літ. А) - крамниці продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), площею 185,3 кв.м. Вважає, що ніякого будівництва нерухомого майна - нежитлової будівлі (літ. А) - крамниці продовольчих товарів за вказаною адресою не було. Вказана будівля, як новостворене нерухоме майно не будувалась, а ФОП ОСОБА_2. просто переоформила повністю на себе їх спільне майно - збірно-розбірний павільйон площею 216 м.кв. за вказаною адресою, який є малою архітектурною формою. 12.04.2017 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ФОП-ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що відповідач займає частину її нежитлової будівлі - крамниці продовольчих товарів за вказаною адресою, право власності на яку належить їй. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено; зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_2. задоволено; усунуто ФОП ОСОБА_2 перешкоди в користуванні майном - нежитловою будівлею ( літ. А) - крамницею продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_3 ) шляхом виселення ОСОБА_1 з приміщень вказаної нежитлової будівлі, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 15 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати за проведення TOB «СУДОВО-ЕКСПЕРТНИЙ АЛЬЯНС» експертного будівельно-технічного дослідження в розмірі 5500,00 грн., витрати за проведення ІСТЕ СБУ експертизи в розмірі 7232,57 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 33 000,00 грн. Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним. Просив апеляційний суд скасувати додаткове рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача. 07 травня 2024 року на адресу суду від відповідача ФОП ОСОБА_2. надійшов відзив на апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року. У судове засідання, призначене на 05.09.2024 року, з`явився представник позивача. 04 вересня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Сушка Р.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування вказаного клопотання адвокат зазначив, що не може прибути в судове засідання у зв`язку з участю в судовому засіданні у Деснянському районному суді м. Києва, а відповідач - у зв`язку з поганим самопочуттям. Оскільки належних доказів існування вказаних обставин адвокатом надано не було, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг. Як встановлено судом, сторонам спору на праві спільної часткової власності належав збірно-розбірний торговий павільйон - мала архітектурна форма (тимчасова споруда). Рішенням Господарського суду м. Києва №18/158 від 30.11.2010 року встановлені в цьому павільйоні такі частки сторін: позивачу - (128м.кв) -59/100, відповідачу 1 - (88м.кв.) - 41/100. Цей факт підтверджується позивачем, відповідачем 1 та не заперечується відповідачем 2 та третьою особою. Також цей факт підтверджується усіма правовстановлюючими та дозвільними документами та рядом судових рішень господарських судів. Відповідно до Декларації ІДАБК про готовність об`єкта до експлуатації від 24.12.2012 року № КВ143122444438 - Будівництво крамниці продовольчих товарів на АДРЕСА_1 , Договору підряду №11/3 від 26.11.2012 року. на будівництво крамниці за адресою: АДРЕСА_1 та Акту про прийняття-передачу виконаних робіт від 02.12.2012 року до цього договору булв побудований та введений в експлуатацію новий об`єкт нерухомого майна- нежитлова будівля (літ. А) - крамниця продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), площею 185,3 кв.м. Наказом Департаменту містобудування та архітектури (КМДА) №369 від 16.07.2013 року про присвоєння адреси об`єктам нерухомості, крамниці була присвоєна адреса. Відповідно до технічного паспорту на крамницю від 17.06.2013 року вона має загальну площу 185,3 кв.м., що складається з двох груп приміщень площами 115,4 кв.м. та 69,9 кв.м. В подальшому було зареєстровано свідоцтво на право власності на нежитлову будівлю (літ. А) - крамниця продовольчих товарів площею 185,3 кв.м., індексний номер: 6625005, видане ім`я фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . Висновок експерта № 133/9 від 12.04.2023 року. Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ вказує на те, що об`єкт будівництва - нежитлова будівля крамниці, загальною площею 185,3 м.кв., була споруджена в результаті виконання будівельних робіт, які тривали з листопада 2012 року по грудень 2012 року. За своїм конструктивними характеристиками, об`ємно-планувальними рішеннями та техніко-економічними показниками вказана крамниця є об`єктом нерухомого майна, право власності на який відповідно до положень ЦК України, ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна від 24.05.2001р. №127 підлягало обов`язковій державній реєстрації (як станом на дату спорудження, так і станом на дату проведення дослідження). За своїми об`ємно-планувальними рішеннями та техніко-економічними показниками (у т.ч. складом та характеристиками основних конструктивних елементів, загальною площею, визначеним функціональним призначенням) нежитлова будівля крамниці, загальною площею 185,3 м.кв., відповідає змісту Технічного паспорту від 17.06.2013 року та Технічного паспорту на Крамницю від 26.08.2014 року. Нежитлова будівля Крамниці загальною площею 185,3 м.кв., введена в експлуатацію Декларацією ДАБІ м. Києва про готовність об`єкту до експлуатації № КВ 1431224438, своїм конструктивними характеристиками, об`ємно-планувальними рішеннями та техніко-економічними показниками (у т. ч. складом та характеристиками основних конструктивних елементів, загальною площею, визначеним функціональним призначенням) значно відрізняється від малої архітектурної форми (тимчасової споруди), загальною площею 216 м.кв., раніше введеною в експлуатацію Актом від 15.01.1999 року прийняття в експлуатацію малої архітектурної форми ( тимчасової споруди). Нежитлова будівля Крамниці загальною площею 185,3 м.кв. включає до свого складу групу нежитлових приміщень №1 загальною площею 112,4 кв.м. та групу нежитлових приміщень №2 загальною площею 69,9 кв.м., що з урахуванням загальної площі будівлі Крамниці у співвідношенні їх часок між собою складає 62/100 та 38/100, відповідно. Разом із тим МАФ площею 216 м.кв. станом на 24.11.2011 року мала загальну площу 216 м.кв. та включала до свого складу групу приміщень №1 загальною площею 128 м.кв. та групу приміщень №2 загальною площею 88 м.кв. Висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 30/09-2014 від 30.09.2014 року ТОВ «СУДОВО-ЕКСПЕРТНИЙ АЛЬЯНС» корелюється та не суперечить вищевказаному висновку та вказує на те, що на момент обстеження за адресою Крамниці знаходилась саме будівля Крамниці площею 185,3 кв.м., а не споруда малої архітектурної форми (тимчасової споруди). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту порушення порядку оформлення новоствореного нерухомого майна та порушення норм, передбачених ст.ст. 182, 328, 331 ЦК України, позивачем за первісним позовом не подано. Натомість в ході розгляду було встановлено, що позивач створює перешкоди ФОП ОСОБА_2 в користуванні належним їй майном, у зв`язку з чим був задоволений зустрічний позов. Колегія суддів погоджується з наведеною позицією суду першої інстанції. Переважна більшість доводів апеляційної скарги по своїй суті співпадають з тими доводами, які були заявлені позивачем в суді першої інстанції, і яким суд при вирішення справи надав відповідну правову оцінку, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Окремо суд колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в ході розгляду справи судом було приділено значну увагу питанню, який саме об`єкт є предметом спору чи «капітальна будівля», чи тимчасова мала архітектурна форма» (МАФ), які його характеристики, площа, тощо. Зокрема, з наявних у матеріалах справи документів чітко вбачається, що спірний об`єкт, право власності на який було у 2013 році зареєстроване за відповідачем, є саме капітальною спорудою на відміну від тимчасового павільйону збірно-розбірної конструкції, належністю якого позивач обґрунтовував свої вимоги, і цей об`єкт нерухомості відрізняється від згаданого павільйону не тільки за видом споруди, але й за площею. При цьому перед будівництвом нового об`єкту та реєстрацією права власності на новостворений магазин за відповідачем оренда землі під МАФ була припинена, а відповідач отримав землю в особисте користування на правах оренди. Дані обставини фактично не заперечуються і самим позивачем. Таким чином, позивач заявляє своє право на майно, яке як за характеристикою, так і за площею не є тим майном, яке перебувало у його власності. У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд не здобув тих доказів, які на думку апелянта могли довести його правоту. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Зважаючи на наведені норми, кожна сторона мала представити до суду ті докази, які вона бажала, щоб суд взяв їх до уваги при ухваленні рішення. У даному випадку суд першої інстанції при вирішенні справи дав належну і системну оцінку усім наданим до справи доказам та дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення первісного позову та наявність підстав для задоволення зустрічного позову. У своїй скарзі апелянт критично відноситься до наявного у матеріалах справи експертного висновку, зазначаючи про наявність протиріч у ньому, у той же час при цьому фактично наводить частину висновку експерта, висмикнувши його з контексту, оскільки при комплексній оцінці змісту експертизи жодних протиріч з точки зору апеляційного суду висновок не має. Зокрема експерт вказує на те, що в Україні немає методики встановлення дати будівництва шляхом дослідження будівельних матеріалів, з яких побудований об`єкт, однак далі надає відповідь на питання дати побудови за допомогою оцінки інших обставин і матеріалів справи. Таким чином, підстав для критичного відношення до даного висновку з цього приводу суд не вбачає. Фактично суть позиції апелянта полягає в тому, що за його твердженнями ще до початку реєстрації відповідачем початку будівництва магазину, павільйон вже мав цегляні стіни, відтак жодне будівництво не проводилося. Дані твердження апелянт ґрунтує на посиланні на висновок №02-11/248-11 судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2012 року. В той же час вказаний висновок не може бути прийнятий судом в якості належного доказу. Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Частиною 5 ст.95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Відповідно до положень ч.6 ст.95 ЦПК України у разі, якщо учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. У суді першої інстанції відповідач прямо зазначив про наявність й нього сумнівів в існуванні оригіналу вищевказаного висновку. Про вказані сумніви і невизнання факту наявності оригіналу ФОП ОСОБА_2. зазначила і у відзиві на апеляційну скаргу. В той же час ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду оригінал вищевказаного висновку позивач так і не надав. На запитання колегії апеляційного суду представник апелянта зазначив про відсутність у неї такого оригіналу, як і про відсутність інформації у неї про його місцезнаходження. За таких умов, вказаний документ не може бути прийнятий судом. Більш того, навіть за наявності такого документа, враховуючи, що експертний висновок не має наперед встановленого значення і має оцінюватися в комплексі з іншими матеріалами справи, у суду були б відсутні підстави вважати належним твердження позивача про те, що МАФ фактично був капітальною спорудою, оскільки це прямо спростовується як початковими твердженнями самого позивача, так і наданими ним же до справи реєстраційними документами. Зважаючи на вищевикладене, посилання позивача на тотожність збірно-розбірного павільйону та того об`єкту нерухомості, яким володіє відповідач, жодним чином не можуть бути прийняті судом. Не можуть бути прийняті судом також й посилання апелянта на вихід суду за межі позовних вимог та нерозгляд фактично заявлених вимог. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції чітко і повно наводить ті вимоги, які заявляв позивач, та надає їм належну правову оцінку. Фактично вказані твердження апелянта прямо спростовуються текстом оскаржуваного рішення. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія суддів зазначає наступне: Апелянт безпідставно стверджував про пропуск відповідачем, встановленого ст.141 ЦПК України строку подання доказів, оскільки, незважаючи на реєстрацію відповідного клопотання в суді 15 лютого 2024 року, фактично воно було направлено до суду засобами поштового зв`язку 05.02.2024 року, тобто в межах передбаченого законом строку. Окрім того, зазначаючи про завищеність витрат на правничу допомогу, апелянт такі твердження, окрім загальних фраз, належним чином не обґрунтував. Не вбачає такої не співмірності і апеляційний суд. Загальна вартість правової допомоги в суді першої інстанції була визначена в додатковій угоді №1 до Договору про надання правничої допомоги. В Акті здачі-приймання наданих послуг міститься перелік послуг, наданих адвокатом та їх вартість. За таких умов підстави для відхилення таких документів у суду відсутні. Окрім наведеного, апелянт оскаржив додаткове рішення ще і з приводу того, що він оскаржує основне рішення, відтак воно підлягає скасуванню у разі скасування основного рішення і ухвалення нового судового рішення про задоволення первісного позову. В той же час, як зазначалося вище, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги на основне рішення. На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько