Постанова 4812 № 488/5310/23

20.08.24 22-ц/812/1230/24 Провадження №22-ц/812/1230/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 серпня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №988/5310/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Зотіковим Сергієм Євгеновичем, на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 26 червня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у с т а н о в и в : У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі - ТОВ «Росвен Інвест Україна», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 16 липня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів у позику № 2142703 (кредитний договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Лінеура Україна» 16 липня 2022 року направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір про надання коштів у позику № 2142703 після заповнення відповідачем відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті первісного кредитора в мережі інтернет. 16 липня 2021 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору № 2142703 на умовах, визначених офертою. ТОВ «Лінеура Україна» зі свого боку направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор М380, який боржником було введено/відправлено. Таким чином 16 липня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 2926190 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти. Відповідачка виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши повернення суми наданого йому кредиту і процентів, нарахованих в строк користування кредитом, в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» 08 лютого 2022 року уклали договір факторингу № 1-08022022, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу. Позичальниця на користь нового кредитора жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснила, тому станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором № 2142703 від 16 липня 2021 року становить: заборгованість по тілу кредиту - 14000 грн.; заборгованість за відсотками - 31890 грн.; загальна сума заборгованості - 45890 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь вищевказану заборгованість, а також судові витрати - 2684 грн. сплаченого судового збору. У відзиві на позовну заяву представник відповідачки Зотіков С.Є. заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що ОСОБА_1 не укладала з ТОВ «Лінеура України» електронний договір №2142703 від 16 липня 2021 року та не отримувала у позику коштів у сумі 14000,00 грн. Не може бути достатнім доказом укладення договору тільки зазначення в роздруківці його тексту реквізитів одноразового ідентифікатора. Відповідачка ніколи не мала картки № НОМЕР_1 . Крім того позивачем не зазначено повного номеру картки. Позивачем надано розрахунок, який не є первинним документом, а отже не є належним доказом існування та розміру боргу. Представник відповідачки звернув увагу на те, що відповідачка відсутня серед боржників, зазначених на першій і осатаній сторінках Реєстру №1, а витяг з Реєстру із зазначенням інформації щодо відповідачки є похідним документом від самого Реєстру, складений позивачем в односторонньому порядку. У прийнятих судом першої інстанції додаткових поясненнях представника відповідачки вказано, що у справі відсутні докази видачі ОСОБА_1 кредиту за електронним договором №2142703 від 16 липня 2021 року в сумі 14000,00 грн. Крім того, наведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом є арифметично помилковим, тому що розмір процентів за 120 днів станоіить 27930,00 грн., а загальна сума вимог має складати 41930 грн. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Росвен Інвест Україна» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» заборгованість за договором про надання коштів у позику №2142703 від 16 липня 2021 року у розмірі 45890 грн. та судовий збір у розмірі 2684 грн. Рішення суд мотивував тим, що між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідачка не виконала свої кредитні зобов`язання щодо повернення коштів, а позивач набув право вимоги за вказаним договором на підставі договору відступлення прав вимоги, тому позов підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Зотіков С.Є., вказує, що суд першої інстанції порушив процесуальні норми щодо оцінки доказів (статті 12, 13, 76, 77, 80, 81, 83 ЦПК України), так як визнав установленими обставини, які не підтверджені, та в порушення положень статей 89, 263 - 265 ЦПК України не надав оцінки доводам відповідача щодо відсутності доказів видачі кредиту (первинних документів), як і самого факту укладення кредитного договору, а тому просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга також мотивована тим, що у відзиві, поданому до суду першої інстанції, представник відповідачки зазначив, що остання не укладала з ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір від 16 липня 2021 року № 2142703 та не отримувала ніяких коштів від вказаної юридичної особи, а також звертав увагу суду, що позивач не надав первинних документів на підтвердження видачі позики, а надані позивачем докази укладення електронного договору між ТОВ «Лінеура Україна» і відповідачем не є достатніми для встановлення факту укладення такого договору. Зокрема, зазначений Товариством номер мобільного телефону НОМЕР_2 , на якій нібито направлявся код, що є електронним підписом, відповідачці невідомий, ніколи їй не належав, доказів протилежного позивачем не надано. Аналіз положень статей 1, 11, 12 Закону «Про електронну комерцію» свідчить, що належним доказом укладення електронного договору між фінансовою установою та споживачем може бути посвідчене керівником фінансової установи роздрукування інформації з електронного файлу, що визначає послідовні дії учасників електронної комерції (фінансової установи і споживача) в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку використовує фінансова установа для укладення електронних договорів, і якою зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи і споживача щодо укладання електронного договору, включаючи генерацію одноразового ідентифікатора електронного ключа для підписання клієнтом електронного договору позики. Однак позивач не надав суду роздрукування вказаної інформації з інформаційно-телекомунікаційної системи (електронного файлу), а надані позивачем роздрукування договору та лист ТОВ «Лінеура Україна» від 08 лютого 2022 року № 2142703-01 сам по собі не є достатніми доказами укладення такого електронного договору. До того ж ні в позовній заяві, ні в доданих документах не зазначено повний номер банківської картки, на яку, як стверджує позивач, була перерахована відповідачці сума кредиту, відсутні первинні документи щодо перерахування коштів (виписка банку, платіжне доручення, тощо), не зазначено і дату перерахування кредитних коштів, суд не встановив у рішенні, коли і на підставі якого документу ТОВ «Лінеура Україна» перерахувала відповідачці 14000 грн. Також суд інстанції в цій справі не звернув уваги, що позивач на підтвердження передання йому права вимоги до відповідача надав неповний реєстр боржників до договору факторингу від 08 лютого 2022 року № 1-08022022 (копії першої і останньої сторінок, в яких відсутні дані про відповідача), тоді як наданий ним витяг з реєстру із зазначенням інформації щодо кредиту відповідача складений позивачем в односторонньому порядку і не засвідчений підписом уповноваженої особи первісного кредитора, що ставить під сумнів, чи передавались взагалі позивачу права вимоги за договором від 16 липня 2021 року № 2142703. Суд також не звернув уваги на неправильність розрахунку вимог позивача, оскільки розрахунок не відповідає умовам договору, доданого до позовної заяви, згідно п. 4.2.5. якого загальна кількість пролонгацій не може бути більше 120 днів, включаючи 30-денний строк користування кредитом, вказаний у п.1.3. договору. Відтак, якби кредит був виданий, позивач міг би нарахувати проценти тільки за 120 днів користування ним, тобто в сумі 27930 грн. (30 днів х 133 + 90 днів х 266), але позивачем нараховані проценти в більшій сумі - 31890 грн., а відтак сума позову безпідставно завищена на 3960 грн., на що представник відповідача звертав увагу в поясненнях від 21 червня 2024 р., не визнаючи позов по суті, а суд 1 інстанції відобразивши ці доводи в описовій частині рішення, не дав їм ніякої оцінки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції закону, яка діяла на день подання апеляційної скарги з урахуванням пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи» № 3831-IX від 19 червня 2024 року). Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає таким вимогам закону. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2021 року ТОВ «Лінеура Україна» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2142703 (далі - Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, ОСОБА_1 підписала його електронним підписом за допомого одноразового ідентифікатора М380. (а.с. 5-11). Відповідно до п. 1.2 договору на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 14 000,00 грн. Згідно із п. 1.3. договору, кредит надається строком на 30 днів. Відповідно до п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди прологації/автопрологації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». Крім того, представником позивача надано паспорт споживчого кредиту, згідно якого сума-ліміт кредиту становить 14000,00 грн., строк кредитування - 30 днів з можливістю пролонгації та автопрологації відповідно до умов договору. Процентна ставка становить 693,50% (або 1,90% в день) (а.с. 13-15). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 2142703 від 16 липня 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, станом на 08 лютого 2022 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 45890,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 14000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 31890,00 грн. (а.с. 16-18). Як убачається з листа про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2142703 (а.с. 15), Договір Товариство та ОСОБА_1 уклали з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС)- Веб-сайту ТОВ «Лінеура Україна» (позикодавця), у рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Так, у момент реєстрації на сайті ТОВ «Лінеура Україна» після проходження етапу реєстрації створено власний особистий кабінет, який є сукупністю захищених сторінок. Особистий кабінет забезпечує повну взаємодію з Товариством, постійний доступ до інформації та документів, необхідних для укладення/виконання договору, а також надання клієнтом відомості про персональні дані. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України). З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 16 липня 2021 року укладено його сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі - на Веб-сайті ТОВ «Лінеура Україна» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить (зокрема, відсутні докази звернення позичальниці до правоохоронних органів, кредитодавця, подання позову про визнання Договору недійсним), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання. Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не укладала Договір. Щодо аргументів апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів, то вони відхиляються, оскільки незважаючи на заперечення належності саме відповідачці картки № НОМЕР_1 , яка зазначена у договорі, вона доказів на підтвердження такої позиції не надала, з відповідними клопотаннями до суду про витребування доказів, зокрема від кредиторів (первісного та нового), не зверталася, що не дає підстав врахувати посилання на неможливість їй самій надати докази через брак інформації по картці. Колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, зауважує, що без введення ОСОБА_1 логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де вона обслуговується), які відомі виключно останній, здійснення її верифікації, передання нею та отримання Товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідачки, як і незаконності заволодінням її персональними даними. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. 08 лютого 2022 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» (новий кредитор) та ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) уклали договір факторингу № 1-08022022, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу (а.с. 19-20). Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1, який є додатком № 1 до договору факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року, ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 45890,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 14 000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 31890,00 грн. (а.с. 21-23). Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що витяг з реєстру боржників із прізвищем відповідачки не є належним доказом передання прав вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» позивачеві. Так, відповідно до частин 2, 5 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Тобто подання з позовною заявою не повного реєстру боржників, а його витягу, засвідченого директором позивача, відповідає вимогам процесуального закону. Згідно із частиною 6 статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідачка в суді першої інстанції не заявляла клопотання про витребування від позивача оригіналу (повного тексту) реєстру боржників, який є додатком № 1 до договору факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року. За такого відсутні підставі не приймати наданий позивачем витяг з цього реєстру із прізвищем відповідачки достатнім та належним доказом відступлення на користь позивача прав вимоги до неї за кредитним договором. Позичальниця ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами жодному з кредиторів не виконувала, в зв`язку з чим виникла заборгованість. Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Також, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно частини 1 статті 1077, частини 1 статті 1078, частини 1 статті 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина 1 статті 1084 ЦК України). Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останньою зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами факторингу як до фактору перейшли права кредиторів за вказаними договорами. Натомість колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в частині неправильності визначення судом розміру заборгованості відповідачки за кредитним договором в частині нарахованих процентів за користування кредитом. В іншій частині висновки суду щодо стягнення заборгованості є правильними. З приводу порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами Велика Палата Верховного Суду у пунктах 75-119, 122, 123 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22)дійшла наступних висновків. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає. Тобто, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання. У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає. Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови). Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). У справі, яка переглядається, сторони Договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 30 днів та домовились (пункт 1.4.1). Відповідно до пунктів 1.4.1, 1.4.2 стандартна процента ставка становить 1,90% в день та застосовується - у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Клієнта відповідно до п.4.1 Договору; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація відповідно до п. 4.2 Договору; Знижена процентна ставка становить 0,95% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Клієнт у межах строку, визначеного в п.1.3 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Клієнта відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до дати фактичого повернення кредиту, (а у випадку пролонгації - до дати пролонгації (не включно), але будь у якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.3 Договору, буде перераховане за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів. Нарахування процентів згідно із розділом 3 Договору здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації/автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт". До періоду розрахунку процентів включається день надання та не включається дата повернення кредиту, вказана в Графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у пункті 1.3 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до розділу 4 Договору, де проценти нараховуються і в дату повернення кредиту, вказану в Графіку платежів і в нову дату повернення. Розмір процентної ставки, встановлений в п.1.4 Договору, залежить від умов її встановлення з є незмінним протягом усього строку дії Договору та не може бути збільшений Товариством в односторонньому порядку. Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що використання зниженої процентної ставки відповідно до пп.1.4.2. Договору залежить від того чи отримає Клієнт індивідуальну знижку від Товариства на стандартну процентну ставку, та у випадку такого отримання Клієнт погоджується, що застосування зниженої ставки є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов Договору, оскільки, умови про застосування різних процентних ставок за цим Договором виконуються автоматично за домовленістю Сторін, та не вимагають підписання Сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього Договору. Нарахування процентів за користування кредитом є правом Товариства, а не його обов`язком. Товариство, без погодження з Клієнтом, може на свій розсуд зменшити нарахування встановлених Договором процентів за користування кредитом. В розділі 4 Договору його сторони обумовили порядок продовження строку кредиту за ініціативою Клієнта (пролонгація). Так, у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін Клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення Додаткової угоди до Договору. Пропозиція (оферта) Клієнта щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом натискання кнопки «ПРОДЛИТЬ КРЕДИТ/ПРОДОВЖИТИ КРЕДИТ» в Особистому кабінеті або відповідної кнопки в платіжному терміналі та здійснення платежу на користь Товариства у розмірі НЕ менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів (та у разі їх наявності - штрафних санкцій). Після отримання Товариством коштів у розмірі нарахованих та, несплачених процентів та штрафних санкцій (у разі наявності останніх), заява Клієнта про продовження строку користування кредитом вважається поданою. Товариство має право, але не обов`язок протягом 24 годин з моменту вчинення Клієнтом вказаних в п.4.1.2. Договору дій, акцептувати пропозицію (оферту) Клієнта про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Клієнту засобами зв`язку текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Клієнтом Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі та Одноразовий ідентифікатор у вигляді коду для підписання Клієнтом Додаткового договору. Додатковий договір вважається укладеним з моменту одержання Товариством грошових коштів згідно з підпунктом Новий строк кредиту розраховується з дня, наступного за днем вчинення Клієнтом дій згідно з 4.1.2.- 4.1.3 Договору та встановлюється/зазначається в Додатковому договорі. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена Сторонами в Додатковому договорі, яка не може бути більшою за розмір стандартної процентної ставки. Також сторони передбачили у Договорі умови автопролонгації, а саме - у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 Договору за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Клієнт, підписуючи цей Договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого року кредиту (п.1.3, п.4.1.5 Договору) ще на 15 календарних днів. Сторони погодили, що: за користування кредитом в період автопролонгації нараховування процентів здійснюється в порядку, визначеному розділом 3 Договору, за стандартною процентною ставкою у відповідності до п. 1.5.1 Договору; при застосуванні автопролонгації знижка, надана клієнту в рамках програми лояльності анулюється та здійснюється автоматичний перерахунок процентів за користування кредитом за період, визначений п. 1.3 Договору, за стандартною процентною ставкою та відбувається перерахунок загальної вартості кредиту. Згідно пункту 4.2.5 Договору загальна кількість автопролонгацій обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п. 1.3 Договору). Тобто, укладаючи Договір, його сторони визначили строк кредитування (30 днів) та можливість пролонгації строку за ініціативою клієнта, наслідком якого є укладення додаткового договору, так і автопролонгацію. В матеріалах справи відсутні докази вчинення позичальником - відповідачкою у справі дій, направлених на пролонгацію строку Договору, та укладання додаткового договору. Натомість відбулася автопролонгації строку кредиту для ОСОБА_1 за правилами пункту 4.2 Договору, а тому загальний строк користування кредитом для неї, а отже і нарахування процентів не може перевищувати 120 днів. Так, згідно наданого позивачем розрахунку, Договору та графіку платежів до заборгованості в сумі 45890 грн. увійшли: заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 3990 грн., які розраховані за 30 днів за період з 16 липня по 14 серпня 2021 року, виходячи зі ставки 0,95% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, а також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 27600 грн., яка розрахована за ставкою 1,9% (за 90 днів) на день від фактичного залишку кредиту за період з 16 серпня 2021 року по 13 листопада 2021 року. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову такий розрахунок заборгованості позивача не перевірив, не дав оцінку всупереч вимогам пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України запереченням представника відповідачка правильності обрахування позивачем заборгованості, тоді як останнім допущена арифметична помилка при розрахунку процентів за 90 днів, виходячи із ставки 1,9% (266 грн.), що становить 23940 грн. (266 грн. х 90 днів), тоді як позивач . За такого рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом ухвалено судом першої інстанції з неправильним застосуванням судом положень матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень статті 376 ЦПК України його слід змінити в частині визначення заборгованості за Договором, задовольнивши позов частково - стягнувши з відповідачки на користь позивача 41930 грн., з яких: 14000 грн. заборгованості за кредитом, 27930 грн. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, заявлені позовні вимоги задоволені на 91,37%, наявні підстави для відповідної зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, і які в цій справі покладаються на сторони пропорційно з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також, відповідно необхідно розподілити судові витрати, понесені відповідачкою в апеляційній інстанції. Так, при зверненні до суду з позовною заявою позивач сплатив 2684 грн. судового збору (а.с 1) відповідно до ставки судового збору, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», та положень частини 3 цієї статті. Тому, з урахуванням частки задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» слід стягнути судові витрати за вирішення справи судом першої інстанції в розмірі 2452,37 грн. (91,37% х2684 грн.). При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 3220,80 грн. судового збору (а.с. 78), що відповідає ставці судового збору, визначеної пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір». З огляду на часткове задоволення позову за наслідками перегляду справи апеляційним судом відповідачка має право на компенсацію 277 грн. 96 коп. (3220,80 грн. х (100%-91,37%) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. З урахуванням положень частини 10 статті 141 ЦПК України остаточно в порядку розподілу судових витрат з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2174 грн. 41 коп. (2452,37 грн. - 277,96 грн.). Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Зотіковим Сергієм Євгеновичем, задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2024 року змінити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь, Товариства з обмеженою відповідальністю Росвен Інвест Україна», код ЄДРПОУ 37616221, заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2142703 від 16 липня 2021 року в загальному розмірі 41930 грн., з яких: 14000 грн. заборгованості за кредитом, 27930 грн. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, а також 2174 грн. 41 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ______________________________________________ Повний текст постанови складений 20 серпня 2024 року