Ухвала КЦС ВС № 553/2352/16-ц

У х в а л а 5 вересня 2024 року м. Київ Справа № 553/2352/16-ц Провадження № 61-7177ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник) як стягувача, в інтересах якого діє адвокат Григоренко Катерина Іванівна (далі - адвокат), на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі за скаргою скаржника на дії та бездіяльність державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - державний виконавець; Чечелівський ВДВС), правонаступником якого є Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Другий Правобережний ВДВС), за участю боржника - ОСОБА_2 та в с т а н о в и в: 1. 30 травня 2022 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив: (1) поновити строк звернення до суду; (2) визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 29 серпня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; (3) зобов`язати Чечелівський ВДВС відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП) за виконавчим листом № 553/2352/16-ц, який видав Ленінський районний суд міста Полтави 4 серпня 2017 року (далі - виконавчий лист). 2. 1 листопада 2023 року Ленінський районний суд міста Полтави постановив ухвалу, згідно з якою скаргу задовольнив: визнав незаконною та скасував постанову державного виконавця від 29 серпня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII); зобов`язав Другий Правобережний ВДВС у порядку, передбаченому частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII, відновити ВП за виконавчим листом. 3. 18 квітня 2024 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою задовольнив апеляційну скаргу Другого Правобережного ВДВС, скасував ухвалу суду першої інстанції й ухвалив нове судове рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні скарги скаржника, вирішив питання про розподіл судових витрат. 4. 14 травня 2024 року адвокат в інтересах скаржника подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду міста Полтави від 1 листопада 2023 року. Мотивувала так: (1) апеляційний суд помилково виснував, що державний виконавець вжив вичерпні заходи з примусового виконання судового рішення, а ухвала суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях. Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом № 1404-VIII заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне його виконання. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, означає неповноту виконавчих дій, що недопустимо з огляду на положення статті 129-1 Конституції України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (провадження № 61-39095св18)); (2) скаржник не отримував постанову державного виконавця від 29 серпня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Про її наявність він дізнався лише 19 травня 2022 року після запиту адвоката про стан ВП. Апеляційний суд урахував висновок, який сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24 жовтня 2022 року у справі № 910/18480/20, про те, що учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак таке очікування не може бути надто тривалим. Проте не звернув увагу на інший висновок у тій самій постанові про те, що Верховний Суд у постановах від 9 жовтня 2019 року та від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/22695/13 виснував, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів надсилання приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження) передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду. Ненадіслання державним виконавцем таких документів може означати порушення прав скаржника на те, щоби бути обізнаним про хід виконавчого провадження, та на вжиття своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав і охоронюваних законом інтересів (близькі за змістом висновки є у постанові Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі № 918/539/16); (3) апеляційний суд помилково застосував розділ XV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), згідно з якою знищене виконавче провадження підлягає відновленню у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду. Закон № 1404-VIII має вищу юридичну силу, ніж вказана Інструкція. Згідно з частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII, яку апеляційний суд не врахував, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення; (4) суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги скарги скаржника не відновлять його порушене право на виконання судового рішення; таке відновлення неможливе без ініціювання питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і про видачу дубліката. Неподання одночасно скарги на дії державного виконавця разом із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення не є безумовною підставою для відмови у задоволенні скарги скаржника, зокрема у випадку знищення виконавчого провадження; (5) 29 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про накладення арешту на майно боржника (через 9 місяців після відкриття виконавчого провадження) і того ж дня прийняв ще одну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (останню постанову скаржник оскаржив). Тому фактично постанову про арешт не виконали; (6) відсутній висновок Верховного Суду стосовно питання про те, чи можна визнати незаконною та скасувати постанову виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та чи треба відновити виконавче провадження на підставі частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII у разі, якщо виконавче провадження на час подання скарги на постанову виконавця знищене. 5. 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав зазначити відомості про наявність чи відсутність у нього електронного кабінету. 6. 12 липня 2024 року адвокат подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додала уточнену касаційну скаргу, у якій вказала про відсутність у скаржника електронного кабінету, та надала її копії разом із доданими матеріалами для інших учасників у справі.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених останнім абзацом частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження. Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю боржника - ОСОБА_2 .

2. Витребувати із Ленінського районного суду міста Полтави цивільну справу № 553/2352/16-ц.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко