Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/712/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/712/24 пров. № А/857/14826/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Глушка І.В. та Довгої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічненського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській обл. про визнання відмови протиправною, зобов`язання видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки замість ID-картки, строк дії якої закінчився, спонукання до вчинення інших дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 05.04.2024р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 05.04.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 16.01.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача Зарічненського сектору Управління Державної міграційної служби /ДМС/ України в Рівненській обл. у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради /ВР/ України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р.; зобов`язати відповідача Зарічненський сектор Управління ДМС України в Рівненській обл. оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору (а.с.1-7, 15). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) (а.с.17 і на звороті). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. в задоволенні заявленого позову відмовлено за безпідставністю (а.с.24-26). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.27-32). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що предметом спору в цій справі є відмова в обміні паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки, в зв`язку із закінченням строку дії паспорта у формі ID-картки 09.12.2023р. Звертає увагу на те, що спірні відносини як у зразковій справі № 806/3265/17, так і в цій справі виникли з одних підстав: небажання отримати паспорт з безконтактним електронним носієм (ID-картки) через релігійні переконання та ненадання згоди на обробку персональних даних. Таким чином, у цій справі можливо застосувати висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, в частині права особи на повагу до приватного життя. Позивач вважає, що безальтернативність документування особи лише паспортом з безконтактним електронним носієм (ID-картки) є втручанням у приватне життя особи та становить порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована Законом України № 2438-VI від 06.07.2010р. Окрім цього, позивач звертає увагу на ту обставину, що паспорт у формі ID-картки, строк дії якого закінчився 09.12.2023р., виданий йому в 14 років, тобто, в період відсутності в нього повної цивільної дієздатності. З цих підстав вважає, що є наявними підстави для задоволення позову, зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою ВР України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р. Управлінням Державної міграційної служби України в Рівненській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.51-55). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав 09.12.2019р. паспорт громадянина України у формі картки типу ІD-картки № НОМЕР_1 (а.с.8). ОСОБА_1 звернувся до Зарічненського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській обл. із заявою від 12.12.2023р., у якій в зв`язку із закінченням терміну дії паспорта у формі ІD-картки, просив оформити та видати новий паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою ВР України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р. (а.с.11). Листом № 5618-5/5618.1-24 від 05.01.2024р. Зарічненський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській обл. повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно п.2 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019р., зареєстр. у Міністерстві юстиції України 14.06.2019р. за № 620/33591, заявник для обміну паспорта, зокрема, серед іншого, подає рішення суду. Окрім цього, у вказаному листі зазначено, що 12.11.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Дубровицького сектору Управління ДМС України в Рівненській обл. з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та надали згоду на обробку персональних даних та останньому присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (надалі Реєстр). Враховуючи викладене, а також те, що присвоєний унікальний номер запису в Реєстрі є єдиним та присвоюватись повторно не буде, тому підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у Зарічненського сектору Управління ДМС України в Рівненській обл. є відсутніми. Водночас, Закон України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачає підстав для вилучення інформації стосовно особи з Реєстру (а.с.12-13). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою ВР України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затв. постановою КМ України № 302 від 25.03.2015р., не передбачена можливість обміну добровільно отриманого паспорта громадянина України у формі ІD-картки, строк дії якого закінчився, на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Відтак, правові підстави для обміну виданого позивачу паспорта громадянина України у формі ID картки на паспорт у формі книжечки були відсутніми, через що відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви щодо виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначені Законом України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Згідно із пп.«а» п.1 ч.1 ст.13 зазначеного Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України. Відповідно до ч.3 ст.13 вказаного Закону паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Як слідує з ч.ч.1, 2 і 4 ст.14 цього Закону, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. За приписами ч.ч.1-4 ст.21 наведеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Пунктом 3 Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою ВР України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., установлено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно із п.п.1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затв. постановою КМ України № 302 від 25.03.2015р., паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років. Відповідно до пп.4 п.6 цього Порядку обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, закінчення строку дії паспорта. Як встановлено під час судового розгляду, 09.12.2019р. позивачу було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки № НОМЕР_1 , строком дії до 09.12.2023р. (а.с.8). На момент звернення із заявою від 12.12.2023р. строк дії вказаного паспорта закінчився (а.с.11). Із буквального розуміння положень пп.4 п.6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затв. постановою КМ України № 302 від 25.03.2015р., слідує, що в разі закінчення строку дії паспорта здійснюється його обмін. При цьому, нормами Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою ВР України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затв. постановою КМ України № 302 від 25.03.2015р., не передбачена можливість обміну добровільно отриманого паспорта громадянина України у формі ІD-картки, строк дії якого закінчився, на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Відтак, правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки у зв`язку із закінченням строку дії паспорта громадянина України у формі пластикової ІD-картки № НОМЕР_1 від 09.12.2019р. є відсутніми, через що відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви щодо виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Стосовно покликань позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018р. за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на ознаках типової справи, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі № 806/3265/17: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ. Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивач звернувся із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Разом з тим, за обставинами розглядуваної справи щодо позивача ОСОБА_1 вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру за його заявою (заявою законного представника); у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний УНЗР та йому було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки. При цьому, при прийнятті рішення по зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи. Отже, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, розглядувана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі № 806/3265/17, тому викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи. Доводи про наявність дискримінаційного ставлення до позивача через позбавлення права вибору щодо отримання паспорта громадянина України не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, оскільки за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Відповідно до ст.24 Конституції України, ст.ст.2, 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст.2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.14, ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками. У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»). Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Проте, випадки отримання паспорта громадянина України та обміну останнього є різними (протилежними) ситуаціями, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що врегулювання законодавством умов таких випадків є проявом дискримінації - розрізненим ставленням до особи за притаманною їй певною персональною ознакою. Отже, в розглядуваного випадку позивачем не доведено факту погіршення його становища через обмін отриманого паспорта у формі ІD-картки, а відтак доводи апелянта про наявність дискримінаційних ознак не ґрунтуються на вимогах закону. Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість та зазначає, що згідно п.30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Водночас, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024р. в частині зупинення дії рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. в адміністративній справі № 460/712/24 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.43-44). Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. в адміністративній справі № 460/712/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024р. в частині зупинення дії рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. в адміністративній справі № 460/712/24 такою, що втратила чинність. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко О. І. Довга Дата складання повного тексту судового рішення: 12.09.2024р.