Постанова Львівський апеляційний суд № 464/9/24

Справа № 464/9/24 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю. Провадження № 22-ц/811/1649/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2024 року м.Львів Справа № 464/9/24 Провадження № 22ц/811/1649/24 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 29 квітня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, - встановив: 2 січня 2024 року позивач звернувся в суд із позовом про стягнення на його користь солідарно з відповідачів 3% та інфляційних втрат у розмірі 3 001,45 доларів США та 6 634,18 грн. Окрім цього, просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, та сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2 847 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між позичальником, кредитний договір №0013/08.6.10-Nv (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 52 000 доларів США зі сплатою 13 % річних. 15 березня 2013 року рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/679/13-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 82 432, 61 доларів США та 37 085,68 грн. заборгованості за кредитним договором, а також 3 441 грн. судового збору. Станом на дату подачі позову зазначене рішення суду залишається невиконаним. 26 березня 2019 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором №0013/08.6.10-Nv від 17 червня 2008 року та договорами поруки б/н від 17 червня 2008 року. У відповідності до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28 травня 2019 року замінено стягувача у справі №464/679/13-ц на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Таким чином, позивач наділений правом грошової вимоги до відповідачів, а ПАТ «Банк Форум» втратив такі права. Оскільки відповідачі не припинили зобовязання шляхом його виконання у відповідності до умов кредитного договору, судового рішення або закону, воно є чинним на час подання позову. Отже, у відповідачів існує прострочена заборгованість, на яку кредитор має право нарахувати 3% річних та інфляцію згідно частини 2 статті 625 ЦК України. При цьому, позивач зазначив, що невиконання відповідачами грошового зобовязання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК України виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню, станом на 8 грудня 2023 року відповідно до розрахунку заборгованості становить 3 001,45 доларів США (3% річних ) та 6 634,18 грн. втрати від інфляції. Просить позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача зазначені кошти, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 2 838,86 доларів США та 6 183,16 грн.Стягнуто із кожного з відповідачів на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» судові витрати: по 1 000 грн., витрат на професійну правничу допомогу та по 672,64 грн. судового збору, всього - по 1 672,64 грн.У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду оскаржує представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Посилається на неправильне застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Вказує, що суд першої інстанції в рішенні посилається на правові позиції Верховного Суду за 2018-2019 років, які є задавненими та не відповідають правовим позиціям, які висловлені Верховним Судом пізніше. Вважає, що у задоволенні позовних вимог позивача належить було відмовити у зв`язку з тим, що позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, що допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Звертає увагу суду на те, що позовна давність по основній вимозі вже спливла, оскільки пред`явлення позову у 2013 році перервало цю позовну давність. Посилається на норми ст.264, 266 ЦК України та вказує, що на початку 2016 року сплив строк позовної давності за основною вимогою, а відтак позивач пропустив строк позовної давності і щодо додаткової вимоги. Крім того скаржник вказує, що визначаючи обсяги відповідальності відповідача перед банком сторонами в умовах договору поруки не встановлено, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником, який прострочив виконання основного грошового зобов`язання по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним за кредитним договором, зобов`язання по сплаті трьох процентів річних від простроченої суми, право вимоги по сплаті яких боржником гарантоване кредитору положеннями ст.625 ЦК України. Вважає, що суд не надав оцінки вказаній умові договору. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Д атою прийняття рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що між позичальником ОСОБА_3 та АКБ «Банк Форум» 17 червня 2008 року був укладений кредитний договір №0013/08.6.10-Nv, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 52 000 доларів США зі сплатою 13 % річних. В якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за зазначеним вище кредитним договором, між АКБ «Банк Форум» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були укладені договори поруки б/н від 17 червня 2008 року. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «Банк Форум» використав своє право та звернувся до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15 березня 2013 року у справі №464/679/13-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 82 432, 61 доларів США та 37 085,68 грн. заборгованості за кредитним договором, а також 3 441 грн. судового збору. На виконання цього рішення 27 листопада 2013 року Сихівським районним судом м.Львова видано стягувачу виконавчі листи у справі №464/679/13-ц. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28 травня 2019 року у справі №464/679/13-ц замінено стягувача ПАТ «Банк Форум» на правонаступника - ТзОВ «Фінансова компанія «Веста». Відповідно до протоколу Загальних зборів учасників ТзОВ «Фінансова компанія «Веста» №06/08-2019 від 6 серпня 2019 року, назву Товариства перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Судом встановлено, що станом на дату подання позову зазначене вище рішення суду є невиконаним, а позивач а ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» набуло права вимоги за кредитними договорами ПАТ «Банк Форум», в тому числі і за кредитним договором №0013/08.6.10-Nv від 17 червня 2008 року та договорами поруки б/н від 17 червня 2008 року. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вказав, що до солідарного стягнення з відповідачів в користь позивача підлягає сума 3% річних в межах трирічного строку позовної давності (за період з 26 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно) в розмірі 2 838,86 доларів США та 6 183,16 грн. інфляційних втрат. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтями 524, 533-535, 625 ЦК України передбачено, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі. Судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Приписи розділу І книги 5ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання. У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Вказана норма поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17 зазначено, що у пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). Зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України(ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено, що відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відтак, закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України). Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20), закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. На підставі аналізу наявних у справі доказів та встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача ОСОБА_1 трьох відсотків річних та інфляційних втрат солідарно з іншими відповідачами на підставі ч.2ст.625 ЦК України у межах строку позовної давності (з26 грудня 2020 року по 26 грудня 2023 року). Звисновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені. Керуючись: п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 3 вересня 2024 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ________________ Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк