Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13269/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 р.Справа № 520/13269/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 р. (постановлену суддею Полях Н.А.) по справі за заявою ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України, по справі № 520/13269/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся до суду з заявою, в якій просив: визнати протиправною відповідь Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.03.2024 за вих. № Л-23/119-39-/01-2024 "Про відмову ОСОБА_1 у підготовці та поданні відповідних документів до ГУПФУ в Харківській області для призначення йому пенсії за вислугу років"; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути та задовольнити заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 до сектору з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Харківській області про підготовку та подання відповідних документів до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області подати до Харківського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання законної сили ухвали суду звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 та задовольнити його заяву, подану в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 520/13269/23, яке набрало законної сили 01.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не зарахування до стажу позивача період з 15.04.2014 по 14.09.2014, коли позивач перебував у складі сил та засобів, які брали безпосередню участь в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області обчислити ОСОБА_1 , вислугу років відповідно до вимог Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", з урахуванням його стажу служби в поліції у календарному обчисленні (24 роки 06 місяців 09 днів) стажу служби у пільговому обчисленні (03 роки, 01 місяць, 02 дні) та на пільгових умовах часу участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 один місяць за три місяці, що у підсумку складає 28 років 05 місяців 11 днів; у задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. На виконання вищезазначеного рішення суду наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області № 95 о/с від 06.03.2024 доповнено наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 579 о/с від 30.11.2022 таким змістом: "з урахуванням його стажу в поліції у календарному обчисленні та на пільгових умовах часу участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 - один місяць за три місяці, що у підсумку складає 28 років 05 місяців 11 днів". 18.03.2024 ОСОБА_1 подав до сектору з питань пенсійного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області заяву про підготовку та подання відповідних документів до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення йому пенсії за вислугу років. За результатами розгляду вищезазначеної заяви листом Головного управління Національної поліції в Харківській області № Л-23/119-39-/01-2024 від 29.03.2024 позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для підготовки та подання відповідних документів до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення йому пенсії. ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем не виконано рішення суду, звернувся до суду з заявою в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 520/13269/23. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Згідно із ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності. Тобто, застосування судом до суб`єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, що у першу чергу забезпечується через примусове виконання судових рішень, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України. Судовим розглядом встановлено та підтверджено позивачем в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 не звертався до державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 520/13269/23. Тобто, відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дає очікуваного результату або відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, отже заявником не вичерпано всіх заходів, передбачених чинним законодавством, так як нормами чинного законодавства визначено, що з метою виконання рішення суду заявник може звернутися до виконавчої служби, яка в свою чергу відкриває виконавче провадження та здійснює заходи примусового виконання судового рішення. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною відповіді Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.03.2024 за вих. № Л-23/119-39-/01-2024 та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути та задовольнити його заяву від 18.03.2024 необхідно відмовити, осільки позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", у зв`язку із чим у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/13269/23. Також суд апеляційної інстанції вважає необхідним відмовити в задоволенні вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області подати до Харківського окружного адміністративного суду в місячний строк з дня набрання законної сили ухвали суду звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень, оскільки статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачена можливість зобов`язання відповідача подавати такий звіт. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 р. по справі № 520/13269/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 04.09.2024 року