Постанова 4812 № 488/1506/24

20.08.24 22-ц/812/1320/24 Провадження №22-ц/812/1320/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 серпня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Богуславською О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи цивільну справу №488/1506/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Резуненком Денисом Сергійовичем на ухвалу, яку постановив Корабельний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 02 липня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за його заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «ЕНЕРГО» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у с т а н о в и в : У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник адвокат Резуненко Д.С., звернувся до суду із позовом до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ТОВ «ПУМБ», Банк), Державного реєстратора Комунального підприємства «ЕНЕРГО» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Позов мотивовано тим, що 17 квітня 2007 року між позивачем та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступник якого є позивач - АТ «Перший Український Міжнародний банк», надалі - Банк) було укладено кредитний договір №5364742, за умовами якого Банк надав позивачу кредит у розмірі 27000 доларів США під 12,90% річних зі строком користування до 17 квітня 2017 року. Того ж дня між ним та Банком було укладено іпотечний договір №1160, за умовами якого він передав в іпотеку Банку двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». На підставі даної умови іпотечного договору Банком було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом набуття права власності на квартиру позивача. У зв`язку з цим Банк звернувся до державного реєстратора КП «ЕНЕРГО» Нубійської О.М. з метою реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 17 квітня 2017 року. 11 липня 2019 року державним реєстратором Нубійською О.М. прийнято рішення, індексний номер 47722261, про державну реєстрацію права власності за АТ «ПУМБ» на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Нубійською О.М. було внесено запис № 32341604 від 08 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності за Банком на вказану квартиру. Посилаючись на викладене, а також на те, що вказане рішення державного реєстратора є протиправним, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 11 вересня 2019 року, індексний номер 47722261, про державну реєстрацію права власності за Банком на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте державним реєстратором КП «ЕНЕРГО» Лубінською О.М. та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати. 01 липня 2024 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно - двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що невжиття судом заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у даній справі, оскільки дії відповідача щодо відчуження спірної квартири значно утруднять таке виконання. До того ж судовий процес може тривати роками, протягом яких позивач буде позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач та його представник, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення представника щодо ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на теперішній час відповідач АТ «ПУМБ» є власником спірної квартири АДРЕСА_2 та може на власний розсуд розпоряджатися вказаною квартирою, в тому числі здійснювати її відчуження. Дії відповідача щодо відчуження спірної квартири значно утруднить виконання судового рішення по даній справі у разі задоволення позову. Так, ОСОБА_1 буде змушений знову звертатись до суду з позовом про витребування квартири із чужого незаконного володіння. Судовий процес з цього приводу може тривати роками, протягом яких позивач буде позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, нести витрати з оренди житла та витрати на правничу допомогу адвоката. За таких обставин виникла об`єктивна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову по даній справі шляхом накладення арешту на спірну квартиру, що буде гарантією фактичного виконання рішення суду у разі задоволення позову ОСОБА_1 АТ «ПУМБ» направив відзив на апеляційну скаргу, в якому, погоджуючись з аргументами та доводами, викладеними судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, зокрема, на відсутність доказів намірів Банку відчужити спірну квартиру, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Також звернуто увагу на те, що судом вже вжиті заходи забезпечення позову у вигляді арешту на вказану квартиру в іншій справі №488/4761/19.. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися. Зважаючи на вимоги частини 1, 3, 8 статті 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Зокрема, колегія суддів врахувала заяву представника позивача про розгляд справи без участі сторони позивача, але відмовила у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи через перебування представника АТ «ПУМБ» Сидорової Ю.В. у відпустці, проти якого заперечував представник позивача, виходячи з наступного. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно матеріалів справи відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання суду апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що наведені у клопотанні про відкладення обставини перебування представника АТ «ПУМБ» Сидорової Ю.В. у відпустці не є поважною причиною неявки в судове засідання з огляду на те, що відповідачем є юридична особа Банк, якою не надано докази про відсутність об`єктивної можливості направити до суду іншого представника, до того ж про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначення справи до розгляду відповідач був повідомлений завчасно (а.с. 80, 83), а тому мав можливість обрати особу, яка бути представляти інтереси Банка в суді з урахуванням запланованої відпустки, або відповідно скорегувати період відпустки представника. Заслухавши доповідь судді, дослідивши письмові докази у справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду вказаним положенням закону не відповідає. Із матеріалів справи вбачається, що 17 квітня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступник - АТ «Перший Український Міжнародний банк», надалі - Банк) та позивачем було укладено кредитний договір №5364742, за умовами якого Банк надав позивачу кредит у розмірі 27000 доларів США під 12,90% річних зі строком користування до 17 квітня 2017 року. Того ж дня між ним та Банком з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору було укладено іпотечний договір №1160, за умовами якого позивач передав в іпотеку Банку двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Реалізуючи такі положення іпотечного договору, Банк звернувся до державного реєстратора КП «ЕНЕРГО» Нубійської О.М., яка 11 липня 2019 року прийняла рішення, індексний номер 47722261, про державну реєстрацію права власності за АТ «ПУМБ» на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Нубійською О.М. було внесено запис № 32341604 від 08 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності за Банком на вказану квартиру. Посилаючись на протиправність реєстрації права власності на предмет іпотеки квартири за Банком, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказував, що невжиття судом заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у даній справі, оскільки дії відповідача щодо відчуження спірної квартири значно утруднять таке виконання. Відмовляючи у задоволенні вимог заявника, суд послався на недоведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач. Вирішуючи питання правильності висновків суду, який відмовив у забезпеченні позову, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду частина 4 статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20). За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 підтвердила сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначила, що після набрання чинності Законом № 2147-VIII тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову (статті 149) визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. У справі, яка розглядається, позивач пред`явив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті захистити своє право власності на нерухоме майно, яке внаслідок оспорюваного рішення державного реєстратора було зареєстровано за відповідачем. За змістом частини 3 статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав. Оскільки визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного рішення про реєстрацію права за відповідачем, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права. Апеляційний суд зауважує, що можливе подальше відчуження Банком спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорювана у цій справі державна реєстрація права власності за відповідачем не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому його скасування не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів. Оскільки наявні у справі докази підтверджують наявність спору між сторонами, а сам факт реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем свідчить про реальну загрозу продажу спірної квартири, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на спірну квартиру, що є співмірним заходим забезпечення у межах існуючого спору. Наведене дає підстави для висновку, що аргументи апеляційної скарги є прийнятними на відміну від доводів відзиву на апеляційну скаргу, а суд першої інстанції помилково оцінив обставини справи, існуючи ризики у разі незабезпечення позову та помилково відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. При цьому колегія суддів також бере до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в його володінні. Апеляційний суд не приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що на спірну квартиру вже накладений арешт у справі № 488/4762/19. Так, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Корабельного районного суду міста Миколаєва перебувала цивільна справа № 488/4762/19 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Енерго» Лубінської О.М., АТ «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Ухвалою суду у цій справі від 08 квітня 2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, вжито заходи для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 . Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 488/4762/19 залишено без розгляду, питання скасування заходів забезпечення позову судом не вирішено. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 488/4762/19 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2022 року. Відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. За такого на день вирішення судом заяви про забезпечення позову у справі №488/1506/24 розгляд справи № 488/4762/19 закінчений постановленням ухвали про залишення позову без розгляду. Наявність іншого забезпечення не є перешкодою для застосування заходів забезпечення позову в цій справі. Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням вимог процесуального закону, її на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, наклавши арешт на спірну квартиру. З огляду на результати розгляду апеляційної скарги відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції, який має відбутися при ухваленні судового рішення по суті спору. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Резуненком Денисом Сергійовичем, задовольнити. Ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 липня 2024 року скасувати, постановити нове судове рішення. Заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Резуненком Денисом Сергійовичем, задовольнити. Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «ЕНЕРГО» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1869555048101, право власності на яку 08 липня 2019 року зареєстровано за Акціонерним Товариством «Перший Український Міжнародний банк», код ЄДРПОУ 14282829 (номер запису про право власності 32341604). Копію ухвали для виконання направити до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) та сторонам у справі для відома. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ____________________________________________ Повний текст ухвали складений 20 серпня 2024 року