Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/7762/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/7762/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в адміністративній справі №160/7762/24 (головуючий суддя першої інстанції - Ільков В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В Представник позивача 25.03.2024 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 08.03.2024 №16344/03-16 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 01.03.2024; - зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 01.03.2024 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові. Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, призначену відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 01.03.2024 року позивач звернулась (через портал електронних послуг) до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок їй пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута ГУ ПФУ у Київській області та за результатами такого розгляду було прийнято рішення від 08.03.2024 року №16344/03-16 про відмову у перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 вже отримує пенсію за віком, тому право на перерахунок пенсії згідно заяви від 01.03.2024 року за №45 - відсутнє (а.с.18, 51). Позивач, не погодившись з відмовою пенсійного органу, оскаржила таку відмову до суду. Залишаючи адміністративний позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону №1058-ІV, вид пенсії -за віком, умови призначення - робота за Списком №

1. Оскільки позивач вже отримує пенсію за віком, право на перерахунок пенсії згідно заяви від 01.03.2024 року за №45 відсутнє, для проведення перерахунку пенсії відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленого як середній показник за 2021 - 2023 роки, немає законних підстав. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон№1058). Згідно частини першої статті 4 Закону №1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону №1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Відповідно до частини третьої 3 статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Таким чином, вказаною нормою встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 2007 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та розраховано відповідно до Закону №1788-ХІІ (а.с.31). В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив пенсію, призначену позивачу за Законом №1788, з пенсією за віком відповідно до положень Закону №1058. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію на пільгових умовах, а призначення та обчислення пенсії проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відтак, право позивача на пенсію визначено відповідно до п. «а» статті 13 Закону №1788 (пенсія за віком на пільгових умовах) та призначено пенсію і обраховано її розмір відповідно до Закону №1058. Позивач 01.03.2024 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки, тобто відповідно до Законом №1058. Частиною третьою статті 45 Закону №1058 передбачено, що визначена частиною другою статті 40 цього Закону середня заробітна плата (дохід) для призначення пенсії, тобто за три календарні роки, що передують року звернення, застосовуються лише у випадку переведення з одного виду пенсії на інший або призначення пенсії вперше. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що фактично позивач просить призначити їй пенсію того ж виду (за віком), яка вже була призначена та неодноразово перерахована. (а.с.61) Оскільки позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком, яка вже була призначена їй у 2007 році, такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень одного й того ж Закону №1058 та, відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки, тобто за 2021, 2022, 2023 роки. Аналогічні правові висновки наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.05.2021 року у справі №185/1473/17, від 15.05.2020 року у справі №334/13/16-а, від 27.03.2020 року у справі №335/8983/17, від 10.04.2019 року у справі №336/372/16-а. Посилання позивача в адміністративному позові на постанови Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №185/1474/17, від 02.04.2019 року у справі №495/620/17, від 10.04.2019 року у справі №211/1898/17, від 15.05.2019 року у справі №504/503/17, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №876/5312/17 суд першої інстанції визнав безпідставним, з чим погоджується колегія суддів з огляду на таке. В наведених справах позивачам було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивачів переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цих справах суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком. Разом з тим, відповідно до проведеного аналізу наведених вище справ встановлено, що вказані обставини не стосуються позивача, бо вказані у справах пенсії призначались різними законодавчими актами, які за своїм змістом мають різні підстави та порядок призначення пенсій. Посилання позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №334/917/17, від 23.10.2020 року у справі №528/196/17, від 17.06.2021 року у справі №336/7438/16-а, апеляційний суд до уваги не приймає, з урахуванням наведених вище мотивів. Крім того, суд зазначає, що у наведених позивачем постановах суд посилався на практику касаційного суду у справах №528/196/17, №127/16610/17, де предметом спору було призначення пенсії за віком особам, яким раніше було призначено пенсії за вислугу років та по інвалідності. З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в адміністративній справі №160/7762/24 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в адміністративній справі №160/7762/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко