Постанова ККС ВС № 278/3134/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року справа № 278/3134/17 провадження № 51-2578 км 23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017060020003841 від 15 липня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2023 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 . Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду у сумі 13 100 грн та моральну шкоду в сумі 400 000 грн. За обставин, детально встановлених у вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні зазначеного злочину. Так, судом встановлено, що ОСОБА_7 10 липня 2017 року у період часу з 11 год 00 хв до 18 год 00 хв знаходився поблизу приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого в будинку АДРЕСА_2 , де розпивав спиртні напої разом із ОСОБА_9 . Під час вживання алкоголю між останніми сталася словесна суперечка, яка переросла у бійку, у ході якої ОСОБА_7 зі шкіряного ременю виготовив петлю та прикладаючи значну фізичну силу, затягнув її на шиї ОСОБА_9 , таким чином умисно спричинивши смерть останньому, яка настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї. Потерпілому ОСОБА_9 були заподіяні наступні тілесні ушкодження: замкнену странгуляційну борозну з крововиливами в тканини шиї та в тверду оболонку спинного мозку в проекції странгуляційної борозни з переломом під`язикової кістки та хрящів гортані, які входять в механізм механічної асфіксії та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Вироком Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2023 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що: - стороною обвинувачення не доведена поза розумним сумнівом вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення; - засудження не має ґрунтуватися ні виключно, ні переважно на анонімних заявах (пункти 54, 55 рішення Європейського суду з прав людини «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів»); - показання легендованої особи ОСОБА_10 , надані в судовому засіданні, є неправдивими, нелогічними, непослідовими, відмінними від тих, що були надані під час досудового розслідування, при цьому спростовуються іншими дослідженими доказами, однак суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), прийняв такі показання та обґрунтував ними вирок; - місцевий суд порушив вимоги ч. 6 ст. 97 КПК України, оскільки фактично показання ОСОБА_10 є показаннями з чужих слів, проте ОСОБА_7 заперечує факт спілкування з будь-якою особою щодо обставин інкримінованого кримінального правопорушення; - відповідно до показань ОСОБА_10 , ОСОБА_7 наніс потерпілому удар палицею, однак згідно з висновками судово-медичної експертизи № 646 від 17 липня 2017 року на тілі потерпілого не виявлено тілесних ушкоджень, які б могли настати від удару палицею; - сторона обвинувачення не вказала передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» підстав для застосування заходів безпеки щодо легендування свідка; - в порушення ч. 2 ст. 9 КПК України орган досудового розслідування та прокурор не перевіряли причетність інших осіб до вчинення вказаного кримінального правопорушення, оскільки при призначенні молекулярно-генетичних експертиз не ставилося питання про наявність на знарядді вчинення злочину чи під нігтями потерпілого слідів ДНК інших осіб, що свідчить про виключно обвинувальний ухил розслідування справи; - суд першої інстанції дійшов хибних висновків про те, що висновки експертів, на які посилалась сторона захисту, не спростовують, а навпаки підтверджують висунуте ОСОБА_7 обвинувачення та правдивість показань свідка ОСОБА_10 , оскільки, як зазначає захисник, неможливо знищити одні сліди ДНК та залишити інші; - висновки судово молекулярно-генетичних експертиз № 19/10-1/429-СЕ/17 та № 19/10-1/430-СЕ/17 від 08 та 09 листопада 2017 року відповідно, спростовують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Також захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції: - в порушення ч. 4 ст. 95 КПК України безпосередньо не допитав свідків, а у судових засіданнях не проводив прослуховування їх показань, які містяться на дисках фіксації судових засідань в суді першої інстанції; - прийняв як доказ показання ОСОБА_10 , безпідставно відхиливши доводи сторони захисту щодо недопустимості вказаного доказу; - дійшов хибних висновків про те, що сторона захисту не піддавала критиці показання ОСОБА_10 та не наводила заперечень щодо підстав застосування заходів безпеки щодо нього, оскільки, як зазначає захисник, захист заперечував щодо допиту вказаної особи, а будь-які постанови щодо необхідності застосування заходів безпеки не надавались. - безпосередньо дослідивши, невірно відобразив у вироку висновок судово молекулярно-генетичної експертизи № 19/10-1/430-СЕ/17, згідно з яким, на думку захисника, на тілі потерпілого не виявлено генетичних зразків ОСОБА_7 ; - не мотивував, у зв`язку з чим не прийняв до уваги висновки судових молекулярно-генетичних експертиз як докази невинуватості ОСОБА_7 ; - не перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, не надав їм належної оцінки, не вмотивував підстави відхилення доказів, які, на думку захисника, виправдовують ОСОБА_7 , та за наявності підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, не закрив кримінальне провадження щодо нього. Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні: - захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити; - прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. Від потерпілої ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, при цьому у своїй заяві потерпіла заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника та просила вирок Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України). Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд. Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався. Як убачається з вироку, ОСОБА_7 судом першої інстанції було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_9 . Не погоджуючись з таким рішення місцевого суду, захисник ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку. Зі змісту апеляційної скарги захисника вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків вироку фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказував, що суд першої інстанції, засуджуючи ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України належним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази, не надав їм відповідної оцінки, не вказав яким чином такі докази підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та повною мірою не встановив обставини вчинення злочину. При цьому захисник вказував, що місцевий суд фактично своє рішення та висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, обґрунтував лише на показаннях легендованої особи ОСОБА_10 , які, на переконання сторони захисту, є неправдивими, повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та, з огляду на положення КПК України, не можуть бути прийняті судом до уваги. Мотивуючи свої доводи, захисник, з-поміж іншого, зауважував, що показання легендованої особи є показаннями, отриманими в порядку ст. 97 КПК України, тобто показаннями з чужих слів. При цьому сам ОСОБА_7 заперечував факт спілкування з будь-якою особою щодо вчинення ним злочину, оскільки він його не вчиняв, та, відповідно, нікому не міг про це розповідати. Таким чином, захисник звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевий суд, визнавши показання легендованої особи допустимим доказом у справі, порушив вимоги ст. 86, ч. 6 ст. 97 КПК України. Залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК України, вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував. Так, згідно з положеннями ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Частиною 2 ст. 97 КПК України встановлено, що суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. При цьому положеннями цієї норми також визначено перелік підстав, які суд має врахувати при прийнятті до уваги таких доказів, а саме: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; 4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту. Згідно з ч. 5 ст. 97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. Водночас ч. 6 ст. 97 КПК України встановлено, що показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті. Як убачається з матеріалів справи, розглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції лише перевірив доводи сторони захисту щодо недотримання положень, передбачених статтями 20, 22 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» в частині сумнівного, на думку сторони захисту, легендування свідка ОСОБА_10 та ненадання прокурором визначених законом підстав для застосування заходів безпеки стосовно легендування свідка. Проте, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд апеляційної інстанції при тому, що показання свідка ОСОБА_10 є ключовими у цьому кримінальному провадженні, не врахував положення, передбачені ст. 97 КПК України, та не надав жодної оцінки посиланням захисника на порушення судом першої інстанції положень статей 86, ч. 6 ст. 97 КПК України, а також не спростував доводи сторони захисту про недопустимість показань легендованого свідка ОСОБА_10 як таких, що були отримані з чужих слів. Крім того, у своїй апеляційній скарзі захисник також наголошував на порушенні вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, які зобов`язують орган досудового розслідування та прокурора всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Обґрунтовуючи свої доводи, захисник вказував, що слідчим органом жодним чином не перевірялась причетність інших осіб до вчинення злочину, оскільки при призначенні молекулярно-генетичних експертиз перед експертом взагалі не ставилось питання щодо наявності на знарядді вчинення злочину (ремені) та під нігтями у потерпілого слідів ДНК інших осіб, а лише ставилось питання про наявність ДНК ОСОБА_7 , що, на переконання сторони захисту, свідчило про виключно обвинувальний ухил розслідування справи. При цьому захисник зазначав, що висновки молекулярно-генетичних експертиз № 19/10-1/430-СЕ/17 від 09 листопада 2017 року та № 19/10-1/429-СЕ/17 від 08 листопада 2017 року, з огляду на вищевказані доводи, спростовують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. В ході касаційного розгляду колегією суддів було встановлено, що суд апеляційної інстанції хоча безпосередньо і дослідив вищенаведені висновки експертиз, проте належної, обґрунтованої та вмотивованої відповіді на зазначені доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що органом досудового розслідування не було перевірено причетність інших осіб до вчинення злочину, не надав, а лише формально послався на те, що такі висновки експертиз не спростовують винуватість ОСОБА_7 та не містять протиріч з іншими доказами у справі, чим у свою чергу, також допустив порушення вимог ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК України. За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки вищенаведені порушення могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч.1 ст. 412 КПК України) та, як наслідок, могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України), що, у свою чергу, відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставами для скасування вироку суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України). Приймаючи до уваги наявність вищезазначених підстав для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам касаційної скарги захисника, оскільки оцінка таких обставин може бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, після усунення вказаних істотних порушень КПК України. За таких обставин, в тому числі, з огляду на зміст заявлених вимог, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене та постановити законне і обґрунтоване рішення. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції. З урахуванням зазначеного та беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті цього кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_7 від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне обрати засудженому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо запобіжного заходу, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів. Керуючись статтями 369, 412, 419, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково. Вирок Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, який мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більше, ніж на 60 днів. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3