Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/14551/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/14551/24Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П. Провадження № 33/817/623/24 Доповідач - Ваврів І.З. Категорія - ч.1 ст. 173-2 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 серпня 2024 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З. з участю: особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ; - захисника ОСОБА_1 адвоката Черкалюк Л.Д.; - потерпілої ОСОБА_2 розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2024 року, в с т а н о в и в: Постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 02 серпня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень. Як визнав суд, 28.06.2024 близько 19:20 в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: висловлював словесні образи, погрози, принижував її та залякував, що викликало у ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку та спричинило емоційну невпевненість, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої особи. В апеляційній скарзі особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , вважає, зазначену постанову суду першої інстанції незаконною, такою що винесена при неповному з`ясуванні всіх обставин справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що факт конфліктної ситуації між подружжям не може свідчити про психологічне насильство в сім`ї у розумінні вимог статті 173-2 КУпАП та Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству. Вважає, що матеріали справи не містять фактичних даних, які б підтверджували сам факт психологічного насильства, а протокол про адміністративне правопорушення лише кореспондує заяву ОСОБА_2 . Стверджує, що наявний у матеріалах справи рапорт працівника поліції не може вважатися належним і допустимим доказом учинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. На переконання апелянта, що при винесені оскаржуваної постанови суд першої інстанції не з`ясував наявність пом`якшуючих обставин та даних про особу правопорушника. Просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2024 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративний відповідальності, ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Черкалюк Л.Д., які підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять її задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції і закрити провадження у справі; потерпілу ОСОБА_2 , яка просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків. Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, як визначено ст.245 КУпАП, є своєчасне всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, виходячи з положень ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Цих вимог закон суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , не дотримався. Як слідує з постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, 28.06.2024 близько 19:20 в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: висловлював словесні образи, погрози, принижував її та залякував, що викликало у ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку та спричинило емоційну невпевненість, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої особи. Статтею 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд повинен з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство, виходячи з його законодавчого визначення. Обґрунтовуючи свій висновок щодо наявності ознак правопорушення в діях ОСОБА_1 , суд у рішенні навів показання особи, яка притягується до адміністративної відповідальність; показання потерпілої ОСОБА_2 та зазначив про письмові пояснення ОСОБА_4 (матері ОСОБА_2 ) і копію витягу із підсистеми Адмінпрактика від 28.06.2023 року. Проте, в порушення вимог ст.ст.245, 252 КУпАП суд першої інстанції не проаналізував належним чином ці докази, і, відповідно, належним чином не мотивував свій висновок на предмет того, чому вони були прийняті до уваги як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення. Так, суд не з`ясував причину з якої виник конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і хто був його ініціатором, хоча такі відомості мають суттєве значення для вирішення питання щодо наявності в діях особи ознак правопорушення, за яке її притягнуто до відповідальності. Особа щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції пояснив, що зі своєю дружиною ОСОБА_2 він, на даний час разом не проживає, оскільки Тернопільським міськрайонним судом розглядається справа про їх розлучення та визначення місця проживання дітей, яку він ініціював. 28.06.2024 року він був разом з їх неповнолітніми дітьми і саме з цього приводу між ним і ОСОБА_2 виник конфлікт, який супроводжувався взаємними образами. В ході цього конфлікту його дружина пошкодила телефон їх доньки і саме він викликав працівників поліції. Допитана судом апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_5 підтвердила показання ОСОБА_1 стосовно того, що вони розлучаються і наявності спору про місце проживання дітей, а також повідомила обставини щодо сварки між ними 28.06.2024 року за місцем її проживання в АДРЕСА_1 . Апеляційний суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що фізичним насильством є така форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Однак, для кваліфікації дій особи за ст.173-2 КУпАП важливо розрізняти такі поняття «сварка», «конфлікт», «насильство». Сварка: гостра суперечка, що супроводиться взаємними докорами, образами, стан, період взаємної ворожнечі, що виникає внаслідок такої суперечки; порушення дружніх взаємин. Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Особливостями домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися. Таким чином, не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону. Апеляційний суд звертає увагу, що за своїм змістом домашнє насильство, як адміністративне правопорушення, полягає в тому, що особа, яка чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права й свободи. Тоді як ситуація, в якій кожна із сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій це конфлікт. Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи і якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдати шкоди психічному здоров`ю особи. Тому, лише факт конфліктної ситуації між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_5 , за описаних у протоколі про адміністративне правопорушення обставин та за відсутності належної перевірки доказів у справі зі сторони суду першої інстанції, не може свідчити про домашнє насильство психологічного характеру у розумінні вимог статті 173-2 КУпАП та Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству. З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що в матеріалах справи відсутні і судом не наведено належних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь. Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні достатні докази, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, який розглядався судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а відтак провадження по справі відносно неї підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Керуючись ст.294 КУпАП, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 02 серпня 2024 року скасувати, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя