Постанова 4857 № 460/3048/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3048/23 пров. № СК-А/857/12929/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року (суддя- Нор У.М., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/3048/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: 07 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність відповідача щодо невиплати середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.10.2008 по 12.01.2023 протиправною; зобов`язання відповідача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.10.2008 по 12.01.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2008 по 08.04.2009. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2008 по 08.04.2009, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення. Відзив на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції поданий не був. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.10.2008 №218 позивача ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 08.10.2008. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №460/13709/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2003 року; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення у періоді з 01 січня 2003 року по 08 жовтня 2008 року базових місяців при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2003 року по 08 жовтня 2008 року, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, здійснити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Дане рішення набрало законної сили 23.11.2022. Відповідачем на виконання вказаного рішення нараховано та виплачено кошти в сумі 73936,89грн. Остаточний розрахунок проведено 12.01.2023. Вважаючи, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за ст. 47 КЗпП України зроблено висновок, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначив, що "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Відтак, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 08.10.2008 позивача виключено зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, проте остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 12.01.2023. Остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України. Право на отримання невиплачених вчасно сум встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №460/13709/21, яке набрало законної сили 23.11.2022. Відтак, затримка у розрахунку утворилася за період з 09.10.2008 (наступний день після дати звільнення зі служби) по 11.01.2023, що становить 5208 календарних дні. Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу IV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Таким чином, з 19.07.2022 законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. В даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 12.01.2023 відповідної суми на виконання рішення суду. Тобто, такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України. Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосовувати поточну редакцію зазначеної норми. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (12.01.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Таким чином, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців. Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні розрахований за шість місяців, тобто починаючи з 09.10.2008 (наступного після звільнення) по 08.04.2009, що становить 182 календарних дні. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд зазначає наступне. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100. Позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, а порушував питання щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити такий середній заробіток. Право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 09.10.2008, проте не більш як за шість місяців. Судом першої інстанції правомірно в ході розгляду справи підтверджено обставини проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому суд першої інстанції підставно зобов`язав відповідача відповідно до Порядку №100 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2008 по 08.04.2009. З врахуванням наведеного судом першої інстанції підставно частково задоволено позов. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі № 460/3048/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга