Постанова 4807 № 337/1148/23

Дата документу 12.08.2024 Справа № 337/1148/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/1148/23 Головуючий у 1-й інстанції: Мальований В.О. Провадження № 22-ц/807/728/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Гончар М.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2023 року (повний текст рішення складено 27 жовтня 2023 року) у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року представник Концерну «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що предметом діяльності підприємства позивача є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. ОСОБА_1 є власником 1/2 частки (форма власності - приватна, вид спільної власності - спільна часткова) нежитлового приміщення першого поверху літ. А - 9, А2 - 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,7 кв. м. Відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого за період травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 року утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 13 814, 28 грн. Вказує, що за період постачання теплової енергії травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 року при оформленні щомісячних рахунків - фактур застосовувався затверджений тариф на теплову енергію. Позивач звертався до відповідача з листом (офертою) від 27.06.2019 № 08-5/487 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (договір № 408410 від 07.06.2019). Відповідач на вказаний лист відповіді не надав, договір не підписав, однак теплову енергію фактично спожив, ухиляючись від укладення відповідного договору. Позивачем належним чином поставлялась теплова енергія за спірною адресою. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача 13 814, 28 грн. Оскільки свої зобов`язання відповідач не виконує, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту порушеного права. Відповідачем не було здійснено жодної оплати за надані послуги. Посилаючись на зазначені обставини, представник Концерну «Міські теплові мережі» просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 13 814,28 грн., а також судові витрати (судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2023 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надання послуги з централізованого опалення за період 01 травня 2018 року по 30 квітня 2021 року в розмірі 13 814,28 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2684 грн. 00 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що приміщення, власником якого є відповідач, не опалюється, будь-яких приладів опалення в ньому немає і ніколи не було. Позивач не надав доказів наявності у відповідача жодних мереж, а також того, що ці мережі приєднані до будинку в цілому і до приміщення відповідача, зокрема. Розрахунок боргу відсутній, оскільки такий рахунок повинен готуватися бухгалтером на підставі даних бухгалтерського обліку, а не фахівцем. Акти приймання-передачі послуг не підписані відповідачем. Крім того, належних доказів направлення на адресу відповідача вказаних актів та рахунків позивачем не надано. Відзив на апеляційну скаргу в установлений апеляційним судом строк не надходив. За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 12.08.2024 року. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, щоапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем надавались послуги з надання теплової енергії у нежитлове приміщення першого поверху літ. А - 9, А2 - 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 72, загальна площа 72, 7 кв. м. Відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 03.02.2017, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 237, відповідачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення першого поверху літ. А - 9, А2 - 2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,7 кв. м. До основних обов`язків споживача теплової енергії у відповідності до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» віднесено своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (що також зазначено серед обов`язків покупця ( ОСОБА_1 ) п.п. 3.4.2. п. 3.4 «обов`язки покупців: укласти договори на комунальні послуги з відповідними експлуатаційними службами» договору купівлі - продажу нерухомого майна від 03.02.2017 (нежитлового приміщення першого поверху літ. А - 9, А2 - 2, за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 72). Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не звернулась до Концерну «МТМ» з метою укладення договору на постачання теплової енергії, позивачем було надіслало проект відповідного договору для укладення, позивач звернувся з листом (офертою) від 27.06.2019 № 08-5/487 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (договір № 408410 від 07.06.2019). З наданого позивачем розрахунку основного боргу за договором № 408410 вбачається, що заборгованість за спожиту теплоенергію за період травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 року, за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, становить 13 814, 28 грн. Факт постачання теплової енергії підтверджується рахунками, актами приймання-передачі теплової енергії, які направлялися на адресу відповідача. Позивач надіслав на адресу відповідача акти приймання - передачі теплової енергії за період травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 року щодо погашення заборгованості за теплову енергію, що підтверджується реєстром поштових відправлень. Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання - передачі теплової енергії на адресу Концерну «МТМ» не надав. За період травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 року відповідач жодної оплати за надані послуги не здійснив, що підтверджується розрахунком за спожиту теплову енергію. Факт постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато та закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг з постачання теплової енергії. Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», Законом України "Про житлово-комунальні послуги, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», пункту 3 Правил користування тепловою енергією, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»). Частинами 1, 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За положенням ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Так, за правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IVвід 24.06.2004 року, який діяв в період виникнення спірних правовідносин і втратив чинність з 01.05.2019 року, а також Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, який введено в дію з 01.05.2019 року, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IVвід 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IVвід 24.06.2004 року передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IVвід 24.06.2004 року, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила № 630), чинних на момент виникнення спірних правовідносин,розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Згідно п.п. 20, 21 Правил № 630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Згідно п. 30 Правил № 630 споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Споживач згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, який введено в дію з 01.05.2019 року, здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. Відповідач в порушення вищевказаних норм законодавства свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за період травень 2018 року, листопад 2018 року - квітень 2019 року, листопад 2019 року - квітень 2020 року, листопад 2020 року - квітень 2021 рокув сумі 13 814,28 грн. Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення такої заборгованості. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 638/11034/15-ц, 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, 18 грудня 2019 року у справі № 522/2625/16-ц, 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18-ц, 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8196/20 від 7 липня 2020 року. Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/8196/20 погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги. Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо розрахунку заборгованості, то ОСОБА_1 не спростувала належними доказами неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надані послуги. В той час як згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності затверджених тарифів, які є підставою для нарахування споживачеві щомісячних платежів за отримання житлово-комунальної послуги, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, до матеріалів справи були долучені нарахування теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , де вказані суми нарахувань із зазначенням тарифів по послугам, які надавались позивачем (а.с. 67). Крім того, тарифи на житлово-комунальні послуги оприлюднюються та є загальнодоступними. У зв`язку з тим, що законодавець жодним нормативно-правовим актом не визначив, яким саме чином необхідно надати споживачу рахунки на оплату спожитої послуги (особисто, простою, рекомендованою, цінною кореспонденцією чи методом розносу по поштовим скриням/приміщенням споживання), а також за відсутності з боку відповідача конкретизації способу отримання рахунків, позивач кожного місяця надавав рахунки у вигляді розносу до поштової скриньки/приміщення споживача. Та зворотного відповідач під час розгляду справи не довів. Проте наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. Такий правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду № 920/1343/21 у спорі про оплату спожитої послуги. Зазначення в апеляційній скарзі щодо наявності претензій від споживача стосовно ненадання послуг або надання послуг неналежної якості не спростовують висновків суду, оскільки всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів наявності підстав для звільнення від їх оплати або для зменшення оплати. Твердження скаржника щодо відсутності опалення у спірному приміщенні спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, нежитлове приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку АДРЕСА_2 . Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Колегія суддів зазначає, що порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22.11.2005 року № 4 (далі - Порядок від 22.11.2005 № 4) При відключенні від мереж централізованого опалення у споживача має бути законодавчо визначений пакет документів, а саме: - Рішення постійнодіючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади про надання дозволу на відключенні, яке оформлене протоколом; - Погоджений з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж, проект індивідуального опалення; - Затверджений постійнодіючою міжвідомчою комісією, створеною органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади акт про відключення від мереж централізованого опалення, форма якого закріплена Порядком від 22.11.2005 №

4. У той же час, відповідачем не надано акт про відключення від мереж централізованого опалення, затверджений постійнодіючою міжвідомчою комісією. Як вбачається з копії технічного паспорту на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.11.2012 року, вони облаштовані системою центрального опалення. Матеріали справи містять копію акта про не допуск до здійснення перевірки від 06.08.2019 року, складеного комісією Концерну «МТМ», відповідно до якого комісія прибула 06.08.2019 року для здійснення перевірки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , проте, відповідач не була присутньою, приміщення зачинено. Комісію не було допущено до здійснення перевірки. Наданий відповідачем акт натурного огляду нежитлового приміщення, що належить відповідачу, від 27.03.2023 року щодо відсутності системи центрального опалення, який складено у присутності співвласників об`єкта дослідження, фізичних осіб - громадян України, оцінювачів, не є належним та допустимим доказом відключення споживача від мереж централізованого опалення. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367- 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 12 серпня 2024 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка М.С. Гончар