Постанова 4857 № 460/15214/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/15214/23 пров. № А/857/8921/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Глушка І.В. та Довгої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Київській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.03.2024р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 19.03.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 21.06. 2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Київській обл. щодо непризначення ОСОБА_1 з 26.05.2023р. пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.05.2023р.; стягнути з відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. судовий збір (а.с.1-4, 31). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.33 і на звороті). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Київській обл. № 172650004634 від 02.06.2023р. про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2023р. про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 23.08.1989р. по 10.03.1990р. та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній справі; в задоволенні інших вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Київській обл. витрати у виді судового збору в сумі 1073 грн. 60 коп. (а.с.47-51). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.52-59). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що страховий стаж позивача на дату звернення до пенсійного органу становив 21 рік 11 місяців 20 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 23.08.1989р. по 10.03.1990р., оскільки дата заповнення трудової книжки 13.03.1990р. не відповідає даті зарахування. Період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 05 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Судом першої інстанції не враховано, що позивач працював з 23.08.1989р. по 10.03.1990р. в Бєлгородський обл., з 19.05.1992р. по 05.08.1992р. в Харківській обл.; з 27.08.1991р. по 18.12.1991р. в Бєлгородській обл. (чиста зона), тому вказані періоди не можуть бути включені до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення; період проходження військової служби з 14.05.1986р. по 24.06.1989р. не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки неможливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. При цьому, право на застосування положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Отже, позивачем не підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 03 роки до 01.01.1993р. та відсутній необхідний страховий стаж, тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми. Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 01.06.1993р. (а.с.5, 11). 26.05.2023р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України у Київській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2023р. За результатами зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України у Київській обл. прийнято рішення № 172650004634 від 02.06.2023р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено те, що згідно з наданими документами для призначення пенсії страховий стаж позивача на дату звернення становить 21 рік 11 місяців 20 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 23.08.1989р. по 10.03.1990р., оскільки дата заповнення трудової книжки 13.03.1990р. не відповідає даті зарахування. Період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 05 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Період роботи ОСОБА_1 з 23.08.1989р. по 10.03.1990р. в Бєлгородський обл., з 19.05.1992р. по 05.08.1992р. в Харківській обл.; з 27.08.1991р. по 18.12.1991р. в Бєлгородській обл. (чиста зона) не можуть бути включені до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.29). Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Окрім цього, записами в трудовій книжці позивача підтверджено період його роботи з 23.08.1989р. по 10.03.1990р. на посаді водія в « ОСОБА_3 сахзавод». Відповідні записи містять чіткі дату прийому, дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працював позивач, відбиток печатки підприємства та підпис посадової особи підприємства. При цьому, різниця між датою заповнення трудової книжки та датою зарахування позивача на роботу не може бути підставою для виключення відповідного періоду з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації). В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Натомість, відповідачі не спростували належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи. Поряд з цим, доводи позивача щодо незарахування до страхового періодів роботи з 27.08.1991р. по 18.12.1991р. та з 09.05.1992р. по 05.08.1992р. суд відхилив та до уваги не взяв, оскільки згідно розрахунку стажу форми РС-право відповідні періоди враховані пенсійним органом до страхового стажу позивача. Водночас, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Отже, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2023р. про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 23.08.1989р. по 10.03.1990р. та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року за наявності страхового стажу не менше 30 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р. Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Як встановлено судом першої інстанції, згідно з довідкою Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської обл. № 931 від 23.03.2023р. ОСОБА_1 з 26.04.1986р. по 12.05.1986р. та з 15.07.1989р. по даний час дійсно постійно проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1 , територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення; підстава видачі довідки: погосподарські книги № 1 за 1986-1990 роки (особ. рах. № 61), № 2 за 1991-1995 роки (особ. рах. № 73), № 1 за 1996-2000 роки (особ. рах. № 79), № 1 за 2001-2005 роки (особ. рах. № 87), №1 за 2006-2010 роки (особ. рах. № 90), № 3 за 2011-2015 роки (особ. рах. № 0104-1), № 3 за 2016-2020 роки (особ. рах. № 0120-1), № 3 за 2021-2025 роки (особ. рах. № 01-0127-1) (а.с.28). В силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р., населений пункт с.Березове Рокитнівського (Сарненського) району Рівненської обл. належить до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач видано Рівненською обласною державною адміністрацією 01.06.1993р. посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3) серії Б № 138210. Зазначене посвідчення позивача є дійсним; доказів зворотного під час судового розгляду не здобуто. Згідно з абз.3 п.5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України № 501 від 25.08.1992р., який був чинним на момент видачі позивачу відповідного посвідчення), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01.01.1993р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Пунктом 10 вказаного Порядку встановлено, що видача посвідчень провадиться громадянам, які постійно проживають або працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка. Відповідно до п.2 зазначеного Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що позивач має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку і станом на 01.01.1993р. прожив у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями ст.55 Закону № 796-ХІІ. При цьому довідкою Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської обл. № 931 від 23.03.2023р. підтверджується факт проживання позивача ОСОБА_1 з 26.04.1986р. по 12.05.1986р. та з 15.07.1989р. по даний час в АДРЕСА_1 , що є радіаційно забрудненою зоною гарантованого добровільного відселення, оскільки факт проживання особи на території такої зони засвідчує виключно довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019р. у справі № 569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019р. у справі № 162/760/17 (№ 14-550цс18). Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на викладене, відомості трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі 460/2589/20. Отже, посилання відповідача на записи трудової книжки ОСОБА_1 не спростовують факту його проживання у період з 26.04.1986р. по 12.05.1986р. та з 15.07.1989р. по даний час в АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю /КЗпП/ України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а факт проживання особи у відповідному населеному пункті підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування. Водночас, документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону). Відповідно до ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». На час звернення до суду належність позивача ОСОБА_1 до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, сторонами не оспорювалась, а отже позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019р. у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019р. у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020р. у справі № 363/3976/16-а та від 06.04.2020р. у справі № 752/15346/17. Встановлено, що позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.06.1993р.; у період з 26.04.1986р. по 12.05.1986р. та з 15.07.1989р. по даний час ОСОБА_1 проживав в АДРЕСА_1 , що є радіаційно забрудненою зоною гарантованого добровільного відселення. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що недоліки заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 13.03.1990р. та інші сумніви пенсійного органу могли бути підставою для проведення відповідної перевірки, у ході якої зазначені обставини були б перевірені, а на підставі висновків цієї перевірки підтверджені чи спростовані перешкоди для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Однак, вказані сумніви не можуть взагалі нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Крім того, відповідно до п.2 п.6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затв. постановою правління ПФ України № 28-2 від 22.12.2014р., управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Отже, виконуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів. У розглядуваному випадку пенсійний орган не скористався таким правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ПФУ у Київській обл. належним чином не були досліджені та взяті до уваги всі відомості (записи), які містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 13.03.1990р. для підтвердження страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та, як наслідок, не надано їм належної оцінки. Відтак, рішення ГУ ПФУ у Київській обл. № 172650004634 від 02.06.2023р. про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є протиправним. Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл. Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2024р. в адміністративній справі № 460/15214/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко О. І. Довга Дата складання повного тексту судового рішення: 12.09.2024р.