Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/9748/21

Дата документу 28.08.2024 Справа № 335/9748/21 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 335/9748/21 Пр. № 22-ц/807/1470/24Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В. Суддя-доповідач: Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Полякова О.З. за участі секретаря Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Спірідонова Марина Ашурівна, про визнання недійсним заповіту ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського районного суду з позовом (а.с. 2-5), в якому просив визнати заповіт, складений 07.02.2017 року ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А., реєстровий № 226, недійсним. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що є сином та єдиним спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_5 , чия смерть сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя спадкодавець набув права власності на будинку АДРЕСА_1 . У відповідності до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А., від 07.02.2017 року ОСОБА_5 заповів належну йому частину будинку відповідачам. Позивач вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки його складання не відповідало дійсному волевиявленню батька. На момент складання заповіту батько позивача, хоча і був дієздатною особою, проте не міг повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки переніс ішемічний інсульт, мав послаблення пам`яті. Після кожної сварки з позивачем або з онуками спадкодавець в засобах масової інформації шукав оголошення осіб, які пропонували послуги з догляду за особами похилого віку з метою отримання житла взамін на ці послуги. За життя батько склав декілька таких заповітів на користь сторонніх осіб, при цьому вважав, що укладає договори довічного утримання. Проте жодна з осіб, кому він заповідав своє майно, ніколи не надавала йому допомоги по догляду та організації життєдіяльності. Про це свідчить і та обставина, що відповідачі пропустили строк на прийняття спадщини через свою необізнаність як про смерть спадкодавця, так і про наявність заповіту на їхню користь, тому в судовому порядку отримали додатковий строк для прийняття спадщини. Між тим позивач і його донька відвідували ОСОБА_5 не рідше, ніж два рази на тиждень, готували йому їжу, прали його речі, прибирали житло, приносили продукти харчування, ліки. ОСОБА_5 сам розповідав позивачу про складені заповіти, які самостійно скасовував, називаючи зазначених в заповітах осіб шахраями через те, що жоден з них жодного разу не відвідав його. Позивач вважає, що при складанні заповіту сталася помилка батька щодо правової природи оспорюваного правочину, оскільки він вважав, що укладає договір довічного утримання. ОСОБА_5 скасував би цей заповіт самостійно, як він це робив зі своїми попередніми розпорядженнями на випадок смерті, проте з 2016 року хворобливий стан його свідомості значно посилився, з ним часто ставалися напади амнезії, він повідомляв стороннім особам, що є батьком доньки, хоча позивач є його єдиним сином. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_6 (а.с. 25). Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2021 року (а.с. 26-27) вказану справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_7 (а.с. 30). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 35) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 54) у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_5 . Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2023 року (а.с. 131-136) позовні вимоги ОСОБА_3 у цій справі задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 7 лютого 2017 року ОСОБА_5 , під номером 226, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) по 454,00 грн. судового збору. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2024 року (а.с. 166-167) заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2023 року (а.с. 140-142) залишено без задоволення. Всі учасники цієї справи із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 174-178) просила рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Подліянову Г.С. та Трофимову Д.А. (а.с. 182). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 13 червня 2024 року (а.с. 187), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 190), приймаючи до уваги відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів апеляційного суду взагалі, відпустку судді-доповідача за графіком (з 01 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року включно довідка а.с. 201). Позивач через свого представника подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу одного із відповідачів у цій справі (а.с. 210-221). Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу одного із відповідачів у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В автоматизованому порядку суддею Поляковим О.З. у цій справі замінено суддю Трофимову Д.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (а.с. 222-223). У дане судове засідання належним чином повідомлена апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі додатково через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 не з`явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності відповідача ОСОБА_1 за присутності представника останньої за призначенням адвоката Васильєвої О.В. (а.с.225), позивача ОСОБА_3 , представника останнього адвоката Радостєвої М.В. (а.с. 215,220), відповідача ОСОБА_4 та третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Спірідонової М.А. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді доповідача, пояснення учасників цієї справи, які з`явились, у тому числі: -представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васильєвої О.В., яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що правові підстави, передбачені ст. 229 ЦК України (під впливом помилки), для визнання недійсним вищезазначеного заповіту Переверзєвим, відсутні, це була його особиста добровільна воля, її довірителька та померлий товаришували, її довірителька не знала про заповіт, якій був складений Перевєрзевим ще у 2017 році, останній помер у лютому 2019 році, а її довірителька дізналась про наявність заповіту взагалі від нотаріуса Нароха, яка їй повідомила про його існування у вересні 2019 року, просила апеляційну скаргу задовольнити; - позивача ОСОБА_3 та представника останнього адвоката Радостєвої М.В., які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що просили визнати вищезазначений заповіт у цій справі недійсним саме на підставі ст. 229 ЦК України (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки), а не ст. 225 ЦК України (Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними), просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, при цьому додатково пояснили, що батько позивача складав декілька заповітів, один із них позивач як його син, допомагав йому скасовувати, у батька був складний характер, іноді позивач із батьком сварились, проте, волі на складання на користь відповідачів саме заповіту у батька не було, він помилився, оскільки, хотів матеріального утримання за життя від осіб, на яких складав заповіт; у цьому позивач додатково упевнився, відшукавши у квартирі свого батька після його смерті вирізки з газет з відповідними кресленнями, в яких чужі люди пропонували допомогу таким, як його батько, взамін на нерухомість спадкодавця; - відповідача ОСОБА_4 , якій у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що він підтримує апеляційну скаргу матері у цій справі, просить її задовольнити, він особисто знав померлого ОСОБА_5 , якому він допомагав харчами тощо та якій часто скаржився на свого сина позивача ОСОБА_3 , з яким у нього були погані відносини зі слів самого померлого; померлий ОСОБА_5 товаришував з його (відповідача) матір`ю відповідачем ОСОБА_1 після смерті його дружини, вони зустрічались у Балабіно, на ринку, при складанні спадкодавцем оспорюваного заповіту вони із матір`ю, як спадкоємці за цим заповітом у рівних частках, не були присутні у нотаріуса, про останній їм взагалі не було відомо, поки їх не повідомив про нього нотаріус, якій відкривав спадкову справу після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , у зв`язку із чим, вони, навіть, пропустили строк для прийняття цієї спадщини за оспорюваним заповітом та вимушені були звертатись у подальшому до суду для визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини за оспорюваним заповітом, рішенням суду додатковий строк для прийняття ними спадщини за оспорюваним заповітом їм було надано, копія цього рішення суду наявна у матеріалах цієї справи, останнє набуло законної силі та не скасовано; - третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Спірідонової М.А., яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що вона принесла нотаріальну справу із оригіналом заповіту спадкодавця ОСОБА_5 та доданими до нього копією паспорту і довідки про ідентифікаційний номер останнього, які апеляційний суд може оглянути на свій розсуд, про інші заповіти спадкодавця ОСОБА_3 , були вони чи ні, оформлювала вона їх чи ні вона не може надати відповідь, людей багато, вона не пам`ятає, заповіт був записаний нею, як нотаріусом зі слів ОСОБА_5 , відповідав добровільній волі останнього, до підписання прочитаний вголос заповідачем і власноручно їм підписаний у її присутності, особу його вона встановила на підставі паспорту і коду, копії яких наявні в її нотаріальній справі, дієздатність заповідача вона перевіряла, наслідки складання заповіту вона заповідачу ОСОБА_3 роз`яснювала, він казав, що їх розуміє та наполягав саме на складані цього заповіту, ПІБ і дати народження спадкоємців за оспорюваним заповітом заповідувач називав їй сам особисто, будь - які документи на підтвердження особи останніх для цього не були потрібні і нею, як нотаріусом, у заповідача нею не вимагались; -перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та оригінали оспорюваного заповіту і копії документів, які стали підставою для посвідчення останнього приватним нотаріусом (паспорту та довідки про ідентифікаційний номер спадкодавця ОСОБА_5 , 1936 р.н.), надані третьою особою (нотаріусом) у цій справі апеляційному суду у даному судовому засіданні для огляду, посвідчивши відповідність копії заповіту, наявної у матеріалах цієї справи (а.с.72) її оригіналу, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що, задовольняючи позов позивача до відповідачів у цій справі, суд першої інстанції керувався ст. ст. 15 - 16, 202 - 203, 205, 229, 1233, 1257, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 256, 257, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України та виходив із доведеності позивачем порушення його цивільного права, застосування належного способу захисту, що має наслідком ухвалення рішення на користь позовних вимог. Оскільки судом першої інстанції було встановлено, що позивач є сином ОСОБА_5 , чия смерть сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть, копія а.с. 6). Від імені ОСОБА_5 7 лютого 2017 року складений заповіт, яким усе належне йому майно заповідано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках (копія а.с. 72). Поняття та види правочинів встановлені ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори), як випливає із змісту частини 2 статті 202 ЦК України. Односторонній правочин, яким є дія однієї сторони, може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила (ч. 3 ст. 202 ЦК України). Поняття заповіту встановлено статтею 1233 ЦК України, згідно з якою заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином в розумінні ч. 2 ст. 202 ЦК України. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину, як випливає із змісту частини 5 статі 202 ЦК України. Ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що означає правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону врегульовані параграфом 2 Глави 16 Розділу ІV ЦК України і зводяться до визнання правочину недійсним за позовом однієї із сторін правочину або іншої заінтересованої особи, підставою для чого є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК. Недійсність заповіту встановлена також ст. 1257 ЦК України, за змістом якої за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. З наведених положень законодавства випливає, що порушити питання про визнання правочину недійсним вправі не лише сторона правочину, а й будь-яка особа, чий законний інтерес порушує такий правочин. Як зазначено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 року в справі № 759/17065/14-ц, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16). За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До першої черги спадкоємців за законом належать, зокрема, діти спадкодавця (ст. ст. 1261 ЦК України). Здійснення права на спадщину внормовано Главою 87 ЦК України. У відповідності до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Позивач, який доводиться сином ОСОБА_5 , здійснив право на прийняття спадщини, звернувшись протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 62), тому він вправі порушити питання про визнання недійсним правочину, що прямо стосується його прав та інтересів як спадкоємця заповідача. Як випливає із змісту ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, встановлено ст. 229 ЦК України. Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила право чин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Як випливає з роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Такі ж саме висновки містить постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 року в справі № 759/17065/14-ц, за змістом якої аналіз ст. 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору. Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших. Виходячи із змісту наведеної норми цивільного закону, роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, правових висновків в постанові Верховного Суду, для визнання правочину недійсним з мотивів, викладених в ст. 229 ЦК України, суд має констатувати, що особа, яка укладала цей правочин, помилялася, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України). Під час з`ясування обставин справи суд першої інстанції встановив, що спадкодавцем ОСОБА_5 було складено кілька заповітів на користь осіб, які бажають надати послугу з догляду за літньою людиною, відомості про яких він отримував з оголошень в друкованих засобах масової інформації. Про ці обставини розказав суду позивач, який зазначив, що у батька було багато газетних листів, що містили оголошення про осіб, які пропонують надати послуги з догляду за літньою людиною. Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 показали, що ОСОБА_5 був запальною образливою капризною людиною, здатною до маніпулювання, людиною настрою, непослідовною в своїх вчинках та рішеннях. володів мінливим характером, постійно погрожував сину, що віддасть своє житло іншим особам, які більш якісно будуть доглядати за ним, мав купу газетних вирізок з оголошеннями, що містили пропозицію доглянути особу похилого віку взамін на отримання житла цієї особи після її смерті. Вказані свідки показали, що позивач сумлінно виконував синовні обов`язки, належним чином доглядаючи за батьком та створюючи йому всі необхідні умови для гідної життєдіяльності, але ж найменша, на думку спадкодавця, провина вінчалася погрозами сину про те, що батько знайде осіб, які будуть краще за ним доглядати і позбавить позивача таким чином спадщини. Зміст наданих суду оголошень в друкованих засобах інформації про догляд за особою похилого віку або за особою з інвалідністю в обмін на отримання житла після її смерті, наявних в житлі спадкодавця, підкріплює висновки суду про те, що спадкодавець вдавався до пошуку осіб, на чию допомогу в організації його життєдіяльності він може розраховувати (а.с. 13-14). Сукупність досліджених судом фактичних даних свідчить про направленість волевиявлення ОСОБА_5 на укладення іншого за своєю природою правочину, а саме: договору довічного утримання, тобто намірами померлого ОСОБА_5 охоплювалось отримання послуг по догляду в обмін на передану нерухомість, а не безоплатне передання на користь сторонніх осіб належного йому житла. На користь вказаного висновку суду першої інстанції свідчать фактичні дані про стан здоров`я спадкодавця, порушення його пам`яті, розлади психіки, що випливає як із показань свідків, так і з амбулаторної карти померлого (а.с. 16-17). У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач довів наявність обставин, які в силу закону є передумовою для застосування наслідків вчинення правочину під впливом помилки, тобто довів, що під час складання заповіту від 07.02.2017 року спадкодавець помилявся щодо природи правочину, і така помилка має істотне значення. Правовими наслідками правочину, який вчинено під впливом помилки, є визнання такого правочину недійсним. Проте із таким висновком суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає. Так, має місце неповне з`ясування судом першої інстанції у цій справі обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права. У порушення вимог ст. 12 ч.5 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, висновки суду першої інстанції у цій справі ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та спростовуються матеріалами цієї справи. Так, апеляційним судом встановлено, що насамперед має місце порушення норм цивільного процесуального права при ухваленні оскаржуваного заочного рішення у цій справі, яке могло б бути, навіть, обов`язковою підставою для скасування цього рішення апеляційним судом в силу вимог ст. 375 ч. 3 п. 3 ЦПК України (справу розглянуто судом за відсутності відповідача ОСОБА_1 та представника останньої, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду 17 листопада 2023 року, в якому саме було ухвалене оскаржуване рішення, хоча таке повідомлення було обов`язковим (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні,), проте відповідач ОСОБА_1 чи представник останньої не обґрунтовували вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі такою підставою (а.с. 174-178). Хоча, апеляційним судом встановлено, що останнім викликом відповідача ОСОБА_1 у цій справі у суді першої інстанції перед ухваленням оскаржуваного заочного рішення, та якій повернувся на адресу суду першої інстанції з відміткою поштового відділення «адресат відсутній» (а.с. 126, що вважається належним повідомленням цього відповідача в силу вимог ст. 128 ч.8 ЦПК України) був виклик останньої судом першої інстанції на судове засідання у цій справі, призначене на 13.10.2023 року об 11.00 годині. Однак, 13.10.2023 року розгляд цієї справи був відкладений на 17.11.2023 року об 08.30 з інших підстав (витяг з журналу ведення протоколу судового засідання (а.с. 128). І одразу за цим витягом (а.с. 129) підшита довідка про відсутність фіксації судового засідання, призначеного судом першої інстанції на 17.11.2023 року через неявку всіх учасників цієї справи, довідка щодо компакт-дисків із звукозаписами судових засідань за 13.04.2023 року та 29.06.2023 року (а.с. 130) та оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції (а.с. 131-136). Також, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Проте, в силу вимог ст. 5 ч. 1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом або договором. В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). Так, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 у своєму вищезазначеному позові у цій справі в його обґрунтування посилався саме на ст. 229 ЦК України (Правові наслідки правочину, якій вчинено під впливом помилки). За змістом ст. 229 ч. 1 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом . Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_3 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Оскільки, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вищезазначений позов позивача у цій справі не визнали у повному обсязі. Проте, позивач ОСОБА_3 та представник останнього у цій справі не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача, та зокрема наявності правових підстав, передбачених ст. 229 ЦК України, а саме, що спадкодавець ОСОБА_5 , 1936 р.н., якій помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинив під впливом помилки вищезазначений оспорюваний заповіт від 07.02.2017 року на користь відповідачів, якій було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А., реєстровий №

226. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 . Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, та зокрема стороною позивача ОСОБА_3 апеляційному суду не надані. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Доказом відсутності будь-якої помилки (ст. 229 ЦК України) при вчиненні вищезазначеного заповіту від 07.02.2017 року спадкодавцем ОСОБА_3 у тому числі є той факт, що у подальшому майже протягом 2-х років за своє життя з дня складання заповіту і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть, копія а.с. 6), спадкодавець ОСОБА_3 цей заповіт не скасовував, як інший, складаний раніше, про якій зазначав позивач у цій справі у тому числі в апеляційному суді, не визнавав недійсним тощо. Письмовий доказ з особистим підписом спадкодавця батька ОСОБА_3 , а саме: вищезазначений оспорюваний нотаріально посвідчений односторонній правочин - заповіт спадкодавця на користь відповідачів Безкубських у рівних частках (а.с.72), позивач син ОСОБА_3 , у якого з батьком були складні відносини, виникали сварки, оскільки у батька був складний характер (ст. 82 ч. 1 ЦПК України - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню), мав спростовувати також саме іншими теж письмовими доказами, складеними зокрема також за підписом спадкодавця ОСОБА_3 , де б він зазначав чи визнавав вчинення ним цього заповіту під впливом помилки у природі правочину, прав та обов`язків сторін тощо, а не якими-то незрозуміло ким і де взятими газетними вирізками (а.с.13-14) чи усними показами будь-яких свідків, та зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.113-114,121). Оскільки, в силу вимог ст. 78 ч. 2 ЦПК України (Допустимість доказів) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тим більш, що дії приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Спірідонової М.А. (третьої особи у цій справі) при складанні вищезазначеного заповіту не визнавались незаконними у цій справі та рішення іншого суду в іншій справі про це у цій справі також відсутнє та стороною позивача суду не було надано, а остання (нотаріус) у тому числі у даному судовому засіданні в апеляційному суді у цій справі наполягала на тому, що заповіт був записаний нею, як нотаріусом зі слів ОСОБА_5 , відповідав добровільній волі останнього, до підписання прочитаний вголос заповідачем і власноручно їм підписаний у її присутності, особу його вона встановила на підставі паспорту ті коду, копії яких наявні в її нотаріальній справі, дієздатність заповідача вона перевіряла, наслідки складання заповіту вона заповідачу ОСОБА_5 роз`яснювала, він казав, що їх розуміє та наполягав саме на складані цього заповіту (засвідчена після огляду оригіналу останнього апеляційним судом у даному судовому засіданні наявна у матеріалах цієї справи - а.с. 72), ПІБ і дати народження спадкоємців за оспорюваним заповітом заповідувач називав їй (нотаріусу) сам особисто, будь - які документи на підтвердження особи останніх для цього не були потрібні і нею, як нотаріусом, у заповідача не вимагались. Також, стороною позивача у цій справі не спростовано належними, допустимими доказами того факту, що хоча відповідачі Безкубські й були сторонніми особами для спадкодавця ОСОБА_5 , проте, товаришували з останнім, у тому числі зі слів відповідача ОСОБА_4 у даному судовому засіданні в апеляційному суді, він особисто знав померлого ОСОБА_5 , 1936 р.н., якому він допомагав харчами тощо та якій часто скаржився на свого сина позивача ОСОБА_3 , з яким у нього були погані відносини зі слів самого померлого; померлий ОСОБА_5 , 1936 р.н., товаришував з його матір`ю відповідачем ОСОБА_1 , 1956 р.н., після смерті його дружини, вони зустрічались у Балабіно, на ринку, при складанні спадкодавцем оспорюваного заповіту вони із матір`ю, як спадкоємці за цим заповітом у рівних частках, не були присутні у нотаріуса, про останній їм взагалі не було відомо, поки їх не повідомив про нього нотаріус ОСОБА_11 , яка заводила спадкову справу після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (а.с. 61-93), у зв`язку із чим, вони, навіть, пропустили строк для прийняття цієї спадщини за оспорюваним заповітом і вимушені були звертатись у подальшому до суду для отримання додаткового строку для прийняття спадщини за оспорюваним заповітом, рішенням суду додатковий строк для прийняття ними спадщини за оспорюваним заповітом їм було надано, копія цього рішення суду наявна у матеріалах цієї справи (рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2021 року у справі ЄУН 336/6000/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. про продовження строку для прийняття спадщини, позов яких було задоволено, визначено позивачам додатковий строк терміном два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , якій помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія а.с. 18-19), останнє набуло законної силі та не скасовано, та останні у подальшому з дотриманням цього визначеного судом строку 06.04.2021 року звернулись до нотаріуса Нароха О.В. із заявами про прийняття спадщини за вищезазначеним заповітом (копії яких наявні в спадковій справі а.с. 84-85). При вищевикладених обставинах, апеляційним судом встановлено, що відсутні правові підстави, передбачені ст. 229 ЦПК України, для визнання недійсним у цій справі вищезазначеного заповіту, складеного 07.02.2017 року ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А., реєстровий № 226, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2023 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення (прийняти постанову), у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Спірідонова М.А. про визнання недійсним заповіту у цій справі відмовити. Крім того, в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги відповідача та відмови у задоволенні позову позивача у повному обсязі у цій справі при вищевикладених обставинах: - позивач ОСОБА_3 не має права на компенсацію за рахунок відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанції; - з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю лише 3 групи (довідка, копія а.с. 143), а тому в силу вимог закону не була звільнена апеляційним судом від сплати судового збору у цій справі, слід стягнути понесені нею документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору за апеляційну скаргу у розмірі 1362,00 грн. (а.с. 173). Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2023 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове судове рішення (прийняти постанову). У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Спірідонова Марина Ашурівна, про визнання недійсним заповіту у цій справі відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за апеляційну скаргу 1362,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 02.09.2024 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Поляков О.З.