Постанова 4852 № 160/22537/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/22537/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/22537/23 (головуючий суддя першої інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу,- В С Т А Н О В И В : Позивач 04.09.2023 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу № Ф-5205-0436/04-36 від 11.04.2023 року. В обґрунтування позову посилається на протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення з огляду на те, що у відповідача не було підстав для нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ, оскільки Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався позивачем вчасно та в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано Вимогу №Ф-5205-0436/04-36 від 11.04.2023 року відносно ОСОБА_1 . Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено суду правомірність прийнятої вимоги, а матеріалами справи підтверджена сплата позивачем ЄСВ за 2022 ріку розмірі 4290,00 грн.. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки відповідно до абзацу восьмого частини четвертої статті 25 Закону №2464, не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Вважає, що у разі самостійного нарахування єдиного внеску, фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок не може бути оскаржений в судовому порядку та підлягає обов`язковій сплаті. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. 14.02.2023 року позивачем сформовано податкову декларацію платника єдиного податку - ФОП, відповідно до якої сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті на небюджетні рахунки, за даними звітного (податкового) періоду складає 4290,00 грн.. Відповідно до квитанції №2 ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято звітну декларацію за 2022 рік. 11.04.2023 року відповідачем сформовано податкову вимогу №Ф-5205-0436/04-63, відповідно до якої станом на 31.03.2023 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 2078,12 грн.. Податкова вимога направлена позивачу засобами поштового зв`язку, проте повернута відправнику «за закінченням терміну зберігання». В матеріалах справи наявні платіжні доручення, подані позивачем: - №361 від 18.01.2022 року (1430,00 грн.) Призначення платежу: 101; 3180018135;71040000 ЄСВ 20%, за січень 2022 року, від ФОП ОСОБА_1 - №374 від 23.08.2022 року (1430,00 грн.) Призначення платежу: 101;3180018135; ЄСВ 22% за липень 2022 року, від ФОП ОСОБА_1 - квитанція №0.0.246956296 від 21.02.2022 року на суму 1430,00 грн. Призначення платежу: 101;3180018135; ЄСВ 22% за лютий 2022 року, від ФОП ОСОБА_1 . Не погодившись із вимогою про наявність заборгованості по ЄСВ, позивач оскаржив таку вимогу до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464 (далі по тексту - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до частини другої статті 8 та статті 12 Закону №2464 єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Згідно із пунктом 1 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464 для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі по тексту - Інструкція №449). Згідно із абз.2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Відповідно до абз.1-3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. Згідно із абз.1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом. Зі змісту вказаних норм слідує, що податковий орган обчислює недоїмку з ЄСВ у зв`язку з своєчасним не нарахуванням ЄСВ та/або не сплатою її у відповідні строки. Судом встановлено, що позивачу 11.04.2023 року податковим органом складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5205-0436/04-63 по ЄСВ в сумі 2078,12 грн.. Вказана вимога прийнята внаслідок подання 14.02.2023 року позивачем податкової декларації платника єдиного податку ФОП, відповідно до якої сума єдиного внеску за 2022 рік, яка підлягає сплаті на небюджетні рахунки, за даними звітного (податкового) періоду складає 4290,00 грн.. Визначена спірною вимогою сума податку сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №361 від 18.01.2022 року (1430,00 грн.), №374 від 23.08.2022 року (1430,00 грн.) та квитанцією №0.0.246956296 від 21.02.2022 року (1430,00 грн.). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за матеріалами справи не підтверджено наявність переплати з ЄСВ у позивача у розмірі 2211,88 грн., а також відсутня інформація щодо підстав виникнення заборгованості у позивача по ЄСВ в розмірі 2078,12 грн.. Доказів протилежного відповідачем судам першої та апеляційної інстанцій не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Відповідачем не наведено підстав, за яких формувалась оскаржувана вимога та за який період виникла заборгованість. Таким чином, Головним управлінням ДПС в Дніпропетровській області як суб`єктом владних повноважень не доведено належними доказами правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах, тому спірна вимога про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 2078,12 грн. є протиправною та належить скасуванню, як вірно зазначив суд першої інстанції. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/22537/23 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/22537/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко