Ухвала КАС ВС № 400/11218/23

УХВАЛА 03 вересня 2024 року м. Київ справа №400/11218/23 адміністративне провадження № К/990/31667/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Миколаївської обласної ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 400/11218/23 за позовом керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Комунального некомерційне підприємство "Миколаївський регіональний фтизіопульмонологічний центр" Миколаївської обласної ради, Миколаївської обласної ради про зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: У вересні 2023 року керівник Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційне підприємство "Миколаївський регіональний фтизіопульмонологічний центр" Миколаївської обласної ради (далі - КНП "МРФПМЦ") та Миколаївської обласної ради, в якому просив: - зобов`язати Миколаївську обласну раду та КНП "МРФПМЦ" вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища №52101, що розташоване по вул. Веселинівська, 4б, в с. Надбузьке Миколаївського району Миколаївської області. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, позов задоволено повністю. Зобов`язано Миколаївську обласну раду та Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр" Миколаївської обласної ради вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховище № 52101, що розташоване по вул. Веселинівська, 4Б, Надбузьке, Миколаївський район, Миколаївська область. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Миколаївська обласна рада звернулася через підсистему "Електронний Суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року відкрито провадження у справі № 400/11218/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що після початку 24 лютого 2022 року повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та введення на всій території України воєнного стану виникли обґрунтовані та реальні підстави для використання захисної споруди цивільного захисту - сховища №52101, що розташоване по вул. Веселинівська, 4 б, в с. Надбузьке Миколаївського району Миколаївської області, безпосередньо за призначенням. Однак, через недотримання та порушення відповідачами, як власником та балансоутримувачем, вимог чинного законодавства у сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту, сховища № 52101 не придатне для використання за призначенням. Така протиправна поведінка відповідача створює загрозу для життя та здоров`я людей. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, касатор вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/12192/16 щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 20, частини 8 статті 32, частини 2 статті 51 КЦЗ України, абзацу 2 пункту 3, пункт 9 Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на постанови від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/12192/16 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16, де Суд зазначив, що спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Законом України «Про прокуратуру» повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я в разі військової агресії. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній щодо застосування пункт 22 частини 1 статті 19, пункт 1 частини 1 статті 20 КЦЗ України, стаття 78 Бюджетного кодексу України, підпункт 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 року №

252. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Зокрема, у цій справі, судами попередніх інстанцій встановлено, що як слідує з актів від 08 жовтня 2021 року №1006 та від 06 червня 2023 року, сховище №52101 є непридатним до використання за призначенням як протирадіаційне укриття, і такий стан укриття №52101 створює реальну загрозу для життя і здоров`я жителів м. Миколаєва в умовах військової агресії РФ проти України. Також, судами попередніх інстанцій установлено, що власником захисної споруди - сховища №52101 є територіальні громади сіл, селищ, міст Миколаївської області в особі Миколаївської обласної ради. Балансоутримувачем споруди є Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Миколаївської обласної ради, яке утворено в результаті перетворення Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансера. Таким чином, з висновками судів попередніх інстанцій зазначено, що прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту у вигляді зобов`язання Миколаївську обласну раду та Підприємство вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №52101, що розташоване по вул.Веселинівській, 4б в селі Надбузьке Миколаївського району Миколаївської області. Натомість касаційна скарга у цій частині зводиться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, а наведена скаржником норма права є загальною і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій, а також впливу висновку щодо цієї норми права на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами, що мають індивідуальний характер та необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Миколаївської обласної ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 400/11218/23 за позовом керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Комунального некомерційне підприємство "Миколаївський регіональний фтизіопульмонологічний центр" Миколаївської обласної ради, Миколаївської обласної ради про зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.А. Губська