Постанова 4852 № 160/24982/23
від 08.08.2024 ·ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/24982/23 Головуючий суддя І інстанції - Неклеса О.М. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року в адміністративній справі №160/24982/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.05.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4047,40 грн. (щомісячно) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4047,40 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 30.05.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.05.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.05.2018; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.05.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.05.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.05.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.05.2018. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось у розмірах, визначених законодавством. Вказано, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону Укїрани «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було припинено. Вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , з 30 травня 2013 року по 30 травня 2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2018 № 129 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На переконання позивача, до дня виключення зі списку особового складу відповідач не здійснив належних виплат, та при виключенні зі списків особового складу частини відповідач письмово не повідомив позивача про суми, нараховані та виплачені, із зазначенням окремо кожного виду виплати. В період з 01.01.2016 року по 30.05.2018 року включно, позивачу проводилось не в повному розмірі нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», за 2017 та 2018 роки позивачу не виплачена грошова компенсація за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та в період з 2013 року по 2018 рік відповідачем проводилось нарахування та виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Вважаючи протиправними вказані дії відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто січня 2008 року. Вказано, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551. Зазначено, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а тому відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). У частині п`ятій статті 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Згідно з частинами першою та другою статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок). Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку). Відповідно до пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення. Стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році -103 відсотка, у 2017 році- 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка). Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. За правилами пункту 4 вказаного Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. За змістом пункту 5 цього Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Таким чином, системний аналіз наведених норм вказує на те, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати, є базовим при проведенні індексації. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007, затвердженого схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01.01.2008. Відтак, січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців. В свою чергу, згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», відповідно до якого, зокрема Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Отже, Міністерство оборони України та Національна гвардія України зобов`язані були вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Разом з тим, грудень 2015 року не може вважатися базовим, оскільки у даному місяці збільшення грошового забезпечення відбулося не за рахунок зростання посадового окладу, а завдяки іншим додатковим видам грошового забезпечення. Таким чином, збільшення грошового забезпечення у грудні 2015 року відбулося не шляхом збільшення посадового окладу, а завдяки іншим видам грошового забезпечення, крім посадового окладу, а відтак це не призводить до того, що даний місяць став базовим для нарахування індексації Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не впливає на розмір індексації грошового забезпечення, відтак грудень 2015 року не повинен визначатися як базовий місяць, а виплата індексації повинна була здійснюватися за розрахунками попереднього базового місяця - січня 2008 року. В такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця. 01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, січень 2008 року місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Як вбачається з наданої довідки військової частини НОМЕР_1 щодо індексації грошового забезпечення, у період з 01.01.2016 року по 30.05.2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що індексація грошового забезпечення позивача за період з з 01.01.2016 по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто січня 2008 року. Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.05.2018, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки». Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки. Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Абзацами першим та другим частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №1294 від 07 листопада 2007 року (чинній н момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до підпунктів 3.7.1, 3.7.4 пункту 3.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20 травня 2008 року №425 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за №537/15228) (далі - Інструкція №425, яка була чинна в спірний період), військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до підпункту 3.6.1, 3.6.3 пункту 3.6 Інструкції №425 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги визначається, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із законодавством України на день звернення. Спірним питанням у даній справі є включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми виплат грошової допомоги на оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роках щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій (чинна на момент спірних правовідносин та втратила чинність 01 березня 2018 року) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.11.2021 року по справі №825/997/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справ, при виплаті грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки не було враховано щомісячну додаткову грошову винагороду. За наведеного правового регулювання та обставин справи колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889. Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Поряд із цим, частинами третьою і п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідаючи на питання, який із двох кодексів має пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин - КАС України чи КЗпП України, суд керується тим, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України). Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення). Отже, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.04.2024 року по справі № 580/4684/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. З огляду на вказане, позивачем не було допущено пропуску строку на подання адміністративного позов, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року в адміністративній справі №160/24982/23 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова