Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 442/3148/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 442/3148/24 пров. № А/857/15097/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2024 року у справі №442/3148/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Хомик А.П., час ухвалення рішення 30.05.2024, місце ухвалення рішення не зазначено, дата складання повного тексту рішення 03.06.2024, В С Т А Н О В И В : 15.04.2024 ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (далі відповідач, Управління ПП), Департаменту патрульної поліції (далі відповідач 2) про скасування постанови ЕНА №1846892 від 07.04.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, скасувати постанову ЕНА №1846892 від 07.04.2024 та закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позову зазначено, що спірною постановою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за начебто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, а саме що позивач начебто перевищив встановлене обмеження швидкості на 51 км/ год. Зазначає, що відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/29286 Trucam ТС008401 максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та в автоматичному в режимі +- 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год. Відтак, зафіксована швидкість автомобіля, на якому рухався позивач - 101 км/год, є такою, що містить ймовірну похибку 2 км/год (101 км/год - 2 км/год = 99 км/год), тобто ймовірно, що позивач перевищив швидкість руху на 49 км/год. Як наслідок з урахування обумовленої похибки лазерного вимірювача, зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини щодо перевищення швидкості транспортним засобом позивача більш ніж на 50 км/год, що виключає відповідальність позивача саме за ч. 4 ст. 122 КУпАП. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.05.2024 у справі № 442/3148/24 в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ч. 4 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 50 км/год. Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/29286 TrucamТС008401 максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та в автоматичному режимі +-2 км/год в діапазоні від 2км/год до 200 км/год. Отже, зафіксована швидкість автомобіля, а якому рухався позивач 101 км/год є такою, що містить ймовірну похибку 2 км/год, тобто ймовірно, що позивач перевищив швидкість руху на 49км/год., що виключає відповідальність за ч. 4 ст. 122 КУпАП. Матеріали справи не містять жодного доказу, котрий би вказував, що при роботі приладу враховується похибка. Таке твердження, на переконання позивача, абсолютно нелогічне, оскільки власне повірка приладу і вказує на існування допустимої похибки. Сам по собі прилад показує результат і саме особа, яка його застосовує, повинна розуміти, що слід враховувати існування допустимої похибки. Вчинення адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 122 КУпАП мало б місце за умови, що відповідач зафіксував швидкість понад 102 км/год (50+50+2), тобто якщо показник швидкості руху транспортного засобу дорівнює 103 км/год і більше. У даному випадку у діях відповідача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого саме ч. 4 ст. 122 КУпАП. Апелянт просив рішення від 30.04.2024 у справі №442/3148/24 скасувати та прийняти нове про повне задоволення позову. Відповідач правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання на офіційні електронні адреси, про що свідчать довідки про доставку електронного листа. Відповідно до ст. 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч. 5 ст. 286 КАС України). Згідно з ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. 13.08.2024 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у відсутності особи, яка бере участь у справі. З врахуванням вищенаведеного та того, що дана категорія справ відноситься до термінових, апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності позивача та відповідача. З врахуванням викладеного, а також відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час фіксації порушення швидкісного режиму ОСОБА_1 було враховано похибку приладу ±2 км/год., а тому при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином доведена, твердження позивача спростовані відповідачем. Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із такого. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.04.2024 року під час несення служби працівниками управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 серійний номер ТС 008401, за адресою: Закарпатська область, автомобільна дорога М-06 «Київ-Чоп» км. 804 (населений пункт Барвінок, Закарпатської області), було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме, водій транспортного засобу «Toyota Corolla» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухався швидкістю 101 (сто один) км/год, в населеному пункті, чим перевищив встановлене обмеження максимальної швидкості руху в населеному пункті на км/год, порушивши п. 12.4. ПДР України За результатами розгляду справи працівником патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції винесено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1846892 від 07.04.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та наклав стягнення на правопорушника в розмірі 1700 грн. відповідно до санкції статті. Позивачем не оспорюється законність використання лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 серійний номер ТС 008401, а лише ставиться під сумнів кваліфікація вчиненого ним адміністративного правопорушення. Не погоджуючись із постановою, позивач оскаржив її до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке. Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями). У пункті1.1 ПДР України зазначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. У п. 1.9 ПДР України закріплено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Крім того, згідно вимог пп. б п. 12.9 ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Так, згідно з п. 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. 12.5. У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год. Пунктом 11 ч. 1 ст .23 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Згідно з ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні. Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці. Строки та порядок зберігання матеріалів фото- і кінозйомки, відеозапису та результатів їх аналізу встановлюються Міністерством внутрішніх справ України. Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCam TC008401. Доцільно зауважити, що правомірність та спосіб фіксації порушення, допущеного позивачем, не оспорюється у межах цієї справи. Своєю чергою, до матеріалів справи надано належні письмові докази на підтвердження правомірності використання вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam TC008401, на який зафіксовано допущене позивачем порушення Правил дорожнього руху. У контексті викладеного, згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCam» LTI 20/20 №ТС008401, спроможний робити фото- та відеозйомку, тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі. Основним аргументом на користь своєї позиції позивач (апелянт) наводить те, що вчинення адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 122 КУпАП мало б місце за умови, що відповідач зафіксував швидкість понад 102 км/год (50+50+2), тобто, якщо показник швидкості руху транспортного засобу дорівнює 103 км/год та більше. Фактично позивач вважає, що він, з врахуванням похибки, міг рухатися зі швидкістю, що перевищує допустимий показник на 49 км/год, а не на 50 км/год, що не підпадає під правопорушення за ч. 4 ст. 122 КУпАП (101-50-2=49). Суд апеляційної інстанції зважає на таку позицію позивача, однак зауважує, що згідно з Методичними рекомендаціями щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. За таких обставин, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що під час фіксації порушення швидкісного режиму ОСОБА_1 враховано похибку приладу ±2 км/год., а тому при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином доведена, твердження позивача спростовані відповідачем, а тому у задоволенні позову слід відмовити. Колегія суддів зважає на покликання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №727/3908/21, однак зауважує, що у суду відсутній обов`язок враховувати позиції апеляційних судів, позаяк ч. 5 ст. 242 КАС України такий обов`язок стосується лише постанов Верховного Суду. Щодо позиції Національної поліції, викладеної за лінком, вказаним у апеляційній скарзі, то колегія суддів зауважує, що відповідна стаття на сайті стосується системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі, а не вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam Згідно з ч.4 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності; завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Водночас, ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку. Вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TruCAM, серійний номер TC008401. Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення. Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем у якості доказу надано фотознімок, з якого вбачається, що такий здійснений спеціальним приладом, на якому зафіксовано державний номер автомобіля НОМЕР_1 , а також, те, що вказаний автомобіль рухався зі швидкістю 101 км/год. Оскаржувана постанова ЕНА № 1846892 від 04.04.2024 містить інформацію про те, що ОСОБА_1 07.04.2024, керуючи транспортним засобом «Toyota Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , на трасі М06 804км перевищив встановлені обмеження швидкості руху на 51км/год, а саме рухався зі швидкістю 101 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI20/20 TC008401, чим порушив п.12.4 ПДР. Окрім того, зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що вона в повній мірі відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, в ній зазначено опис обставин, встановлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, вірно застосовано межі санкції статті щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказано технічний пристрій яким вимірювалась швидкість руху. Колегія суддів дійшла переконання, що фактичні дані, які містяться в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення, дають можливості встановити наявність порушення позивачем Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем представлено докази, які свідчать про те, що під час провадження у справі про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача ним виконані вимоги ст. 268 КУпАП, а відтак, оскаржувана постанова відповідачем прийнята у спосіб та порядку, які передбачені нормами КУпАП. При цьому, суд не встановив порушень при опрацюванні матеріалів в адміністративній справі, її розгляді та винесенні уповноваженим поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись 229, 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2024 року у справі №442/3148/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складено і підписано 13.08.2024.