Постанова 4850 № 200/1859/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2024 року справа №200/1859/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. у справі № 200/1859/24 (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання противним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення №262340019703 від 21.02.2024 відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періодів роботи згідно із записами в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996, та з 01.12.1996 по 02.06.1997 рік, та у призначені позивачу у пенсії за віком з 21.02.2024; - зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи згідно записів дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996, та з 01.12.1996 по 02.06.1997, та призначити позивачу пенсію за віком з 13.02.2024. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком №262340019703 від 21 лютого 2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи згідно з записами в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 з 06.09.78 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996, та з 01.12.1996 по 02.06.1997, та призначити ОСОБА_1 з 13 лютого 2024 року пенсію за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначає, що до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 24.12.1999 серії НОМЕР_1 : з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996 та з 01.12.1996 по 02.06.1997, оскільки ці записи про роботу внесені датою до дати видачі дублікату трудової книжки, а первинні документи, на підставі яких внесено записи, позивачем не було надано. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою від 13 лютого 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21 лютого 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням № 262340019703 відмовило в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ОСОБА_1 не набув необхідного страхового стажу. Згідно з рішенням позивач надав наступні документи: паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку, довідку про зміну назви організації, військовий квиток. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж заявника на дату звернення становить 26 років 05 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу згідно з дублікатом трудової книжки від 24.12.1999 серії НОМЕР_1 не зараховані періоди роботи з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996 та з 01.12.1996 по 02.06.1997, оскільки записи про роботу внесені до дати видачі дублікату трудової книжки. Первинні документи на підставі яких внесені записи не надані. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно з формою РС-право страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 5 місяців 27 днів і складається з періодів роботи 16.11.1979 21.11.1981 2 роки 0 місяців 6 днів, військова служба строкова 04.07.1988 01.04.1994 5 років 8 місяців 28 днів, 01.03.1999 15.03.2000 1 рік 0 місяців 24 дні. 05 лютого 2024 року Колективним підприємством «Мікро-еом-сервіс» видана довідка №1 про ліквідацію і змінена назва підприємства «Мікро-еом-сервіс» на державне комунальне підприємство «Мікро-еом-сервіс». 12 лютого 2024 року Колективним підприємством «Мікро-еом-сервіс» видана довідка №2 про те, що ОСОБА_1 працював у відділі №4 електромеханіком 9 розряду з 04.07.1988 року (згідно наказу №254-к від 01.07.1988 року) і був звільнений за власним бажанням 01.04.1994 року (згідно наказу №18-к від 01.04.1994 року). 20 вересня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 видана довідка №3695 про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував в лавах Збройних сил з 16 листопада 1979 року по 21 листопада 1981 року, звільнений на підставі наказу МО СРСР №244 від 28.09.1981 року. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Як визначено ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку). Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22. Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996 та з 01.12.1996 по 02.06.1997, оскільки ці записи про роботу внесені датою до дати видачі дублікату трудової книжки, а первинні документи, на підставі яких внесено записи, позивачем не було надано, суд зазначає наступне. В дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 , яка видана на ім`я ОСОБА_1 24 грудня 1999 року, містяться наступні записи про роботу: Середня школа №123 запис №1 06.09.1978 призначений на посаду лаборанта в фіз. кабінет, наказ №52 від 06.09.78, запис №2 15.11.1979 звільнений у зв`язку з призовом до армії ст. 40 КЗпП УРСР, наказ №21 від 15.11.79, запис №3 Служба в Радянській Армії с 11.1979 по 11.1981, Київський завод по технічному обслуговуванню та ремонту обчислюваної техніки запис №4 09.02.1982 прийнятий на посаду електромеханіка цех №2, наказ №111/к від 08.02.82, запис №5 27.06.1988 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ №138/к, від 27.06.88, Підприємство Мікро-ЕОМ-сервіс запис №6 04.07.1988 зарахований у відділ №4 електромеханіком 9 розряду, наказ №254к від 01.07.88, запис №7 01.04.1994 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ №18к від 01.04.94, Кооператив «Маяк» запис №8 05.04.1994 прийнятий на роботу начальником електромехан. дільниці, наказ №2/к від 05.04.94, запис №9 03.08.1995 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ 3/к від 03.08.95, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тархан ЛТД» запис №10 04.08.1995 прийнятий на роботу на посаду заступника директора РА «Тархан», наказ №7 від 04.08.1995 запис №11 07.06.1996 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ №24 від 07.06.1996, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомсервіс» запис №12 01.12.1996 прийнятий на роботу на посаду менеджера ТОВ «Інкомсервіс», наказ №9-к від 01.12.1996, запис №13 -02.06.1997 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ №6-к від 02.06.1997. Відповідач, відмовляючи в зарахуванні періодів роботи посилається на те, що записи про роботу внесені до дати видачі дублікату трудової книжки. При цьому, суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень. Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 розділу 5 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження» і «Відомості про заохочення» при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, у дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах. У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство. Суд зазначає, що у дублікаті трудової книжки позивача від 24.12.1999 серії НОМЕР_1 дійсно наявні записи про роботу за спірний період, де позивач працював на різних посадах в різних установах. Дублікат трудової книжки містить відомості про дату прийняття і звільнення позивача з роботи, а також номер і дату видачі відповідних наказів. Всі записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не містять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою. Виявлені відповідачем недоліки в заповненні дубліката трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача. Відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до дубліката трудової книжки позивача, а вказує лише на окремі недоліки в її заповненні. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17). Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Таким чином, суд дійшов висновку про протиправне не зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 06.09.1978 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996 та з 01.12.1996 по 02.06.1997. Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи згідно з записами в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 з 06.09.78 по 15.11.1979, з 09.02.1982 по 27.06.1988, з 05.04.1994 по 03.08.1995, з 04.08.1995 по 07.06.1996, та з 01.12.1996 по 02.06.1997, та призначити ОСОБА_1 з 13 лютого 2024 року пенсію за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. у справі №200/1859/24 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. у справі №200/1859/24 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 22 серпня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.Д. Компанієць