Постанова 4857 № 159/2756/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 159/2756/24 пров. № А/857/16708/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2024 року у справі № 159/2756/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Чалим А.В. у м. Ковель Волинської області 12 червня 2024 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі також УПП, відповідач) про скасування постанови від 18 квітня 2024 року серії ЕНА № 1943602 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі також - Постанова), про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122, частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також КУпАП) та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає висновки суду першої інстанції помилковими, просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2024 року, прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на обставини, викладені у позовній заяві, а саме те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП. Позивач зазначає, що поліцейським в оскаржуваній Постанові не зазначено доказів, якому саме транспортному засобу не було надано переваги в русі та в чому саме полягало ненадання переваги в русі. Також вважає, що відзив на позовну заяву подано відповідачем з порушення вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України). Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, згідно положень частин першої та другої статті 268 КАС України, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до частини третьої даної правової норми не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 квітня 2024 року Постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122, частиною першою статті 126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 510 грн. Як вбачається із Постанови, ОСОБА_1 , 18 квітня 2024 року о 22 год 23 хв, в м. Ковелі на перехресті вул. Незалежності-Міцкевича, керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , під час повороту ліворуч не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався на зустріч по рівнозначній дорозі, та при перевірці документів на вимогу працівника поліції водій не пред`явив документи, передбачені пунктом 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі також ПДР), чим порушив підпункт 2.4.а, пункт 16.13 ПДР, та скоїв адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 122, частиною першою статті 126 КУпАП. Вважаючи протиправною Постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні зазначених порушень доведена повністю. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною п`ятою статті 14 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі також Закон № 3353-XII) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9 ПДР). Дослідивши доводи апеляційної скарги, які стосуються відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 16.13. ПДР перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. Згідно з частиною другою статті 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що ненадання переваги в русі транспортному засобу, що рухався на зустріч по рівнозначній дорозі під час повороту ліворуч, є порушенням обов`язків водія транспортного засобу та створює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Як встановлено з оскаржуваної Постанови, водій під час повороту ліворуч не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався на зустріч по рівнозначній дорозі. Позивач в адміністративному позові та апеляційній скарзі вказану обставину заперечує та вказує, що поліцейським в оскаржуваній Постанові не зазначено доказів, якому саме транспортному засобу не було надано переваги в русі та в чому саме полягало ненадання переваги в русі. В свою чергу, колегія суддів відхиляє такі доводи позивача та зазначає, що відповідно до запису відеореєстратора, транспортний засіб позивача, який рухався по вул. Незалежності, здійснив поворот на вул. Міцкевича безпосередньо перед службовим автомобілем, який рухався на зустріч на рівнозначній дорозі та наближався до цього ж повороту. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відео з реєстратора службового авто 70mai є належним та допустимим доказом, що спростовує твердження позивача, що він не вчиняв правопорушення, передбаченого частиною другою 122 КУпАП. Дослідивши доводи апеляційної скарги, які стосуються відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до підпунктів «а», «б», «ґ» пункту 2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Підпунктом «а» пункту 2.4. ПДР встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Таким чином, закон пов`язує відповідальність, яка передбачена частиною першою статті 126 КУпАП, за не пред`явлення для перевірки, наведених вище документів. Статтею 16 Закону № 3353-ХІІ передбачено, що водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктами 2, 5, 6 частини першої статті 32 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, зокрема, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. З системного аналізу вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право працівників органів Національної поліції перевіряти посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс кореспондується із обов`язком водія мати при собі документи, визначені пунктом 2.1. ПДР, та на вимогу працівника поліції пред`явити їх. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вбачається з відеозапису з нагрудного відеореєстратора, ОСОБА_1 відмовився надавати працівникам поліції документи, визначені пунктом 2.1. ПДР для перевірки, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Тобто, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивачем не додано доказів, які б підтверджували, що на момент розгляду поліцейським справи про адміністративне правопорушення, позивачем було надано документи, визначені пунктом 2.1. ПДР Отже, аналіз фактичних обставин справи, встановлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної Постанови, дає підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті. 126 КУпАП. Враховуючи вищенаведене, оскільки обставини вказані в оскаржуваній Постанові про адміністративне правопорушення, мали місце, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови від 18 квітня 2024 року серії ЕНА №1943602 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122, частиною першою статті 126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Отже, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог ПДР. Таким чином, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, апеляційний суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів також відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем вимог частини третьої статті 162 КАС України, оскільки у матеріалах справи наявний доказ надіслання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 , а саме список згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 24 травня 2024 року №

71. Інших доводів на підтвердження неправомірності дій відповідача позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 229, 241, 242, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2024 року у справі № 159/2756/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 08.08.24