Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/2371/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6867/24 Справа № 182/2371/19 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 182/2371/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум актив» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року, яке ухвалено суддею Рибаковою В.В. у м. Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В квітня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» звернулось до суду з позовом ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ТОВ «ФК «Є Гроші» та відповідачем було укладено договір № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на інтернет-сайті https://e-groshi.com і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення договору. Порядок укладання договорів в електронній формі передбачено Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику у розмірі 2 500 грн строком на 25 днів зі сплатою процентів за користування позикою 2% за кожен день користування позикою до фактичного повернення позики включно. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконала договірних зобов`язань. Станом на 15 січня 2019 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 17 599 грн. Позивач за договором факторингу від 15 січня 2019 року прийняв право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 17 599 грн та судові витрати. Заочним рішенням рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» заборгованість за договором № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року за сумою кредиту - 2 500 грн, по процентам за користування кредитом - 6409 грн 25 коп, по пені 8 90 грн, а всього до стягнення 17 599 грн 25 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» судовий збір у розмірі 1 921 грн. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року - залишено без задоволення. Із вказаним заочним рішенням в частині стягнення процентів та пені за користування позикою не погодилась відповідач ОСОБА_1 , яка подала апеляційну скаргу та просить скасувати заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року та постановити нове, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» заборгованість на загальну суму 2 500 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач по справі не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у зв`язку з чим була позбавлена можливості заперечувати проти заявлених позивачем позовних вимог. Також апелянт вказує на те, що при винесенні рішення суду першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, а саме в частині стягнення процентів та пені за користування позикою за період з 22 вересня 2018 року по 15 січня 2019 року. За умовами укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Є гроші» та ОСОБА_1 договору від 28 серпня 2018 року позика надавалася строком на 25 днів, зокрема в п. 5.4. був встановлений термін повернення позики і в тому числі процентів, який у оспорюваному рішенні суду не зазначається. Право нараховувати проценти та пеню за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування 25 днів з дати укладення договору тобто за розрахунками відповідача 22 вересня 2018 року, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за період з 22 вересня 2018 року по 15 січня 2019 року, а також обумовлену в договорі неустойки с необґрунтованою. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, станом на момент подання апеляційної скарги, а саме 28 травня 2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 28 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» та ОСОБА_3 укладено договір № 2617706841-037141 про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с.22-28). Повідомленням від 28 серпня 2018 року підтверджується, що ТОВ «Фінансова компанія «Є гроші» перераховано на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 позику у розмірі 2 500 грн. (а.с.40). З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що станом на 15 січня 2019 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 за вказаним договором становить 17 599,25 грн, яка складається з: 2 500 грн. заборгованість за кредитом; 6 409,25 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 8 690 грн заборгованість за пенею (а.с.44-48). 15 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Преміум Актив»» та ТОВ «ФК Є Гроші» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 1501/1, за умовами якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року (а.с.16-19). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пенею, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в повній мірі, виходячи з наступного. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині стягнення процентів та пені за користування позикою, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції саме в цій частині. Положеннями ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Матеріалами справи підтверджується, що договір, укладений між позивачем та відповідачем (позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту) підписаний електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів і які були надіслані на номер телефону відповідача відповідно до положень укладених договорів. Дані обставини відповідачем не заперечуються. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись у встановлений строк. У частині першій статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 214 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» та ОСОБА_3 було укладено договір № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Повідомленням від 28 серпня 2018 року підтверджується, що ТОВ «Фінансова компанія є гроші» було перераховано на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 позику у розмірі 2 500 грн. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 15 січня 2019 року заборгованість відповідача за вказаним договором становить 17 599,25 грн, зокрема, 6 409,25 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 8 690 грн заборгованість за пенею. 15 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Преміум Актив»» та ТОВ «ФК «Є Гроші» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 1501/1, за умовами якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року. Перевіряючи обґрунтованість розрахунку заборгованості в частині стягнення відсотків та пені за користування позикою, апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору. Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. Підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом. Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.22)). При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18). Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2. укладеного договору № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року позики сума процентів за користування позикою становить 609,25 грн за 25 днів. Згідно з положеннями пунктів 5.2., 5.3., 5.4. вказаного договору строк, на який надається позика за цим договором, становить 25 днів. Дата надання позики 28 серпня 2018 року. Дата повернення позики не пізніше 23:00 21 вересня 2018 року включно. Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку порушення (прострочення) позичальником строку повернення позики та/або оплати суми процентів за користування позикою, позикодавець має право додатково, крім процентів за користування позикою за кожен день прострочення, стягнути з позичальника пеню у розмірі 3.00 % від залишку суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення. Пеня підлягає сплаті шляхом внесення готівкових коштів у касу позикодавця або перерахування таких коштів на поточний рахунок позикодавця. Загальний розмір пені, що підлягає сплаті за договором, не може перевищувати розмір встановлений законом України. З наведеного вище вбачається, що сума процентів за користування позикою має обчислюватись з розрахунку у 25 день та становить 609,25 грн у відповідності до положень договору № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року. Отже позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» в частині розміру суми процентів за користування позикою є обґрунтованими та підлягають стягненню саме в розмірі передбаченому договором 609,25 грн. Перевіряючи розрахунок в частині стягнення пені, апеляційний суд виходить з наступного. З наведеного позивачем розрахунку вбачається, що пеня нараховувалась з 22 вересня 2018 року по 15 січня 2019 року, та її сума за 115 днів складає 8 690 грн (2 500 грн х 3% х 115 днів). Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Крім того, відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з наведеного вище, оскільки розмір пені (8 690 грн) значно перевищує розмір основного зобов`язання (2 500 грн), апеляційний суд, з урахуванням принципів розумності та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір суми пені, що підлягає стягненню до 2 500 грн. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи без належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2-6 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у наступному порядку: спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; а також загальне позовне провадження - призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 17 599,25 гривень, тобто дана справа є малозначною в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України. Оскільки, предмет даного спору не включено до переліку справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, визначеного у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, цивільна справа за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно, ухвалою від 21 травня 2019 року, постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін (а.с.55-56). За положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення суду є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у випадку, якщо так повідомлення є обов`язковим, тобто неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, у даному випадку, зважаючи на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення сум відсотків та пені за користування позикою. За таких обставин, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в частині стягнення відсотків та пені за користування позикою не повному обсязі встановив обставини справи, не дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ТОВ «ФК «Преміум Актив» за подання позовної заяви сплатило судовий збір в розмір 1921 грн (а.с.1), позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 612,26 грн, пропорційно задоволених позовних вимог позивача. Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, за подання апеляційної скарги нею сплачено судовий збір в розмір 2 881,50 грн (а.с.94), тому з ТОВ «ФК «Преміум Актив» на користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 963,11 грн, пропорційно задоволених позовних вимог позивача та апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року скасувати в частині задовлення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум актив» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по процентам та пені, та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пені задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» заборгованість по процентам за користування кредитом - 609 (шістсот дев`ять) грн 25 коп, заборгованість по пені 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2023 року змінити в частині загального розміру стягнутої з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» заборгованості за кредитним договором № 2617706841-037141 від 28 серпня 2018 року, зменшивши цей розмір 17 599 грн 25 коп до 5 609 (п`ять тисяч шістсот дев`ять) грн 25 коп. Змінити рішення в частині розміру стягнутого з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» судового збору, зменшивши цей розмір з 1 921 грн до 612 (шістсот дванадцять) грн. 26 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 963 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят три) грн 11 коп. Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року. Головуючий: Судді: