Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/8490/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8490/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 04 вересня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Білої Л.М. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Головного управління Пенсійного фону у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Головного управління Пенсійного фону у Житомирській області, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у виконавчому провадженні №69744664 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/34723/21, щодо невчиненні та неприйнятті, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" виконавчих дій та рішень, спрямованих на забезпечення примусового та фактичного виконання виконавчого документа в частині здійснення нарахування та виплати додаткової пенсії із застосуванням положень ч.1 ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік"; -зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у виконавчому провадженні №69744664 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/34723/21, вчинити виконавчі дії та прийняти рішення, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", спрямовані на забезпечення примусового та фактичного виконання виконавчого документа в частині здійснення нарахування та виплати додаткової пенсії із застосуванням положень ч.1 ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14червня 2024 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Крім того, ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття Конституційним Судом України рішення у справі №3-101/2024 (209/24), №3-113/2024(235/24) та №3-117/2024 (243/24), мотивами якого зазначив, що визначаючи розмір підвищення до пенсії, присудженого позивачу в адміністративній справі, боржник застосував норми права, які Конституційний Суд України перевірить на відповідність Конституції України. Формування відповідних правових висновків Конституційним Судом України у справа №3-101/2024 (209/24), №3-113/2024(235/24) та №3-117/2024 (243/24) які розглядаються у порядку конституційного провадження за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" може вплинути на наслідки розгляду даної справи, а тому виникає необхідності зупинення провадження у справі. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів вказує на наступне. Підстави та порядок зупинення провадження у справі визначені статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України. Частиною 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені обов`язкові підстави для зупинення провадження у справі, а у частині 2 цієї статті вказані факультативні підстави для зупинення провадження у справі. Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Водночас у цій нормі також міститься застереження про те, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої полягає в тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в ході розгляду цієї справи, але мають значення для справи, провадження у якій слід зупинити. На переконання колегії суддів, зібрані у цій адміністративній справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а тому посилання позивача щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними, адже вказаною нормою передбачено можливість зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у іншій справі лише у разі, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду однієї із справ. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. За наведених обставин колегія суддів вважає, що клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню. За правилами п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року у справі № 240/34723/21 зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області з 22 квітня 2021 року здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Постановою від 30 серпня 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №69744664 з виконання виконавчого листа №20151 2022 р., виданого 09 серпня 2022 року. У зв`язку зі зміною мінімальної заробітної плати у січні 2024 року згідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», 12 січня 2024 року державним виконавцем надіслано вимогу, якою вимагалось у п`ятиденний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Законом України "Про статус та соціальний захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам рік (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік. Листом від 19 січня 2024 року ГУ ПФУ в Житомирській області наголошено, що на виконання рішення №240/34723/21 з 01 січня 2024 року нараховано підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на рік, тобто 3200 грн (1600 грн х 2). Позивач вважає, що державним виконавцем допущено бездіяльність у межах виконавчого провадження №69744664 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду №20151 2022 р., виданого 09 серпня 2022 року, а тому звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з частинами першою-другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. За змістом п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. У ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п.1,16 ч.3 ст.18 Закону № 1404-VIII). За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. В силу частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. У пункті 1 частини 2 статті 18 Закону України №1404-VIII зазначено, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 1 частини 3 названої правової норми визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Судом першої інстанції встановлено, що з метою перевірки виконання рішення суду у справі №240/34723/21 державний виконавець виносив вимоги, якими зобов`язував ГУ ПФУ в Житомирській області в певний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам рік (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік та письмово надати державному виконавцю пояснення про причини не виконання боржником рішення. На винесені вимоги, ГУ ПФУ в Житомирській області надавались листи-роз`яснення про здійснення відповідних перерахунків пенсії, нараховану доплату та виплату донарахованих коштів після надходження фінансування у порядку черговості надходження судового рішення до боржника. Із позовної заяви з`ясовано, що ОСОБА_1 не погоджується з розміром доплати до пенсії на виконання рішення суду у справі №240/34723/21, з 01.01.2024. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що вищезазначеним судовим рішенням не встановлювалася кінцева дата, до якої відповідач зобов`язаний здійснювати нарахування пенсії ОСОБА_1 , виходячи із розміру двох мінімальних заробітніх плат, а відтак після постановлення судового рішення Управління, виконавши його в межах строку звернення до суду, у разі зміни правового регулювання цих правовідносин, вправі змінити розмір таких виплат. Як вбачається із зобов`язальної частини судового рішення у справі №240/34723/21, остання не охоплює позовні вимоги за період з 01.01.2024. Колегія суддів зауважує, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" за змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. За результатами аналізу вказаних положень Велика Палата Верховного Суду у справі № 240/4946/18 дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством про Державний бюджет України на відповідний рік на слова та цифри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Такий висновок суду не протирічить положенням статті 71 Закону України №796-ХІІ. Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Однак, положення пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону України №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Біла Л.М. Сторчак В. Ю.