Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/4498/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/4498/22 Номер провадження 22-ц/814/1294/24Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Антропов Д.О., з участю прокурора ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , її адвоката Ульянова Р.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником адвокатом Ульяновою Юлією Анатоліївною, на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 01 листопада 2023 року, постановлене суддею Предоляк О.С. (повний текст складено 13 листопада 2023 року), у справі за позовом Полтавської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, П`ятого управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про витребування майна, в с т а н о в и в : 15.08.2022 Полтавська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, П`яте управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна квартири АДРЕСА_1 від добросовісного набувача. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.09.2009, зареєстрованого за №4187, Державною іпотечною установою придбано у ТОВ «МЖК Житлобуд» квартиру АДРЕСА_2 , яка у подальшому безоплатно передана Службі безпеки України. У 2010 році зазначена квартира у статусі службової надана ОСОБА_3 , проте у 2014 році виключена з числа службових житлових приміщень без дотримання процедури, передбаченої Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України №792 від 06.11.2007, а саме, без погодження з житлово-побутовою комісією Центрального Управління Служби безпеки України, яке має бути затверджене заступником Голови СБУ. ОСОБА_3 видано ордер №18 серії «Д» від 15.09.2014 на спірну квартиру, а у подальшому він отримав її у власність шляхом приватизації та у жовтні 2017 року відчужив за договором купівлі-продажу від 23.10.2017 ОСОБА_2 . Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 у справі №524/6324/17, яке набрало законної сили, задоволено позовну заяву військової прокуратури Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі СБУ, П`ятого Управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 , визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22.08.2014 №463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 », визнано недійсним та скасовано ордер на жиле приміщення №18 серії «Д» від 15.09.2014, виданий ОСОБА_3 на вказану квартиру, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 10.03.2015, видане ОСОБА_3 . Із огляду на викладене Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, як власник комунальної квартири, та СБУ в особі П`ятого Управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ, як орган, за яким спірна квартира закріплена як службова, мають право витребувати її від добросовісного набувача ОСОБА_2 , оскільки ця квартира вибула із комунальної власності незаконно, унаслідок порушення вимог законодавства, що встановлено рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 у справі №524/6324/17. Органами, в інтересах яких прокурор звертається до суду в цьому позові, не вжито заходів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у поверненні спірного нерухомого майна до належного житлового фонду. Спірна квартира передана в управління Службі безпеки України, а рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 04.12.2009 №880 її закріплено за Службою безпеки України в особі П`ятого Управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки), як службову, однак цими органами не вживалися заходи щодо повернення спірної квартири до сфери управління Служби безпеки України, зокрема, до відомчого житлового фонду. Кременчуцька міська рада, будучи обізнаною про наявність порушень інтересів держави, незаконного вибуття житлової квартири з комунальної власності, не вживає заходів щодо усунення порушень та повернення квартири в комунальну власність. Крім того, після розгляду листів прокуратури, надісланих в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Кременчуцька міська рада самостійно не вжила заходів щодо повернення спірної квартири до комунальної власності та запропонувала прокуратурі звернутися до суду з метою відновлення порушеного права Кременчуцької міської територіальної громади. Посилаючись на викладені обставини, просить витребувати на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області житлову квартиру АДРЕСА_1 з приватної власності добросовісного набувача ОСОБА_2 та скасувати рішення приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Мушинського О.Ю. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука 25.08.2022 позовну заяву повернуто прокурору на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.03.2023, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 07.07.2023, ухвалу Автозаводського районного суду м.Кременчука від 25.08.2022 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчу від 01.11.2023 позовну заяву Полтавської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, П`ятого управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центр спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про витребування майна - задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Мушинського О.Ю., індексний номер рішення 37707380 від 23.10.2017, номер запису про право власності 22956856 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 579774253104. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у повернення сплаченого судового збору 53 604,57 грн. Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідачка не є добросовісним набувачем, оскільки придбала квартиру за ціною, що значно нижче ринкової. При цьому суд першої інстанції визнав необхідним з урахуванням встановлених обставин здійснити правильну правову кваліфікацію та застосував до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України. Також суд врахував, що відповідачка приймала участь у розгляді справи №524/6324/17, а отже була обізнана про незаконне набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, але жодних дій для захисту своїх прав з моменту винесення рішення суду не вживала. Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, як власник комунальної квартири, має право витребувати спірну квартиру з володіння відповідачки, оскільки вказана квартира має статус службової та вибула незаконно з комунальної власності унаслідок порушення вимог законодавства, що встановлено рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 у справі №524/6324/17, яке набрало законної сили. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що витребування майна із володіння ОСОБА_2 не буде для неї надмірним тягарем, зважаючи на ціну придбаного майна. Із рішенням районного суду не погодилася відповідачка ОСОБА_2 та в її інтересах представник - адвокат Ульянова Ю.А. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що прокурор, заявивши позов в інтересах трьох позивачів, не вказав, яке порушено право або інтерес кожного з них та спосіб захисту цього права або інтересу, вказавши лише спосіб захисту інтересів одного з позивачів. Тому, посилаючись на правову позицію у постанові КГС ВС від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, вважає, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору. Вважає, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову на користь Служби безпеки України та П`ятого управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, оскільки суд не задовольнив ніяких позовних вимог на їх користь та не встановив факту порушення права власності цих осіб з боку ОСОБА_2 при вирішенні спору. Вказує, що у спеціалізованої прокуратури визначено спеціалізовану компетенцію, яка не може дублювати на території Полтавської області компетенцію Полтавської обласної прокуратури. Вважає, що заявлення позову про віндикацію житлової квартири в інтересах міської ради проти приватної особи матері одиначки явно виходить за межі спеціальної компетенції спеціалізованого військового прокурора. Такий позов, за наявності для того підстав, мав би заявлятися окружною або обласною прокуратурою, але не спеціалізованою військовою прокуратурою, так як витребування житлової квартири від цивільної особи в інтересах міської ради не є представництвом інтересів держави з питань забезпечення оборони або здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Тому позов, поданий державним органом з виходом за межі власної компетенції, відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду, як такий, що поданий від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи. Звертає увагу, що районний суд всупереч обставинам, на яких ґрунтується позов щодо добросовісності набувача спірної квартири, незважаючи на відсутність в позовній заяві такого обґрунтування для витребування майна, як ціна продажу квартири, задовольнив позов з підстави, що не заявлялася прокурором і щодо якої відповідач не подавав будь-яких міркувань або доказів, а саме - щодо ціни продажу спірної квартири. Таке порушення судом процесуального права є істотним та вказує, що суд втратив об`єктивність та неупередженість при розгляді справи. Доводить, що обґрунтування судом першої інстанції свого рішення тією обставиною, що майнові права на спірну квартиру від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 були відчужені за ціною, в багато разів нижчою за ринкову, не ґрунтуються на належних доказах, оскільки довідка про оціночну вартість квартири у формі додатку №2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку не є і не може бути інформацією про ринкову вартість квартири. Заперечує висновок суду, що відповідачка не є добросовісним набувачем, оскільки за змістом ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, поки не буде доведено протилежне. Обґрунтування судом недобросовісності ОСОБА_2 щодо зазначення в договорі заниженої ціни квартири ґрунтується лише на припущеннях, а не доказах, яких матеріали справи не містять. Зазначає про відсутність доказів обізнаності відповідачки про те, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірну квартиру. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, указує, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на це майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно. Звертає увагу, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, суд мав врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18). Доводить, що оскаржуване рішення про витребування квартири покладає на відповідачку явно непропорційний тягар відповідальності за недбале ставлення позивачів до ведення власних справ. Спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачки та двох її дітей. При визначенні надмірності тягара, який покладається на власника, слід враховувати не лише вартість цього майна, а і значення цього майна для власника. Вважає, що позивач змішує поняття «володіння» та «розпорядження», тоді як ці поняття є різними. Посилаючись на обставини надання ОСОБА_3 спірної квартири у 2010 році, як службової та переведення цієї квартири у 2014 році зі службової у статус звичайного, зазначає, що ця квартира надана йому у володіння та користування законно, а тому у позивача відсутні підстави вважати, що квартира вибула з володіння власника поза його волею, і, відповідно, квартира не може бути витребувана від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 . Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №202/8669/19 від 22.02.2023, у якій обставини є подібними, доводить, що відсутніми є обставини недобросовісності відповідача, оскільки остання у 2017 році при всій обачності не могла передбачити того, що право власності на квартиру ОСОБА_3 буде припинене у 2019 році на підставі рішення суду, що будуть визнані незаконними рішення виконавчого комітету міської ради про виключення приміщення з числа службових та буде скасоване свідоцтво про право власності на житло з тих підстав, що рішення житлово-побутової комісії 5-го управління від 29.03.2014 про виведення житла з числа службового не буде погоджене з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБУ та не затверджене заступником голови СБУ, як цього вимагають внутрішні нормативні документи СБУ. 07.02.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на апеляційну скаргу. Зазначає, що представницькі повноваження прокурора, його субсидіарна роль обумовлені необхідністю захисту інтересів держави у разі відмови, небажання уповноваженого органу захищати інтереси держави, за наявності доказів обізнаності про існуюче порушення. Посилаючись на набрання 24.11.2020 чинності рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 у справі №524/6324/17, вказує, що уповноважені органи не вжили заходів щодо захисту порушених прав держави на житло, тому прокурор подав цей позов. Для Кременуцької міської ради вказаний інтерес полягає у необхідності повернути до комунальної власності майно (спірну квартиру), яке незаконно вибуло з комунальної власності та перебуває у приватній власності відповідачки. Порушені інтереси держави в особі Служби безпеки України, 5-го Управління Центру спеціальних операцій в тому, що саме СБУ спірна квартира безоплатно передана Державною іпотечною установою в управління та рішенням виконкому Кременчуцької міської ради закріплено за СБУ в особі 5-го управління як службову. Ця квартира безпідставно та незаконно вибула із сфери управління та відомчого житлового фонду Служби безпеки України в особі 5-го управління. Вважає, що відповідачка не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до продавця про відшкодування збитків. Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. 19.02.2024 надійшов відзив на апеляційну скаргу від Кременчуцької міської ради, в якому вона заперечила доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. 27.02.2024 подало відзив 5-те управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України. У відзиві викладені заперечення проти апеляційної скарги. Підтримуючи доводи прокуратури, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. 29.08.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи з підстав його хвороби. Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, із огляду на наступне. За змістом статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Із огляду на викладене, установивши, що явка третьої особи, належним чином повідомленої про день та час розгляду справи, не є обов`язковою, а заявлене клопотання не містить доказів на підтвердження поважності причин неявки, у задоволенні такого клопотання слід відмовити за безпідставністю. В суді апеляційної інстанції відповідачка та її адвокат підтримали доводи апеляційної скарги, наполягаючи на її задоволенні. Прокурор заперечив проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи в апеляційному суді за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки та її адвоката, заперечення прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила такі обставини. Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.09.2009, зареєстрованого за №4187, Державною іпотечною установою придбано у ТОВ «МЖК Житлобуд» квартиру АДРЕСА_1 ./а.с.80-84 т.1/ Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 04.12.2009 №880 указану житлову квартиру закріплено за Службою безпеки України в особі П`ятого управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки), як службову. Актом прийому-передачі квартир від 27.04.2010 Державною іпотечною установою указана житлова квартира безоплатно передана Службі безпеки України./а.с.86 т.1/ Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 15.01.2010 №4 «Про надання житлової площі громадянам за рахунок придбаних квартир Державною іпотечною Установою у м.Кременчуці» така квартира у статусі службової надана ОСОБА_3 . Рішенням виконкому Кременчуцької міської ради №463 від 22.08.2014 виключено спірну квартиру з числа службових житлових приміщень, закріплених за СБУ в особі 5-го управління та видано розпорядження комунальному підприємству «Квартирне управління» надати ОСОБА_3 ордер на склад сім`ї з трьох осіб./а.с.70 т.1/ На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано ордер №18 серії «Д» від 15.09.2014 на спірну квартиру, а 10.03.2015, у результаті приватизації, отримано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на своє ім`я серії САЕ №559055./а.с.77,69 т.1/ 23.10.2017 ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 23.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Мушинським О.Ю., р.№2785./а.с.65-68 т.1/ Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 (справа №524/6324/17), залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24.11.2020, задоволено позовну заяву військової прокуратури Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі СБУ, П`ятого Управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 . Визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22.08.2014 №463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 », визнано недійсним та скасовано ордер на жиле приміщення №18 серії «Д» від 15.09.2014, виданий ОСОБА_3 на вказану квартиру, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_2 від 10.03.2015, видане на ім`я ОСОБА_3 /а.с.21-40 т.1/ Задовольняючи позов та витребовуючи спірну квартиру, суд першої інстанції, враховуючи, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.09.2009, за яким Державною іпотечною установою придбано у ТОВ «МЖК Житлобуд» спірну квартир, її вартість згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності становить 543 388,00 грн., а станом на день розгляду справи судом ринкова вартість квартири становить 3 408 237,35 грн., що підтверджується довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 24.07.2022. З огляду на ці обставини районний суд визнав очевидним, що ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу від 23.10.2017 за ціною квартири 99 600,00 грн., не могла не усвідомлювати, що майнові права на спірну квартиру відчужуються за ціною, у багато разів нижчою за ринкову, а тому не може вважатися добросовісним набувачем. З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17. Із урахуванням наведеного до спірних правовідносин районний суд застосував положення статті 387 ЦК України. При цьому врахував, що відповідачка приймала участь у розгляді справи №524/6324/17, а отже була обізнана про незаконне набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, але жодних дій для захисту своїх прав з моменту винесення рішення суду не вживала. Відтак, враховуючи зазначене, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, як власник комунальної квартири, має право витребувати спірну квартиру з володіння відповідачки, оскільки вказана квартира має статус службової та вибула незаконно з комунальної власності унаслідок порушення вимог законодавства, що встановлено рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.08.2019 у справі №524/6324/17, яке набрало законної сили. Суд першої інстанції визнав, що у даному випадку витребування майна з володіння ОСОБА_2 не буде для неї надмірним тягарем, зважаючи на ціну придбаного майна. З метою відновлення порушення прав Кременчуцької міської ради, як законного власника спірного майна підлягає також скасуванню рішення приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Мушинського О.Ю. про державну реєстрацію права власності відповідачки на спірну квартиру. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони постановлені з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому колегія суддів враховує таке. Стосовно застосованих норм процесуального закону, колегія суддів ураховує наступне. Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. За змістом сталої позиції Великої Палата Верховного Суду, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20). У справі, що переглядається мала місце помилкова, з огляду на обставини справи, юридична кваліфікація судом першої інстанції підстав позову про витребування спірної квартири із застосуванням припису статті 387 ЦК України. Так, поза увагою районного суду залишився той факт, що прокурор не пов`язував підстави позову із недобросовісністю дій ОСОБА_2 , у тому числі, в контексті заниження ціни продажу квартири, такі позовні вимоги не заявлялися прокурором і щодо них відповідач не подавав будь-яких міркувань або доказів. За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Керуючись частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Наведені норми процесуального закону суд першої інстанції порушив, та, керуючи ходом судового розгляду справи, за відсутності уточнень чи зміни прокурором підстав позову, вийшов за межі позовних вимог, постановивши рішення із порушенням норм процесуального, що є підставою для його скасування. Стосовно норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів ураховує наступне. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі №907/50/16 (провадження № 12-122гс18). У пунктах 6.5-6.7, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) зазначено, що Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 21.09.2022 у справі №908/976/19). За змістом позиції Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19. Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими у справах №688/2908/16-ц від 29.09.2020, №923/196/20 від 20.07.2022. На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 справа №669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 справа №610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 справа №925/1351/19). У цій справі установлено, що першочергово спірна квартира вибула з володіння власника за його згоди на користь ОСОБА_3 згідно рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22.08.2014 №463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 », ордеру на жиле приміщення №18 серії «Д» від 15.09.2014, право власності на житло підтверджено свідоцтвом серії САЕ за №559055 від 10.03.2015. Станом на 23.10.2017, дату укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири, указані правовстановлюючі документи були дійсними та відсутніми будь-які заборони щодо її відчуження. Подальше визнання у 2019 році нечинними та скасування рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22.08.2014 №463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 », ордеру на жиле приміщення №18 серії «Д» від 15.09.2014 та свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_2 від 10.03.2015, виданих на ім`я ОСОБА_3 , зумовлені протиправною бездіяльністю установ, в інтересах яких в цій справі діє прокурор, та не ставлять під сумнів дії покупця ОСОБА_2 , як добросовісного набувача спірного майна. Оскільки вона діяла правомірно, укладаючи нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, вживали всі передбачені та доступні за законом заходи для отримання інформації щодо правомірності й законності своїх дій на укладання таких договорів, одержували витяги про відсутність заборон та арештів за Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на вказану квартиру була проведена нотаріусом, дотриманням вимог чинного законодавства яким презюмується доти, поки не буде доведене протилежне. Висновки районного суду, що відповідачка приймала участь у розгляді справи №524/6324/17, а отже була обізнана про незаконне набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, але жодних дій для захисту своїх прав з моменту винесення рішення суду не вживала, колегія суддів визнає помилковими. По-перше, набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру передує початку судового провадження у справі №524/6324/17, де протиправність їй дій, як покупця не встановлена. По-друге, процесуальний статус ОСОБА_2 у справі №524/6324/17 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору і її процесуальне становище не є тотожним процесуальному становищу позивача або відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 04.12.2019 у справі №766/8113/17, від 29.06.2022 у справі №753/7478/18, від 23.11.2022 у справі №201/2760/20, від 07.02.2024 у справі № 461/10495/21. Стосовно оцінки районним судом договору купівлі-продажу від 23.10.2017 та подальших висновків суду, що при його укладенні ОСОБА_2 не могла не усвідомлювати, що майнові права на спірну квартиру відчужуються за ціною, у багато разів нижчою за ринкову, колегія суддів зазначає наступне. Як раніше наголошувалося, при зверненні в суд із цим позовом прокурор не пов`язував його підстави із оцінкою змісту договору купівлі-продажу та погоджених його сторонами умов договору, зокрема ціни. Належні та допустимі докази на підтвердження таких висновків районного суду, матеріали справи не місять, а врахована судом оцінка вартості спірного майна встановлена на момент пред`явлення позову, а не укладення договору купівлі-продажу квартири, який з того часу зазнав істотних змін, про що суду апеляційної інстанції повідомила відповідачка ОСОБА_2 , яка проживає в цій квартирі з двома дітьми та за період від придбання квартири здійснила ремонт житла для покращення умов проживання. За змістом статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. Обставин, які можуть свідчити про те, що ОСОБА_2 за таким договором створювала видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, матеріали справи не містять. Тоді як із урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Наведене відповідає позиції Верховного Суду у справі № 607/11746/17 від 10.03.2021. Стосовно правомірності втручання у право власності колегія суддів врахову наступне. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо йому не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017). Позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України, у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Критерії правомірності втручання у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації. Трискладовий тест, застосовуваний ЄСПЛ, використовується і в практиці українських судів, у тому числі Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. За встановлених обставин апеляційний суд приходить до висновку, що втручання у право мирного володіння відповідачем ОСОБА_2 спірним майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і легітимною метою, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами відповідача, який зазнає такого втручання. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, тоді як рішення районного суду слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст.367, 368, 376 п.п.3,4 ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с та н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником-адвокатом Ульяновою Юлією Анатоліївною, - задовольнити. Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 01 листопада 2023 року- скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Полтавської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, П`ятого управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про витребування майна відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04.09.2024. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак