Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/21579/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/21579/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. за участі секретаря судового засідання Дудин А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : Міністерство юстиції України звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь Міністерства грошові кошти у сумі 110 719,84 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 справу №320/21579/23 передано за підсудністю до Чернігівського окружного адміністративного суду. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що він звернувся до суду за вирішенням спору щодо стягнення надміру виплаченої державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, тобто за вирішенням публічно-правового спору, який стосується проходження відповідачем публічної служби. В подальшому апелянтом надано до суду клопотання про долучення доказів. До клопотання апелянт долучив копію ухвали Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі 752/9467/23 та просив врахувати її під час прийняття постанови за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідач надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та вжити заходи до Міністерства юстиції України у зв`язку зі зловживанням процесуальними правами. Справу розглянуто без фіксації судового процесу у порядку ст.229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що відповідач перебував у трудових відносинах із Міністерством юстиції України. У липні 2022 року позивачем відповідачу помилково нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 190 979,80 грн. (а.с. 24) замість необхідної 19 097,98 грн. Відповідачем частково повернуто переплачені кошти в розмірі 12000,01 грн. (а.с. 30-34) З квітня 2023 року відповідач у трудових відносинах із позивачем не перебуває, оскільки наказом від 04.04.2023 №377/к звільнений із займаної посади за власним бажанням (а.с. 35). Оскільки станом на день звернення до суду з позовом у власності відповідача перебувають безпідставно набуті ним кошти в сумі 110719,84 грн., які він добровільно не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не поширюється на юрисдикцію адміністративного суду та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 1, 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначеннями, наведеними у частині 1 статті 4 КАС України: - публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; - відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; - суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій. Згідно пункту 2 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами. В даній справі спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу». Згідно ст.1 вказаного Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Судом встановлено, що відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі наказу Міністерства юстиції України від 04 липня 2022 року № 323/к відповідачу було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. В подальшому наказом від 04 квітня 2023 року № 377/к відповідача було звільнено з апарату Міністерства юстиції України за власним бажанням з припиненням державної служби. Вказані обставини свідчать про те, що у спірний період відповідач перебував на державній службі Міністерстві юстиції України, а позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача коштів, які він отримав як матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, перебуваючи у трудових відносинах з Міністерства юстиції України. Оскільки даний спір виник щодо грошових коштів, які були нараховані на виплачені відповідачу під час проходження ним державної служби, отже даний спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, збитків, необґрунтованих виплат тощо, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої коштів, шкоди, збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки публічно-правових, а тому спір підлягає розгляду за правилами КАС України. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 212/10825/19 (провадження № 61-8313св20) та від 15 серпня 2023 року у справі № 761/41760/21 (провадження № 61-6522св23). Також колегія суддів враховує те, що Міністерством юстиції України було подано аналогічний позов до Голосіївського районного суду міста Києва. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року у справі № 752/9467/23, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, відмовлено Міністерству юстиції України у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки вимога щодо стягнення надміру виплаченої державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є публічно-правовим спором, який стосується проходження відповідачем публічної служби, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Міністерства юстиції України на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про стягнення коштів. При цьому у вказаній ухвалі Верховний Суд зазначив, що за змістом позову борг виник саме внаслідок виплати відповідачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у надмірному розмірі під час проходження ним публічної служби, а отже встановлення правомірності нарахування такої виплати суб`єктом владних повноважень передбачене в адміністративному процесі. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Доводи відповідача щодо звернення МЮУ до суду адміністративної юрисдикції з порушенням процесуального законодавства, оскільки справа позивача на момент подачі вже розглядалась судами цивільної юрисдикції, що є підставою для вжиття судом заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. Згідно частини 2 статті 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі №814/218/14 звертав увагу на те, що під зловживанням процесуальними правами варто розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав усупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду. З аналізу наведених вище норм, вбачається, що суд може визнати зловживанням процесуальними правами конкретні дії учасників справи, що свідчать про невиконання процесуальних обов`язків. Кваліфікація тих чи інших дій як зловживання правами здійснюється судом з огляду на обставини справи та, з урахуванням мети, яку переслідував учасник справи. При цьому, перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої ст. 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи. У той же час, суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності. Отже суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, що має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 45 КАС України). При цьому колегією суддів при розгляду даної справи не було встановлено зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами. У постанові від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 Верховний Суд зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням щодо необґрунтованості дій позивача. Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю.Коротких