Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/728/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/728/24 пров. № А/857/15545/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Сорока Ю.Ю. у м. Луцьк) у справі № 140/728/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому про визнання протиправною бездіяльність, стягнення компенсації та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за невикористану в році звільнення щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 43 календарних дні; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану в році звільнення щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 43 календарних дні у розмірі 74888,80 грн; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, що утримується із суми компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 43 календарних дні; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації відпустки за весь час затримки виплати за період з 02.11.2023 по день фактичної виплати компенсації. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що при звільненні відповідачем виплачена позивачу компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2023 рік, однак не здійснено розрахунок за невикористані дні відпустки за попередні періоди. Крім того, відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такої компенсації. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 та 2022 роки у загальній кількості 43 календарних дні. Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 та 2022 роки у загальній кількості 43 календарних дні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток. Однак, відповідач безпідставно не виплатив позивачеві таку компенсацію при звільненні. Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації відпустки за весь час затримки виплати - за період з 02.11.2023 по день фактичної компенсації, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги, оскільки суму компенсації за невикористану відпустку відповідачем позивачу виплачено не було (що є предметом спору у цій справі). Крім цього суд першої інстанції дійшов висновку, що у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що для осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань чинне законодавство передбачає виплату компенсації виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення. Оскільки позивач звільнений з посади 01.02.2023, відповідач зобов`язаний був виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку виключно за 2023 рік. Також апелянт не згідний з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з них на користь позивача судові витрати у розмірі 3000 грн за надання правничої допомоги. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Разом з цим, у відзиві просить стягнути на його користь витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 30.03.2021 по 01.11.2023 проходив службу у Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому, на посадах начальницького складу, що підтверджується довідкою від 01.11.2023 №106/14-09-23. Наказом директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 31.10.2023 №148-о/с/ДСК, ОСОБА_1 звільнено зі служби 01.11.2023 з виплатою грошової компенсації за 25 календарних дні невикористаної щорічної основної пропорційно до відпрацьованого часу, за 2023 рік. Згідно з довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 10.01.2024 №6 про розмір нарахованих та виплачених виплат при звільненні 01.11.2023 ОСОБА_1 , позивачу нараховано та виплачено компенсацію за 25 дні невикористаної основної відпустки в сумі 43540,00 грн. Відповідно до довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 10.01.2024 №06/14-09-24, ОСОБА_1 не використав 13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік та 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік. Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до ст. 4 Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст.24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в ч. 1 статті 83 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Закон України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Відповідно до ст. 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі. Згідно з частинами 1-2 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. За змістом положень частин 5-6 ст. 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від05.08.2020 № 743 (далі - Положення № 743) визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки. За приписами пункту 81 Положення № 743 особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення). Згідно з п. 82 Порядку № 743 тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час. Відповідно до п. 94 Порядку № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби. Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки. Пунктом 95 Порядку № 743 передбачено, що у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно з п. 97 Положення № 743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення. Відповідно до п. 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів. Отже, за умовами Положення № 743 основна відпустка мала б надаватись протягом календарного року, а в особливих випадках щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року, якщо вона не була надана у попередньому році. Колегія суддів враховує, що вказані положення поширюються на надання відпусток працівникам ДБР, проте вони не поширюються на виплату грошової компенсації за невикористані відпустки під час звільнення працівника ДБР. За умовами частин 1-2 ст. 19 Закону №794-VIII держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом. Умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників. (ч. 1 ст. 20 Закону № 794-VIII) На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. (ч. 2 ст. 20 Закону №794-VIII) Аналіз Закону №794-VIII дає підстави для висновку про те, що вказаним законом не регламентуються умови грошового забезпечення працівників ДБР, натомість вказаний закон відсилає для регулювання вказаного питання до Закону України «Про Національну поліцію». Більш того, Законом №794-VIII встановлено, що особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Згідно з частинами 1-2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Вказана норма кореспондується з приписами абзацу 2 пункту 95 Положення №743, згідно з яким, за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Водночас, як вже було зазначено вище, згідно ч. 5 статті 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються, в тому числі, й законодавством про працю. Отже, питання компенсації невикористаної відпустки за минулі роки під час звільнення працівників ДБР не врегульовано, натомість норми Закону №794-VIII та Положення № 743 передбачають необхідність застосування до спірних правовідносин, в тому числі, трудового законодавства, яким є КЗпП України та Закон України «Про відпустки». Крім цього, рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. За умовами статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР). Отже, за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. У свою чергу, Законом України «Про відпустки» та КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. За викладених обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо можливість виплати компенсації за невикористану відпустку виключно у році звільнення. До такого ж висновку 19.01.2021 дійшов Верховний Суд у справі № 160/10875/19, а також у постанові від 30.11.2022 у справі № 640/85/20 вказавши, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Отже, при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2021-2022 роки дні щорічної відпустки, що правильно встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушені права позивача належить захистити шляхом зобов`язання відповідача, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 та 2022 роки у загальній кількості 43 календарних дні. Крім цього, суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з цим, ч. 6 ст. 134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача адвокатом Захарець І.А. подано клопотання, в якому просить стягнути з бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4500 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: акт прийому-передачі наданих послуг від 06.07.2024 № 2 згідно з Договором про надання правової допомоги від 05.01.2024 № 01/01.2024, детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг, адвокатом в межах цієї справи у суді апеляційної інстанції надано позивачу послуги загальною вартістю 4500 грн: 1) підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу по справі № 140/728/24 (включно з опрацюванням апеляційної скарги Відповідача та його доводів, законодавства, судової практики, а також безпосередньо складання та оформлення такого відзиву) в обсязі 5 годин - 4500,00 грн. Також в цьому Акті вказано, що оплата наданих послуг проводиться після підписання даного Акту шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Адвоката. Однак на переконання суду апеляційної інстанції, розмір правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг, оскільки ця справа є незначної складності, представником позивача лише складено та надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу.. Більше того апелянтом будь - яких нових доказів в апеляційній скарзі не зазначено та до такої не долучено, що могло б мати наслідком докласти значних зусиль щодо їх спростування. Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477- IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями). Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім цього, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Враховуючи зазначені обставини справи та перелік, наданих адвокатом для позивача послуг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн, що відповідає складності справи та обсягу наданих позивачу послуг. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі № 140/728/24 - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (код ЄДРПОУ 42335958) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар