Постанова 4812 № 483/358/22

03.09.24 22-ц/812/1362/24 Провадження №22-ц/812/1351/24 Провадження №22-ц/812/1362/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 вересня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М. із секретарем судового засідання: ОСОБА_1 , за участю представників сторін: позивача за первісним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 , позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 483/358/22 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , яка підписана його представником адвокатом Костричем Михайлом Петровичем, та ОСОБА_4 , яка підписана її представником адвокатом Севастьяновим Олексієм Сергійовичем, на рішення, яке постановив Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Шевиріної Тетяни Дмитрівни у приміщенні цього суду 25 червня 2024 року, повний текст якого складений 03 липня 2024 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, у с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2019 року він та відповідачка уклали шлюб, в якому народилися дві дитини: ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 . Сімейне життя сторін не склалося, шлюбні відносини фактично припинені у червні 2021 року. В період пероебування у шлюбі сторонами придбали майно: у 2020 році - автомобіль марки CHEVROLET CRUZE, вартістю 364500 грн., та у 2019 році за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 вартістю 324000 грн. Домовленості або шлюбного договору між ними не укладалося. Вказане майно було зареєстровано на відповідачку. Зазначене майно позивач вважає спільним майном подружжя. Посилаючись на викладене та недосягнення з відповідачкою домовленості щодо поділу спільного майна, позивач просив в порядку його поділу визнати право власності за кожним з подружжя в рівних частках шляхом визнання права власності на частку квартири та автомобілю у розмірі 1/2 за кожним., покласти судові витрати на відповідачку. У липні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю. Позов мотивовано тим, що спірний автомобіль було придбано в період шлюбу, але за особисті кошти ОСОБА_4 . На придбання автомобіля CHEVROLET CRUZE, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість якого становить 170000 грн. ОСОБА_4 було витрачено кошти, отримані від продажу належного їй на праві особистої приватної власності автомобіля DAEWOO LANOS в розмірі 96580 грн. та від продажу отриманої у спадок частки домоволодіння за 104652 грн. Спірна квартира була придбана також за особисті кошти ОСОБА_4 , а саме: на придбання квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 було витрачено кошти від продажу автомобіля HYUNDAI - 135416 грн. 96 грн. 96 коп. та запозичені до укладення шлюбу грошові кошти в розмірі 193900 грн., які були повернуті після продажу майна, що належало її бабусі. Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати автомобіль CHEVROLET CRUZE, державний номерний знак НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , її особистою приватною власністю, а також стягнути з ОСОБА_2 судові витрати. У відзиві на первісний позов ОСОБА_4 заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_2 , оскільки вважає, що спірне майно є її особистою приватною власністю. Так, нею був проданий автомобіль марки Хюндай за гроші в сумі 135000 грн., які вона витратила на придбання квартири. Решту грошей вона запозичила у своєї знайомої ОСОБА_8 , на підтвердження чого відповідачкою долучена копія боргової розписки. Крім того, вона отримала кошти від своєї бабусі ОСОБА_9 , яка продала належну їй квартиру у Миколаєві та купила квартиру у місті Очакові, а кошти, що залишилися від цього обміну, віддала їй. Відповідачка зазначає, що була оформлена підприємцем, отримувала дохід від цієї діяльності, в той час як її чоловік проходив службу у лавах ЗСУ та великих доходів не мав. Щодо спірного автомобіля, то він придбаний за кошти, отримані нею від продажу частини будинку, набутого у спадщину. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 ОСОБА_2 заперечує проти задоволення вимог зустрічного позову, оскільки надана відповідачкою копія розписки не може бути доказом того, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти. Крім того, зі змісту договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала бабусі відповідачки ОСОБА_9 , слідує, що відповідачка діяла як представник і жодних доказів того, що їй передано кошти від продажу квартири матеріали справи не містять. Заперечуючи факт набуття відповідачкою коштів від продажу частини будинку, позивач звернув увагу на ту обставину, що покупцем нерухомості, згідно з договором, є батько ОСОБА_4 Автомобіль HYUNDAI був придбаний відповідачкою до шлюбу та відчужений після укладення шлюбу, однак кошти від продажу цього автомобіля не використовувалися для купівлі спірної квартири, оскільки відповідачка наполягала на тому, що це її особистий автомобіль і кошти від продажу такого автомобіля її особисті. Відтак, за домовленістю подружжя спірна квартира та автомобіль були придбані за спільні кошти і лише та обставина, що укладення договорів, на підставі яких було відчужено майно у період, близький до купівлі авто і квартири, не може свідчити про використання особистих коштів одного з подружжя. В обґрунтування заперечень проти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 послався на наявну у доктрині цивільного права презумпцію спільності майна подружжя, спростувати яку повинна особа, яка вважає майно своєю особистою приватною власністю. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області 11 січня 2024 року забезпечено позов ОСОБА_2 та накладено арешт на спірне майно. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2024 р. позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволені частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Автомобіль марки CHEVROLET CRUZE, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 . У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3006 грн. в рахунок відшкодування судових витрат. Рішення суду в частині вимоги первісного позову в частині поділу квартири суд не взяв до уваги надану ОСОБА_4 копію розписки від 01 лютого 2019 року, за змістом якої вона запозичила у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 7 000 доларів США, виходячи з того, що досить часто учасники цивільного обороту у спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання у позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим. Про неможливість використання договору позики у такій категорії справ як доказу неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17. Щодо коштів, отриманих від продажу автомобіля Хюндай за ціною 135000 грн, суд погодився з ймовірністю використання цих коштів для придбання квартири, оскільки договір відчуження транспортного засобу передував укладенню правочину з придбання нерухомості. При цьому, сама лише можливість витрачення зазначених коштів не може вказувати на доведеність відповідного факту реальну витрату грошей від продажу автомобіля для купівлі квартири. Також суд врахував, що сторони не заперечують того, що дійсно взяли у борг кошти в сумі 7000 доларів США для придбання квартири, що було їх спільним зобов`язанням, погашеним за рахунок спільних коштів, а також, що доходи ОСОБА_2 значно перевищували доходи ОСОБА_4 . Проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку, що спірна квартира є спільним майном сторін. До укладення шлюбу у власності ОСОБА_4 було два транспортних засоби, а саме DAEWOO LANOS та HYUNDAI, які були відчужені у період зареєстрованого між сторонами шлюбу. Вказані обставини підтверджується змістом договорів купівлі-продажу транспортних засобів. У шлюбі сторони придбали спірний автомобіль CHEVROLET CRUZE. Доказів того, що вони мали у власності інші транспортні засоби матеріали справи не місять. Оскільки відповідачка довела належними і допустимими доказами той факт, що до реєстрації шлюбу з позивачем була власницею автомобіля і це майно у шлюбі було лише поліпшено, слід дійти висновку, що вона спростувала презумпцію спільності цього майна, у зв`язку із чим вимога її зустрічного позову про визнання автомобіля її особистою приватною власністю підлягала задоволенню. Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання автомобіля спільним майном подружжя та вимогу зустрічного позову про визнання його особистою приватною власністю ОСОБА_4 , суд виходить з того що до укладення шлюбу у власності ОСОБА_4 було два транспортних засоби, а саме DAEWOO LANOS та HYUNDAI, які були відчужені у період зареєстрованого між сторонами шлюбу. Доказів того, що вони мали у власності інші транспортні засоби матеріали справи не місять. За такого суд зробив висновок, відповідачка спростувала презумпцію спільності цього майна, у зв`язку із чим вимога її зустрічного позову про визнання автомобіля її особистою приватною власністю підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Кострич М.П. просить суд рішення в частині визнання автомобіля марки CHEVROLET CRUZE особистою приватною власністю ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 , визнати за кожною із сторін по спірного автомобіля. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, задовольняючи зустрічний позовом послався на те, що до реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_4 була власницею автомобіля і це майно у шлюбі було лише поліпшено, та дійшов висновку, що вона спростувала презумпцію спільності цього майна. Єдиною підставою для задоволення вказаної вимоги стала та обставина, що фактично перед купівлею автомобіля CHEVROLET CRUZE подружжям було відчужено два інші автомобілі - DAEWOO LANOS та HYUNDAI. Разом з тим позивачка за зустрічним позовом не зазначала про придбання спірного автомобілю за кошти, отримані від продажу автомобіля HYUNDAI, а вказувала, що придбала спірний автомобіль за 170000 грн. за рахунок коштів від відчуження автомобілю DAEWOO LANOS в сумі 96582 грн. та від продажу отриманої у спадок частки домоволодіння в сумі 104652 грн. Заявник зауважує, що відчуження автомобіля HYUNDAI відбулося за пів року до придбання автомобіля CHEVROLET CRUZE. Щодо відчуження частки домоволодіння, отриманої у спадок, зазначає, що її було відчужено безоплатно, оскільки покупцем за договором є батько відповідачки, який також є власником іншої частки будинку. Фактично, після смерті матері, відповідачка та її батько як спадкоємці першої черги отримали у рівних частках право власності на будинок, однак, враховуючи, що фактично у будинку проживав її батько та доглядав за ним, була домовленість щодо переоформлення вказаного будинку безоплатно на батька. Заявник звернув увагу, що саме по собі придбання майна після того, як було відчужено інше майно, не є достатньою самостійною підставою для визнання майна особистою приватною власністю подружжя. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 адвокат Севастьянов О.С. просить залишити її без задоволення, а рішення суду в частині визнання права особистої приватної власності на автомобіль CHEVROLET CRUZE, номер кузова НОМЕР_2 , За ОСОБА_4 без змін, посилаючись на те, що висновки суду в цій частині є обґрунтованими відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спірний автомобіль було придбано ОСОБА_4 хоча і в період шлюбу, але за її особисті кошти. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, а тому просить рішення суду скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 та визнати за останнім право власності на частку вказаної квартири, а також скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 січня 2024 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що сума в розмірі 135416 грн. 96 коп., яка була витрачена ОСОБА_4 на придбання спірної квартири, є половиною її вартості, є помилковим. Так, ОСОБА_4 та її представник неодноразово зазначали, що в п. 2.2 договору купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_2 , загальною площею 67,1 кв. м., житловою 30,6 кв.м, посвідченому приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу Остащенко Н.О. зазначено оціночну вартість спірної квартири згідно звіту про оцінку майна, зробленого ТОВ «Югземсервіс» від 25 квітня 2019 р. 326576 грн., але відповідно до п. 2.1 договору продаж майна за домовленістю сторін була вчинена за 260000 грн. І саме за цю суму було здійснено придбання спірного майна. Відповідно, 260000 грн. 135416 грн. 96 коп. = 124583 грн. 04 коп. ця сума була сплачена за рахунок запозичених грошових коштів у розмірі 7000 доларів США. В рішенні суду зазначено, що сторони не заперечують того, що дійсно отримували у борг кошти в сумі 7000 доларів США для придбання квартири, що було їх спільним зобов`язанням, погашеним за рахунок спільних коштів. На підтвердження факту запозичення грошей суду було надано копії розписок, але вони не були взяті до уваги. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 зауважує, що саме ця сума може бути визнана спільною сумісною власністю та підлягає поділу у рівних частках, а отже 124583 грн. 04 коп./ 2 = 62291 грн. 52 коп., що становить частку в розмірі , а не від права власності на квартиру. Крім того, судовий збір судом був стягнутий невірно та повинен становити 1234 грн. 60 коп. Також, ухвалою суду першої інстанції від 11 січня 2024 року було накладено арешт на спірне майно, проте під час ухвалення оскаржуваного рішення питання про скасування заходів забезпечення позову вирішено не було. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Кострич М.П. просить залишити скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що заявник не погоджується із твердженням, що отримані ОСОБА_4 від продажу автомобілю HYUNDAI 135416 грн. 96 коп. витрачені нею на придбання спірної квартири, а тому 1/2 у праві власності на квартиру є її особистою власністю, оскільки суд, вважав встановленим, що ці кошти витрачені на придбання автомобілю CHEVROLET CRUZE, а тому визнав його особистою власністю ОСОБА_4 , яка такі висновки суду, оскаржуючи рішення лише в частині, не оспорює. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає вказаним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи, 09 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (до укладення шлюбу ОСОБА_10 ) зареєстрували шлюб, який відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень було розірвано рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області у справі № 483/356/22 від 12 червня 2023 року (том. 1 а.с. 31). Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1 а.с. 33, 34). У період шлюбу сторін було набуто майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 26 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу, який зареєстрований в реєстрі за № 457 (том 1, а.с. 60-61), та автомобіль марки CHEVROLET CRUZE, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , за договором від 02 вересня 2020 року (том 1, а.с. 47, 62). Посилаючись на відсутність між ним та відповідачкою домовленості щодо поділу цього майна, ОСОБА_2 подав позов, в якому просив провести такий поділ шляхом визнання за кожною із сторін право власності на 1/2 частку квартири та автомобілю. Заперечуючи належність спірного майна до спільної сумісної власності з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 подала зустрічний позов. Суд частково погодився як із первісним, так і із зустрічним позовами. Вирішуючи правильність таких висновків суду першої інстанції колегія суддів виходить з таких міркувань. За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В силу положень статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на яку є посилання в касаційній скарзі. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21). У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя». У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна». Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)). Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що «коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). У справі, що переглядається: суд встановив, що спірну квартиру набуто ОСОБА_4 26 квітня 2019 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі, достатніх та належних доказів, які б підтверджували факт придбання спірної квартири повністю або частково за особисті кошти, відповідачка за первісним позовом не надала. Тому суд зробив правильний висновок, що оскільки ОСОБА_4 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу між ними; проте, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд не врахував, що висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ. Тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв`язку з чим суд безпідставно зазначив про визнання квартири спільним майном сторін. До того ж такі позовні вимоги ОСОБА_2 не заявлялись, за такого зазначення висновку про належність майна до спільного не має бути у резолютивній частині рішення; при задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаної квартири суд не врахував, що поділ майна подружжя здійснюється в натурі відповідно до визначених судом часток, при цьому не виключається звернення одного із подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Аналіз змісту первісного позову свідчить, що ОСОБА_2 пред`явлено саме позов про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру, а не позов про її поділ в натурі (визнання права на частину квартири з визначенням, які саме об`єкти в натурі відповідають його частці в праві спільної часткової власності). Тому колегія суддів приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який подав представник ОСОБА_2 , та відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , погоджуючись з висновком суду першої інстанції про віднесення спірної квартири до спільного майна сторін. Натомість колегія суддів вважає за необхідне не обмежуватись доводами апеляційних скарг з урахуванням положень частини 4 статті 367 ЦПК України, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права, та змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири і зазначити про визнання за ОСОБА_2 права на 1/2 частку в праві спільної власності на спірну квартиру. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що право на 1/2 частку у праві власності на квартири є її особистою власністю, оскільки при придбанні квартири були використані кошти в сумі 135416 грн. 96 коп., отримані нею від продажу автомобілю HYUNDAI. Так, автомобіль HYUNDAI ОСОБА_11 продала за договором купівлі-продажу 484/2019/1401370 06 квітня 2019 року за 135416 грн. 96 коп. (том 1, а.с. 48-49), спірна квартири придбана за договором купівлі-продажу 26 квітня 2019 року за 260000 грн. (том 1, а.с. 60-61). Докази, наприклад, витяги з банківських рахунків, які б підвереджували, що саме отримані від продажу вказаного автомобілю кошти були втрачені ОСОБА_4 на придбання спірної квартири, вона не надала. Крім того колегія суддів враховує висновок, викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), про те, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором; згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду; сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном; згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору; згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. У справі, яка переглядається, у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 26 квітня 2019 року у пункті 1.8 вказано, що справжність підпису чоловіка покупця ( ОСОБА_4 ), на заяві про надання згоди на придбання, підписання та укладення цього договору засвідчена приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу Остащенко Н.О. 26 квітня 2019 року, реєстровий №

456. За такого надання згоди ОСОБА_2 як чоловіком покупця за договором купівлі-продажу квартири на набуття цього майна (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності і такий односторонній правочин в судовому порядку не спростований. Стосовно вирішення судом зустрічного позову колегія суддів виходить з того, що у разі пред`явлення одним з подружжя позову про поділ майна, заперечення другим з подружжя, який є зареєстрованим власником спірного майна не потребує пред`явлення окремого позову про визнання цього майна особистою власністю, достатнім для захисту інтересів другого з подружжя є заперечення позову про поділ майна шляхом спростування презумпції спільності спірного майна. Тому констатація цієї обставини визнання майно особистою власністю як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв`язку з чим у зустрічному позові слід відмовити з цих підстав. Оскільки, розглядаючи зустрічний позов, суд першої інстанції помилився із застосуванням норм матеріального права, колегія суддів, незважаючи на відсутність такого обґрунтування в апеляційних скаргах, на підставі часини 4 статті 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що рішення в частині зустрічного позову належить скасувати, увалити нове рішення про відмову в ньому. Щодо висновків суду про те, що автомобіль CHEVROLET CRUZE є особистою власністю ОСОБА_4 , до нього суд дійшов, пославшись на те, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у відповідачки за первісним позовом було два транспортних засоби, а саме DAEWOO LANOS та HYUNDAI, які були відчужені у період зареєстрованого між сторонами шлюбу. Тоді як заперечуючи віднесення спірного автомобілю до спільного майна подружжя, ОСОБА_12 посилалась на те, що автомобіль CHEVROLET CRUZE вона придбала за кошти, отримані від продажу належного їй на праві особистої приватної власності автомобіля DAEWOO LANOS в розмірі 96580 грн. та від продажу отриманої у спадок частки домоволодіння за 104652 грн. Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Миколаївській області Головного сервісного центру ГСЦ МВС від 13 липня 2023 року (том 1, а.с. 47) з 02 вересня 2020 року за ОСОБА_4 зареєстрований спірний автомобіль, який вона купила за 170000 грн. Автомобіль DAEWOO LANOS був проданий ОСОБА_11 01 серпня 2020 року №4841/2020/213014 за 96580 грн. (том 1, а.с. 50-51), 06 серпня 2020 року ОСОБА_4 продала 1/2 частку житлового будинку за договором купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року за 104652 грн. (том 1, а.с. 54-55). Між тим, як і у випадку зі спірною квартирою, належних, допустимих доказів які могли б стати достатніми для переконливого висновку про те, що саме отримані від продажу вказаного рухомого та нерухомого майна кошти відповідачка витратила на придбання спірного автомобілю, матеріали справи не містять. Саме по собі посилання відповідачки за первісним позовом на те, що договори купівлі-продажу належних ОСОБА_12 частки у праві власності на житловий будинок та автомобілю, належних їй на праві особистої власності, були укладені у близький за часом період із договором про купівлю спірного автомобілю, не є достатнім фактом сплати ОСОБА_4 особистих коштів за придбаний у шлюбі автомобіль. Аналогічних висновків за подібних обставин дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18 травня 2023 року у справі №344/5528/22 (провадження № 61-2003св2), від 10 квітня 2024 року у справі № 466/2043/22 (провадження № 61-8197св23). Тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 спростовувала презумпцію спільності майна - CHEVROLET CRUZE, державний номерний знак НОМЕР_1 , є необґрунтованим. За такого вказаний автомобіль є спільним майном сторін і має бути поділений між ними відповідно до позовних вимог ОСОБА_2 шляхом визнання за ним права на 1/2 частку у праві спільної власності на цей автомобіль. Щодо заперечень ОСОБА_4 вартості квартири, що була предметом поділу. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, насамперед, за погодженням між подружжям і лише у випадку відсутності такої згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У позовній заяві ОСОБА_2 визначив вартість спірної квартири в сумі 324000 грн. ОСОБА_4 у відзиві на цю позовну заяву таку вартість майна не заперечувала, доказів на її спростування, а саме на невідповідність такої оцінки дійсній його вартості на час розгляду справи не надавала, отже суд першої інстанції при вирішенні спору правильно взяв до уваги саме зазначену ОСОБА_2 оцінку квартири. Посилання в апеляційній скарзі на умови договору купівлі-продажу спірної квартири, який укладений 26 жовтня 2019 року, не приймаються колегією суддів, оскільки визначена у договорі оціночна вартість квартири згідно звіту про оцінку майна, зробленої ТОВ «ЮГЗЕМСЕРВІС», та вартість, за яку сторони домовились вчинити її продаж, не підтверджують дійсну вартість квартири на час розгляду справи судом. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність скасування заходів забезпечення позову, застосованих судом першої інстанції ухвалою від 11 січня 2024 року. Частинами 7, 8 статті 158 ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за наслідками апеляційного перегляду виключає скасування заходів забезпечення позову. Враховуючи, що при ухваленні рішення як щодо вирішення первісного позову, так і щодо зустрічного позову, суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального та процесуального права, а також визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, рішення на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ квартири належить змінити, визнавши за позивачем право на 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; в частині відмови у поділі автомобілю - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право на 1/2 частку у праві спільної власності на автомобіль марки CHEVROLET CRUZE, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; в частині розподілу судових витрат - змінити; в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові. Щодо розподілу удових витрат. Порядок та розміри сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі Закон). Відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 цього Закону позивач ОСОБА_2 при поданні позовної заяви мав сплатити 1 відсоток вартості відшукуваного майна 1/2 частини вартості квартири та автомобіля, що становить 3442,50 грн. (364500 грн. (вартість автомобілю)+324000 грн. (вартість квартири)):2х1%), але сплатив 6886 грн. Крім того він сплатив 605 грн. 60 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (том 1 а.с. 1, 191, 200). Відповідно до положень підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 цього Закону позивач ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги сплатив 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Зокрема, з урахуванням вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі автомобілю та подання апеляційної скарги через підсистему «Електронний суд», що становить 2187 грн. Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням задоволення первісного позову, відмови у зустрічному позові з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 належить стягнути 4092 грн. 50 коп. (344250 грн. х 1%+650 грн.) компенсації судового збору за суд першої інстанції та 2187 грн., сплачених позивачем за апеляційну скаргу, всього 6279 грн. 50 коп. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником адвокатом Костричем Михайлом Петровичем, задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана її представником адвокатом Севастьяновим Олексієм Сергійовичем, залишити без задоволення. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2024 року: в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ квартири змінити, визнавши за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право на 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; в частині відмови у поділі автомобілю - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право на 1/2 частку у праві спільної власності на автомобіль марки CHEVROLET CRUZE, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; в частині розподілу судових витрат - змінити. Те ж рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю відмовити. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована в АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , 6279 грн. 50 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська __________________________________________________ Повний текст постанови суду виготовлений 04 вересня 2024 року