Постанова 4803 № 235/2168/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7329/24 Справа № 235/2168/24 Суддя у 1-й інстанції - Назаренко Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Корчистої О.І., Остапенко В.О. розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №235/2168/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Назаренко Г.В., - ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі ТОВ «Краснолиманське») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 15.11.2004 по 02.07.2014 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське», звільнений на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на ТОВ «Краснолиманське». Причиною виникнення професійного захворювання є пил фіброгенної дії з вмістом кремнію. Згідно з довідкою МСЕК від 08.11.2023 йому повторно визначено 40% втрати професійної працездатності безстроково та встановлено 3 групу інвалідності безстроково у зв`язку з професійним захворюванням. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжуються значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес та депресію. Моральну шкоду, яка була завдана професійними захворюваннями, внаслідок яких він втратив здоров`я, позивач оцінює у 245000 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2024 року позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, 50000 гривень без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при постановленні рішення суду не взято до уваги стан його здоров`я, відсоток втрати професійної працездатності, тривалості роботи у шкідливих умова праці на підприємстві відповідача, істотність вимушених змін у його житті, оскільки порушення стану здоров`я є сталим, незворотнім, таким, що не може в подальшому бути зміненим в бік покращення. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 15.11.2004 по 02.07.2014 р.р. працював у ТОВ «Краснолиманське» електрослюсарем підземним 4 та 5 розрядів з повним підземним робочим днем в шахті, звільнений на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.8-10). Висновком Лікарсько-експертної комісії (ЛЕК) про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19 січня 2022 року № 3/43, наданого Клінікою професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» за вих. № 161 від 21.01.2022, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання пневмоконіоз (q/q; 1/1), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза загострення, ЛН І-ІІ ст. (один-два). Захворювання професійне, встановлене вперше Державною установою «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» (а.с.18, 40). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), складеного 15 лютого 2022 року професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на підприємствах вугільної промисловості України, де позивач підпадав впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, рівень та концентрації яких перевищували нормативи (п.17). Причинною виникнення у позивача професійного захворювання є пил переважно фіброгенної дії з вмістом вугільного діоксиду кремнію від 10 до 70% - фактична величина 30,3 70,8 мг/куб.м, при нормативному значенні 2 мг/куб.м (а.с.13-16). У п.20 Акту комісією зазначено, що у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах праці на різних підприємствах вугільної галузі, та тим фактом, що ОСОБА_1 на момент розслідування працює в шкідливих умовах з 02.07.2014, встановити осіб, які порушили законодавство України з питань охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, що привело до даного професійного захворювання, не вбачається можливим (а.с.13-16). Висновком МСЕК від 07.11.2023, позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності з 26.10.2023 довічно, визначена потреба у медикаментозному, санаторно-курортному лікуванні, рекомендовано «Д» терапевт, первинно встановлена 3 група інвалідності за професійним захворюванням з 26.10.2023 безстроково (а.с.19-20). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що тяжкі та шкідливі умови праці на підприємстві відповідача призвели до професійного захворювання позивача, та цим позивачу було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив зі ступеню, характеру, обсягу і тривалістю страждань, та того, що професійна працездатність в зв`язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 40%, позивача визнано інвалідом третьої групи. Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до яких позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності, ступень втрати працездатності 40 відсотків. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 15.02.2022 встановлені хронічні професійні захворювання вперше. Причинною виникнення у позивача професійного захворювання є пил переважно фіброгенної дії з вмістом вугільного діоксиду кремнію від 10 до 70% - фактична величина 30,3 70,8 мг/куб.м, при нормативному значенні 2 мг/куб.м Отже, роботодавець ТОВ «Краснолиманське» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Так, в ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, втратила професійну працездатність на 40% та визнана людиною з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування. У зв`язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення стану, відновлення його стану здоров`я неможливе. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції (Великої Палати Верховного Суду) по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача. При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни у буденному житті позивача, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п.2 ч.1 ст.376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 50000грн. до 90000грн., що на переконання колегії суддів більш відповідає встановленим судом обставинам справи (рівню моральних страждань позивача), та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ аналогічної категорії. При цьому суд також враховує, що позивач мав трудовий стаж на іншому підприємстві, та задовольняє позовні вимоги не в повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат, зазначивши при цьому, що сума маральної шкоди підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір» та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави суму судового збору у розмірі 1211,20грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 1816,80грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 3028грн. 00коп.. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат, змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 90000 (дев`яносто тисяч) гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь Держави судовий збір у розмірі 1211,20грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 1816,80грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: