Ухвала КЦС ВС № 672/641/23

Ухвала 15 серпня 2024 року м. Київ справа № 672/641/23 провадження № 61-11327ск24 Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Урода Олександром Вячеславовичем, на додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року в складі судді: Пономаренко Л. Е., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2024 року (повний текст складено 12 липня 2024 року) у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Городоцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Міністерство оборони України, про встановлення факту батьківства, зобов`язання внести зміни до актового запису про народження дитини, ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила встановити факт батьківства ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Городок Хмельницького району Хмельницької області, Україна; зобов`язати Городоцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження № 14, складеного 02 лютого 2023 року, зазначивши в графі «Батько» - « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Чорниводи Городоцького району Хмельницької області, Україна, громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 06 липня 2023 року провадження у справі закрито. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 06 липня 2023 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року залишено без змін. Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно дитини ОСОБА_5 . Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , складеного Городоцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ): в графі «відомості про батька» зазначено « ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення на її користь судових витрат у розмірі 60 692,26 грн, з яких: судовий збір за подання позовної заяви - 2 147,20 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду - 536,80 грн, витрати пов`язані із проведенням експертизи - 16 302 грн, витрати, пов`язані з викликом в експертну установу (проїзд до м. Києва та у зворотному напрямку) - 1 206,26 грн, витрати на правничу допомогу адвоката - 40 500 грн. Додатковим рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 45 192,26 грн, з яких: судовий збір в розмірі 2 684 грн, вартість проведеної молекулярно-генетичної експертизи в сумі 16 302 грн, витрати, пов`язані з викликом в експертну установу в розмірі 1 206,26 грн та 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2024 року апеляційні скарги у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено частково; додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови та абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати з ОСОБА_1 у сумі 13 750 грн, з ОСОБА_3 у сумі 15 092 грн. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, витрати по оплаті судового збору у сумі 1342 грн»; в іншій частині додаткове рішення залишено без змін. 07 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала через Електронний суддо Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Урода О. В., на додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2024 року (повний текст складено 12 липня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення. Підставою касаційного оскарження судового рішення у касаційній скарзі зазначається неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у пункті 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України). Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65 цс 20) вказано, що: «29. Зміни до процесуального законодавства щодо обов`язкового врахування висновків ВСУ щодо застосування норм права при розгляді інших справ були запроваджені Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій 2010 року), який, за винятком окремих його положень, набрав чинності 03 серпня 2010 року.

30. Власне частина п`ята статті 13 Закону про судоустрій 2010 року передбачала, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВСУ, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

31. У частині цивільної юрисдикції відповідні норми набрали чинності разом з початком роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на виконання пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року та відповідно до Указу Президента України від 12 серпня 2010 року № 810/2010 «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ» розпочав свою діяльність 1 листопада 2010 року.

32. Відповідно до пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВСУ до 15 жовтня 2010 року включно і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВСУ в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких скарг, але не пізніш як до 1 листопада 2011 року. Касаційні скарги (подання), не розглянуті ВСУ до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до ВССУ, про що постановляється ухвала. Розгляд ВССУ таких справ починається спочатку.

33. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВСУ в цивільних справах, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, коли вони висловлені ВСУ після набрання чинності Законом про судоустрій 2010 року за результатами перегляду судових рішень ВССУ з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права чи невідповідності судового рішення ВССУ викладеному в постанові ВСУ висновку щодо норм права, або ж за результатами перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

34. Отже, правова позиція, викладена в ухвалі ВСУ від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06, яка хоча і висловлена ВСУ в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами, не була на момент розгляду цієї справи обов`язковою для врахування правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові ВСУ. Така правова позиція може бути свідченням практики ВСУ, однак не створює для суду процесуального обов`язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї.

35. У Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних висновків, викладених у загаданій ухвалі ВСУ. Аналогічне стосується й інших ухвал ВСУ, постановлених як в порядку касаційного провадження (індекси «кс», «ск», «св») так і в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами ухвал суду касаційної інстанції (індекс «сво»)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що: «85.1. Лише за Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 3 серпня 2010 року, висновки Верховного Суду України стали обов`язковими для врахування судами (частина п`ята статті 13 вказаного Закону). 85.2. Такі висновки Верховний Суд України формулював не в ухвалах, а у постановах, прийнятих після набрання чинності зазначеним Законом за результатами перегляду судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстав (а) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, (б) невідповідності судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм права, (в) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. 85.3. Отже, висновок Верховного Суду України, сформульований в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, не є прикладом висновку щодо застосування норми права, який суди мають ураховувати під час вирішення справ (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 29-35))». Висновки Верховного Суду України, сформульовані в постанові пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 не є прикладом висновків щодо застосування норми права, який суди мають ураховувати під час вирішення справ. Тому посилання на вказану постанову не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню. Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Урода Олександром Вячеславовичем, на додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2024 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 повернути. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. І. Крат