Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/3427/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3427/23 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2023 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 1440/2418/18 в сумі 5772,34 грн. та нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 400/6071/20 в сумі 77 344,50 грн; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 1440/2418/18 в сумі 5772,34 грн. та нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 400/6071/20 в сумі 77 344,50 грн., а всього - в сумі 83116,84 грн.; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 втрати від інфляції в розмірі 27016,02 грн.; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення грошових зобов`язань в розмірі 4699,81 грн.; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 1440/2418/18 було здійснено перерахунок її пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 і сума заборгованості склала 5772,34 грн і залишається не виплаченою, також на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 400/6071/20 було здійснено перерахунок пенсії за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 і сума заборгованості склала 77 344,50 грн, яка залишається не виплаченою. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року закрито провадження в адміністративній справі № 400/3427/23. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 втрати від інфляції в розмірі 27016,02 грн. та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення грошових зобов`язань в розмірі 4699,81 грн. - скасовано і в цій частині направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року - залишено без змін. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року прийнято справу №400/3427/23 до свого провадження. Суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, які надійшли до суду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві ) гривень. Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.94.2018 р. у справі № 758/1303/15-ц. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не розглянуто позовні вимоги щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на її користь заборгованості по виплаті пенсії в сумі 5.772,34 грн. за період з 05.03.2019 р. по 31.12.2019 р. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 р. у справі № 1440/2418/18 та в сумі 77.344,50 грн. за період з 01.04.2019 р. по 30.04.2021 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 р. у справі № 400/6071/20, а всього - в сумі 83.116,84 грн. (вісімдесят три тисячі сто шістнадцять гривень 84 копійки). Вказує, що судом першої інстанції зазначається про відкриття провадження у справі лише в частині позовних вимог, а саме: в частині стягнення інфляційних втрат та 3% відсотків річних за прострочення грошових зобов`язань. 31 травня 2024 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 р. у справі № 1440/2418/18 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці у розмірі 100% суми підвищення з 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного вище рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачки та направлено на її адресу лист № 4317-4119/В-02/8-1400/20 від 30.07.2020, в якому її повідомлено про те, що доплата пенсії за постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 1440/2418/18 (за період з 05.03.2019 по 31.12.2019) у загальному розмірі 5 772, 34 буде здійснена у порядку, встановленому постановою КМУ від 22.08.2018 №

649. Також, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 р. у справі № 400/6071/20 зобов`язано відповідача провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачці з 01.04.2019. На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачки на направлено на її адресу лист від 19.05.2021, в якому її повідомлено про те, що доплата пенсії за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 400/6071/20 (за період з 01.04.2019 по 30.04.2021) у загальному розмірі 77 344,50 буде виплачена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. Станом на час звернення з цим позовом, рішення суду у справах №400/6071/20 та №1440/2418/18 в частині виплати заборгованості не виконано. Разом із тим, не погодившись із таким виконанням рішень суду, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до правовідносин з несвоєчасного виконання судового рішення у адміністративній справі неможливо застосувати ст.625 ЦК України, у суду немає підстав для стягнення на користь позивача компенсації, що включає індекс інфляції та 3% річних. Також суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з невиконанням рішення адміністративного суду зобов`язального характеру відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача коштів на користь позивачки,. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Стаття625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. З аналізу приписів статей 524, 533-535 і 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц. Крім того, колегія суддів враховує, що Верховним Судом України у постановах від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11 викладена правова позиція про те, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України). Така позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570. Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою перерахованої пенсії позивачки на виконання за постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 року у справі № 1440/2418/18 та рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 400/6071/20. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачкою та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії. При цьому. колегія суддів зауважує про те, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року у цивільній справі №6-2759цс15. Вищевказаними рішеннями визначено обов`язок пенсійного органу перерахувати та виплатити пенсію позивачці, однак без визначення конкретної суми грошового зобов`язання. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством та на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, колегія суддів вважає, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, щодо можливості застосування до правовідносин ст.625 ЦК України, то колегія суддів зазначає, що ст.625 ЦК України застосовується лише стосовно боржника та стягувача, які до цього перебували у договірних, цивільно-правових зобов`язаннях. До заборгованостей, яка виникає внаслідок деліктних, трудових або публічно-правових відносин ст.625 ЦК України не застосовується. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, відсутні цивільно-правові порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними; при цьому, у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, є публічними, а не цивільно-правовими. В даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, в розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не розглянуто позовні вимоги щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на її користь заборгованості по виплаті пенсії в сумі 5.772,34 грн. за період з 05.03.2019 р. по 31.12.2019 р. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 р. у справі № 1440/2418/18 та в сумі 77.344,50 грн. за період з 01.04.2019 р. по 30.04.2021 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 р. у справі № 400/6071/20, а всього - в сумі 83.116,84 грн., колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та помилковими, з огляду на те, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року закрито провадження в адміністративній справі стосовно вказаних позовних вимог та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року в цій частині ухвала суду першої інстанції залишена без змін. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик