Постанова Полтавський апеляційний суд № 536/1793/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 536/1793/23 Номер провадження 22-ц/814/2445/24Головуючий у 1-й інстанції Река А.С. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Дряниці Ю.В., суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Олени Петрівни на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Піщанівська сільська рада про визнання права власності на будинок за набувальною давністю ,- в с т а н о в и в : У серпні 2023 року ОСОБА_1 . чере свого представника адвоката Філатову О.П., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Піщанська сільська рада про визнання права власності на будинок за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , та після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . З 19 червня 2002 року позивач зареєстрований у вказаному будинку, де проживає і по сьогоднішній день. Спадкодавиця ОСОБА_3 10 серпня 2012 року зареєструвала своє місце проживання у вищезазначеному будинку, та до дня смерті проживала разом з позивачем. За своє життя ОСОБА_3 заповіту на своє майно не залишила. Згідно листа нотаріуса від 10 липня 2015 року спадщину в рівних частках у встановлений законом шестимісячний строк прийняли ОСОБА_1 , як син померлої ОСОБА_3 по факту подачі заяви про прийняття спадщини, та ОСОБА_2 , донька померлої ОСОБА_3 , у зв`язку із тим, що фактично проживала зі спадкодавцем на день її смерті. Проте, ОСОБА_2 в будинку фактично ніколи не проживала, лише була зареєстрована у ньому. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.03.2016 по цивільній справі № 536/2497/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Червонознямянівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, треті особи: Третя кременчуцька державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області, про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 . Позивач вказує, що відповідач ніколи не виявляла бажання вступити в спадщину, по місцю реєстрації не проживає і фактично ніколи не проживала. З моменту смерті матері пройшло десять років і три місяці. При цьому, позивач добросовісно володів частиною будинку та продовжує відкрито, безперервно володіти ним з 19 червня 2002 року, тобто більше 10 років. Жодні спадкоємці або інші особи до нього не зверталися, претензії щодо прав на частину будинку не пред`являлись. Позивач просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 . Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 березня 2024 рокуу задоволенні позову відмовлено. З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його до апеляційного суду. Посилаючись на неповне з`ясування фактичних обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Звертає увагу суду, на те, що районний суд не надав об`єктивної оцінки доводам позивача щодо відкритості та добросовісності користування ним спірним майном у строк більше десяти років, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Також вважає, що можливість оформлення спадщини для відповідачки ОСОБА_2 в нотаріальному порядку втрачена, оскільки вона без поважних причин пропустила строк вступу у спадщину. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Місцевим судом встановлено, що згідно довідки виконкому Червонознам`янської сільської ради №648 від 20 травня 2013 року відповідно запису в погосподарській книзі виконавчого комітету №0780 за ОСОБА_3 значиться житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.77). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 07.05.2013 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.8). Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є її син позивач ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, але позивач оформив право власності на спадкове майно, а відповідачка жодних дій щодо оформлення спадщини не вчиняла. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року по справі №536/2497/15-ц, яке набрало законної сили 29 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Червонознямянівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, треті особи: Третя кременчуцька державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області, про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом - задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку та господарських будівель у селі Червона Знам`янка Кременчуцького району Полтавської області в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в силу частини 3 статті 1268 ЦКУкраїни прийняла спадщину після матері, до складу якої входить спірний житловий будинок, але до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно не зверталась, постанова нотаріуса про відмову їй в оформленні спадщини відсутня. Можливість оформлення спадщини для ОСОБА_2 в нотаріальному порядку не втрачена. Оскільки ОСОБА_2 від прийняття своєї частки у спадщині не відмовлялася, ця частка не може перейти відповідно до ч.2 статті 1275 ЦК України до спадкоємця за законом ОСОБА_1 . Також втсановлено, що ОСОБА_1 позовних вимог до сестри ОСОБА_2 про усунення її від спадщини не пред`являв, обставин для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування (стаття 1224 ЦК України) судом не встановлено. Дослідивши вказані обставини, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на будинок за набувальною давністю, районний суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не встановлено обставин того, що позивач при заволодінні спірною часткою житлового будинку не знав і не повинен був знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, що в свою чергу виключає можливість добросовісного заволодіння спірним майном в розумінні ст. 344 ЦК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності». При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном». Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При розгляді справи суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником спірного житловий будинок була померла мати сторін ОСОБА_3 , після відкриття спадщини частину, в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України успадкувала сестра позивача ОСОБА_2 , яка спадщину своєчасно не прийняла. Ці обставини були відомі позивачу. За таких обставин, суд першої інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки сам по собі факт користування позивачем будинком не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Отже, враховуючи наведене, районний суд обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив обставини справи. Обставин, встановлених місцевим судом, позивач у апеляційній скарзі не спростував. Наведені в апеляційній скарзі, доводи є тотожними доводам, висловленим позивачем у позовній заяві та під час розгляду справи у суді першої інстанції, які були предметом дослідження судом першої інстанції, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Наведене вище свідчить про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст.367,374 ч. 1 п. 1,375,381,384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Олени Петрівни - залишити без задоволення. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ю. В. Дряниця Судді : Л. І. Пилипчук О.В. Чумак