Постанова Тернопільський апеляційний суд № 606/2201/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/2201/23Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С. Провадження № 22-ц/817/691/24 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., секретар - Панькевич Т.І. з участю представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шиманської Наталії Станіславівни на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 9 травня 2024 року, ухвалене суддею Ромазан Л.С. у цивільній справі №606/2201/23 за позовом ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства "КРОК", ОСОБА_2 про виділ частки у статутному капіталі підприємства, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом, який обгрунтовано тим, що з 08 жовтня 1983 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 7 лютого 2000 року вони заснували ПАП "Крок". Із початку заснування підприємства до лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно здійснювали управління ПАП "Крок". Заснування, як і подальше функціонування ПАП "Крок" відбувалось за рахунок їх спільних трудових, грошових, часових та інших затрат. ОСОБА_2 працював на посаді директора, ОСОБА_1 - на посаді бухгалтера, а згодом, з 2017 року - на посаді заступника директора. На розвиток ПАП "Крок" витрачались спільні грошові кошти подружжя та трудові зусилля. Вони разом побудували успішний бізнес, який продовжує функціонувати. Однак з лютого 2023 року ОСОБА_2 почав грубо порушувати права та законні інтереси ОСОБА_1 як співвласника підприємства та чинить їй перешкоди в управлінні ПАП "Крок", яке є їх спільною сумісною власністю. Позивачка з посиланням на положення ст.ст. 60, 63, 69, 70, 71 СК України, рішення Конституційного суду України від 19.09.2012 №17-рп/2012 (справа №1-8/2012), постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №916/2813/18 та інші постанови Верховного Суду в подібних справах вважає, що вона як співзасновник та співвласник ПАП "Крок" має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а також право на поділ та виділ частки. А тому просила виділити у її приватну власність 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок". Рішенням Теребовлянського районного суду від 9 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шиманська Н.С. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Зазначає, що судом неповно з"ясовано обставини справи, не враховано, що заснування ПАП "Крок" відбулось за рахунок спільних грошових коштів подружжя. Судом порушено презумпцію спільності права власності подружжя на майно. У матеріалах справи відсутні докази того, що ПАП "Крок" створено за особисті грошові кошти відповідача ОСОБА_2 . Із рішення суду не зрозуміло, до якого ж висновку прийшов суд - ПАП "Крок" є власністю самого ПАП "Крок" чи особистою власністю ОСОБА_2 . Висновок суду про те, що ПАП "Крок" є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 , є помилковим. Позиція суду про те, що вимога про виділ частки в статутному капіталі підприємства суперечить вимогам чинного законодавства є надуманою. Суд не вказав, які саме вимоги порушено позивачем при формулюванні позовних вимог. Суд не взяв до уваги, що об"єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Корпоративні права є різновидом майнових прав, а відтак можуть бути об"єктом права спільної сумісної власності. Суд не оцінив повно, всебічно та об"єктивно наявні у матеріалах справи докази, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 8,55, 124, 129 Конституції, ст.ст.60,61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 177, 190, 368, 369 ЦК України, застосував закон, який не підлягає застосуванню - ЗУ "Про сільськогосподарську кооперацію", а також не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, висловлені у постановах Верховного Суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_2 , ПАП "Крок" - адвокат Притула О.Б. заперечує проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги - необгрунтованими. Вважає, що суд першої інстанції, встановивши повно і всебічно обставини справи, вірно застосувавши норми матеріального права, з врахуванням висновків Верховного Суду України у справі №6-61цс13, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у справі №916/2813/18 (постанова від 29 червня 2021 року) прийшов до законного та обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Шиманської Н.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника ПАП "Крок", ОСОБА_2 - адвоката Притули О.Б., яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами цивільної справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Обставини справи. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 жовтня 1983 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу 7 лютого 2000 року ОСОБА_2 заснував приватне агропромислове підприємство "Крок", що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_1 про державну реєстрацію юридичної особи. Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 є єдиним засновником ПАП "Крок", відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу:

100. Із змісту п.п.1.1, 1.4, 2.1, 3.2 Статуту ПАП "Крок" вбачається, що підприємство створене громадянином України ОСОБА_2 на засадах приватної власності на майно та засоби виробництва. Діяльність підприємства здійснюється на основі і за рахунок власного та орендованого майна, орендованих майнових і земельних паїв, орендованої землі, що належить громадянам на праві приватної власності. Головною метою діяльності підприємства є виробництво продукції рослинництва, тваринництва, птахівництва, їх переробка та реалізація, а також інші види діяльності. Джерелами формування майна та коштів підприємства є грошові та матеріальні внески засновника, прибутки, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг та інших видів господарської діяльності, тощо. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПАП "Крок" є господарським товариством. ОСОБА_1 не була ні засновником, ні учасником ПАП "Крок". Частка у статутному капіталі підприємства як об"єкт корпоративних прав не є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може бути предметом поділу. З врахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, суд першої інстанції вказав, що у разі внесення одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об"єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від заявленої ОСОБА_1 вимоги про виділ у її приватну власність 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок". Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). Тлумачення положень статті 61 СК України свідчить про те, що спільною сумісною власністю, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воли були набуті. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Щодо правової природи ПАП «Крок». Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу). Частиною першою статті 63 ГК України визначено вид та організаційно-правову форму підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено. У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності. За ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку з чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника. Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством. Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема Законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію». У статуті ПАП "Крок" відсутні положення, які б з врахуванням норм Законів України "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію" свідчили, що ПАП "Крок" є виробничим чи сільськогосподарським кооперативом. При визначенні виду підприємницького товариства, до якого належить ПАП «Крок», необхідно виходити з того, що ПАП «Крок» створено для ведення підприємницької діяльності, метою якої є отримання прибутку від реалізації виробленої продукції, робіт, послуг та інших видів господарської діяльності. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про господарські товариства", господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Отже, враховуючи, що ПАП "Крок" створене єдиним засновником, тому воно не може бути повним чи командитним товариством, у Статуті ПАП "Крок" не зазначено про те, що його засновник (єдиний учасник) несе додаткову відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства своїм майном, тому ПАП «Крок» є господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю). Щодо правового режиму майна приватного підприємства та грошових коштів, внесених як внесок до статутного капіталу підприємства. Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності. Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 дійшла висновку, що «право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності, і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю). Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя». Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13. Щодо права позивача, як колишнього подружжя, на виділ 1/2 частки у статутному капіталі ПАП "Крок". Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 вказала, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя). Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: - перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; - другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю. При цьому часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації. Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Таким чином, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату вартості частки у статутному капіталі товариства. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виділу у приватну власність позивачки 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок", оскільки статутний капітал є власністю вказаної юридичної особи. У зв"язку із формуванням статутного фонду ПАП "Крок" за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_2, речове право позивачки трансформувалося у право вимоги на виплату компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства. З врахуванням наведеного, підстави для захисту прав позивачки ОСОБА_1 у спосіб, обраний нею у даній справі шляхом виділення у її приватну власність 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок" - відсутні, що не позбавляє її права звернутись в суд з відповідним позовом про стягнення з колишнього подружжя грошової компенсації вартості частки у статутному капіталі ПАП "Крок". Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що заснування ПАП "Крок" відбулось за рахунок спільних грошових коштів подружжя, судом порушено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, у матеріалах справи відсутні докази того, що ПАП "Крок" створено за особисті грошові кошти відповідача ОСОБА_2 , із рішення суду не зрозуміло, до якого ж висновку прийшов суд - ПАП "Крок" є власністю самого ПАП "Крок" чи особистою власністю ОСОБА_2 , колегія суддів оцінює критично та зазначає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 не є засновником чи учасником ПАП "Крок", а у зв"язку із внесенням її чоловіком спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПАП "Крок" право позивачки трансформувалося у право вимоги на виплату вартості частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виділу у приватну власність ОСОБА_1 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок". Вимоги про виплату частки у статутному капіталі ПАП "Крок" ОСОБА_1 в межах даної справи не заявляла, а тому суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для захисту прав позивачки на спільне майно подружжя в обраний нею спосіб - виділ у її приватну власність 1/2 частки в статутному капіталі ПАП "Крок". Доводи апеляційної скарги про те, що позиція суду про те, що вимога про виділ частки в статутному капіталі підприємства суперечить вимогам чинного законодавства, є надуманою, суд не вказав, які саме вимоги порушено позивачем при формулюванні позовних вимог, не взяв до уваги, що об"єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, корпоративні права є різновидом майнових прав, а відтак можуть бути об"єктом права спільної сумісної власності, колегія суддів також оцінює критично з мотивів, наведених вище у мотивувальній частині постанови апеляційного суду. Зокрема, оскільки ПАП "Крок" за своєю правовою природою є господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю), статутний капітал якого сформований за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_2, тому з врахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, право позивачки як іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформувалося в інший об`єкт - право вимоги на виплату вартості частки у статутному капіталі товариства. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не оцінив повно, всебічно та об"єктивно наявні у матеріалах справи докази, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 8,55, 124, 129 Конституції, ст.ст.60,61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 177, 190, 368, 369 ЦК України, застосував закон, який не підлягає застосуванню - Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, висловлені у постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне. Посилання на Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" судом першої інстанції застосовано вірно при визначенні правової природи ПАП "Крок", режиму майна приватного підприємства та грошових коштів, внесених як внесок до статутного капіталу підприємства. Висновки Верховного Суду вірно враховані судом першої інстанції, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до суб"єктивного трактування представником позивачки змісту цих судових рішень. Рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шиманської Наталії Станіславівни - залишити без задоволення. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 9 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 серпня 2024 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б.О. Храпак Н.М.