Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 737/482/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 737/482/24 Суддя (судді) першої інстанції: Рубаненко Н.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора відділу реагування патрульної поліції ЧРУП ГУНП в Чернігівській області лейтенанта поліції Прядка Д.Л. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 558011 від 11.05.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126, ч. 6 ст. 121 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року у адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права. На переконання апелянта, суд першої інстанції не врахував те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, адже у транспортному засобі (конструкції) відсутній працездатний двигун і він (транспортний засіб) не приводився в рух за допомогою двигуна внутрішнього згоряння, а рух транспортного засобу відбувався шляхом відштовхування ногами, зокрема для переміщення вантажу (мішку комбікорму), а тому транспортний засіб не є «механічним», відповідно, до нього не застосовуються вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів щодо обов`язку наявності посвідчення водія категорії А1. Отже, враховуючи, що адміністративну відповідальність за порушення п. 2.1 ПДР може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого транспортний засіб (конструкція) позивача не належить, то останній не може суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. Також апелянт стверджує, що відповідачем неправильно визначено правову кваліфікацію адміністративного правопорушення, яке вказано у спірній постанові, а саме: інспектор міг кваліфікувати «Відсутність при собі посвідчення водія» на підставі ч. 1 ст.126 КУпАП, але не на підставі ч.2 ст.126 КУпАП, як за «Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування», оскільки у постанові відсутній висновок про керування транспортним засобом без права керування. Наприкінці, апелянт зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення оголошена без проведення розгляду справи. На думку апелянта, фактично відбулося оголошення складеної постанови без проведення процедури розгляду справи, яка, зокрема, передбачає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Відзив на апеляційну скаргу відповідач до суду не подав. Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 вересня 2024 року. У відкрите судове засідання сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не з`явились. Згідно з частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 558011 від 11.05.2024, винесеної інспектором ВРПП ЧРУН ГУНП в Чернігівській області лейтенантом поліції Прядко Д.Л. , вбачається, що 11.05.2024 о 10 год 48 хв в селищі Куликівка по вул. Миру ОСОБА_1 керував мопедом «Musstang MT50Q-2», б/н, без застебнутого мотошолому, при цьому не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії А1, транспортний засіб був не зареєстрований у встановленому законом порядку протягом 10 діб, чим порушив вимоги п.п. 2.1 а), 2.9. в), 2.3 г) Правил дорожнього руху. У зв`язку з цим позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126, ч. 6 ст. 121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Позивач, вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив, зазначивши, що ОСОБА_1 , сидячи на мопеді та керуючи ним по автомобільній дорозі, нехай і відштовхнувшись ногами, в розумінні Правил дорожнього руху є водієм з усіма правами та обов`язками, які поширюються на дану категорію учасників дорожнього руху. Також суд вказав, що оскільки ОСОБА_1 керував мопедом, то він був зобов`язаний забезпечити його технічно справний стан, тому доводи позивача про несправність даного технічного засобу та маніпулювання поняттями «мопед» і «самокат» свідчать про намагання позивача уникнути адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення. Отже, суд дійшов висновку про те, що порушень чинного законодавства України під час винесення оскаржуваної постанови з боку інспектора відділу реагування патрульної поліції ЧРУН ГУНП в Чернігівській області Прядка Дмитра Леонідовича судом не виявлено, а заперечення позивача щодо законності постанови носять виключно формальний характер та не спростовують фактів скоєння правопорушень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Колегія суддів враховує, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною 7 статті 258 КпАП України передбачено, що у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови. Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КпАП України протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КпАП України). За правилами ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, перевiрка документiв особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технiчних приладiв i технiчних засобiв, що мають функцiї фото- i кiнозйомки, вiдеозапису, засобiв фото- i кiнозйомки, вiдеозапису. Зі змісту спірної постанови вбачається, що 11.05.2024 о 10 год 48 хв в селищі Куликівка по вул. Миру ОСОБА_1 керував мопедом «Musstang MT50Q-2», б/н, без застебнутого мотошолому, при цьому не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії А1, транспортний засіб був не зареєстрований у встановленому законом порядку протягом 10 діб, чим порушив вимоги п.п. 2.1 а), 2.9. в), 2.3 г) Правил дорожнього руху. У зв`язку з цим позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126, ч. 6 ст. 121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Суд першої інстанції достовірно встановив, що стягнення у виді штрафу накладено із врахуванням ст. 36 КУпАП в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме: за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Згідно із ч.2 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Доводи апелянта зводяться до того, що з 2018 року його мопед за призначенням не використовувався, адже встановлений на мопеді двигун знаходиться у неробочому стані. Однак, оскільки він має інвалідність опорно-рухового апарату, то мопед використовував як умовний «самокат» для перевезення вантажу шляхом відштовхування ногами від землі, тобто приводився в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому. Відповідно до п. «а» п. 2.1. Розділу «Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Однак, у подальшому в розділі 2 Правил дорожнього руху України йдеться лише про наявність посвідчення водія у особи, яка керує транспортним засобом. Жодної згадки про механічний транспортний засіб, який є складовою поняття транспортного засобу він не містить. Відповідно до п. 2.13 вказаного Розділу Правил дорожнього руху України, транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема, А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт; За визначеннями, наведеними у пункті 1.10 Правил дорожнього руху: - механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; - мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт; - транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Із відеозаписів, наданих сторонами вбачається, що ОСОБА_1 , виїжджаючи зі стоянки, почав рух на транспортному засобі - мопеді «Musstang MT50Q-2», шляхом відштовхування ногами від землі. Під час розмови із поліцейськими стверджував, що використовує цей мопед як самокат, тому йому не потрібен ні мотошолом, ні посвідчення водія відповідної категорії, ні необхідність реєстрації мопеда. Однак, докази про те, що на транспортному засобі - мопеді «Musstang MT50Q-2» міститься непрацюючий двигун позивач до суду не подав. Правила дорожнього руху України визначають, що учасником дорожнього руху є особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , сидячи на мопеді та керуючи ним по автомобільній дорозі, хоч і відштовхувався ногами, у розумінні Правил дорожнього руху є водієм з усіма правами та обов`язками, які поширюються на дану категорію учасників дорожнього руху. Згідно з п. 2.3. Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема, перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу. Тож, оскільки ОСОБА_1 керував мопедом, то він був зобов`язаний забезпечити його технічно справний стан. Доводи відповідача про несправність вказаного технічного засобу свідчать про намагання позивача уникнути адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення. Щодо доводів позивача про те, що поліцейський, який розглядав справу про адміністративне правопорушення, неправильно визначив правову кваліфікацію правопорушення, тобто замість накладення штрафу за ч. 1 ст.126 КУпАП застосував штраф, передбачений ч. 2 ст.126 КУпАП, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке. Відповідно до п. «а» п. 2.1. Розділу «Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Пунктом 2.13 Правил дорожнього руху України передбачено, що транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема, А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Як зазначалось, у спірній постанові встановлено, що позивач керував мопедом «Musstang MT50Q-2», б/н, зокрема, за відсутності при собі посвідчення водія відповідної категорії А1, чим порушив вимоги п.п. 2.1 а) за, що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Згідно зі спірною постановою відомості про особу позивача встановлено із паспорту громадянина України № НОМЕР_1 . Із відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського вбачається, що позивач при перевірці документів на вимогу працівника поліції не пред`явив посвідчення водія та стверджував, що на його транспортний засіб він не зобов`язаний отримувати посвідчення водія відповідної категорії. У матеріалах справи відсутні докази про наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія будь-якої категорії. Відповідно до ч. 1 ст.126 КУпАП - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази про наявність у позивача посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії А1, то відповідачем правильно визначено правову кваліфікацію правопорушення встановленого у постанові, а саме: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 126 КУпАП. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП, як наслідок, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності прийнята правомірно та не підлягає скасуванню. Щодо доводів позивача про те, що поліцейський порушив процесуальний порядок розгляду справи, який, зокрема, передбачає права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що визначені ст. 268 КУпАП, то колегія суддів їх не враховує, з огляду на таке. Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення у цьому випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України. Відповідно до ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу. За правилами ст. 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. У наведених положеннях правових норм визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов`язаний дотримуватись вимог ст. 283 КпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи. Тож, положення КпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, та містить застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 березня 2018 року № 690/233/17 та від 31 січня 2019 року №760/10803/15-а. Як вбачається з відеозапису із нагрудного відеореєстратора поліцейського, позивачу роз`яснено положення статті 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України, ст. 307 КУпАП та ч.2 ст. 308 КУпАП. При цьому, колегія суддів підкреслює, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому зазначеними приписами законодавства спрощеному порядку, тому твердження позивача про те, що під час розгляду справи відповідачем не було вжито всіх заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи є помилковими. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна