Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/34917/23

від 07.08.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/34917/23 Головуючий у 1 інстанції - Колеснікова І.С.; судді - Головенко О.Д., Перепелиця А.М. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Мельничука В.П., Шведа Е.Ю., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення постанови від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» у відповідність до Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»; - зобов`язати Кабінет Міністрів України постанову від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» привести у відповідність до Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», №2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та №2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» надано роз`яснення які саме можуть бути сімейні обставини, та відповідно які документи необхідно подати. Вважаючи, що положення наведеної постанови Уряду безпідставно не приведені у відповідність до вимог Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», №2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та №2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що положення Постанови № 413 деталізують приписи Закону № 2232-ХІІ, зазначені у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті

26. При цьому, суперечність правових норм одна одній відсутня. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні зосередився виключно на питанні, який медичний висновок є належним документом для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за хворою особою. Однак, дане питання не було предметом позову. Предметом позову було саме питання невиконання відповідачем встановлених законодавцем вимог щодо приведення своїх НПА у відповідність до чинного законодавства, зокрема низки Законів України № 2397-VIII від 05.04.2018, № 1357-IX від 30.03.2021, № 2122-IX від 15.03.2022 № 2169-IX від 01.04.2022. Також, апелянт звернув увагу на той факт, що обов`язок КМУ щодо приведення своїх НПА у відповідність до низки вищезазначених законів визначений законодавцем. Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Згідно пункту 2 статті 2 Закону основними завданнями Кабінету Міністрів України є: забезпечення державного суверенітету економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки природокористування; розроблення виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю. У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та є чинним на даний час. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) регулює відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частини 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Також, зазначеною статтею визначено виключних перелік сімейних обставин, за яких можливе звільнення з військової служби під час воєнного стану. В той же час, позивач зауважує, що перелік цих обставин відрізняється від тих, що визначені Постановою КМ України №

413. Щодо вказаних доводів позивача колегія суддів зазначає наступне. Чинний станом на червень 2013 року Закон України № 2232-ХІІ не містив регулювання підстав для звільнення з військовою службою за мобілізацією. Що стосується звільнення з військової служби за контрактом або кадрової військової служби осіб офіцерського складу, то даний Закон дозволяв звільнення за сімейними обставинами та з інших поважних причин, але не містив переліку таких обставин та причин, натомість відсилав на відповідний акт Кабінету Міністрів України. Так, на виконання зазначеної норми була прийнята Постанова КМУ від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу». В подальшому, до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» неодноразово вносились зміни: Законами України № 2397-VIII від 05.04.2018, № 161- IX від 03.10.2019, № 1357-IX від 30.03.2021, № 1915-IX від 30.11.2021, № 2122-IX від 15.03.2022, № 2995-IX від 21.03.2023, № 2169-IX від 01.04.2022, № 2599-IX від 20.09.2022, № 2995-IX від 21.03.2023, № 3096-IX від 03.05.2023. Так, Законом № 2397-VIII від 05.04.2018 в ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено підстави для звільнення військової служби за мобілізацією та за контрактом, в тому числі за сімейними обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що з моменту набрання законної сили Законом України № 2397-VIII від 05.04.2018 звільнення за сімейними обставинами здійснювалось:

1. За сімейними обставинами, визначеними безпосередньо в Законі Україні «Про військовий обов`язок та військову службу»: - військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану); - військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, - під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації).

1. За сімейними обставинами, визначеними безпосередньо в Законі України «Про військовий обов`язок та військову службу»: - військовослужбовці строкової військової служби; - військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) та під час дії воєнного стану; - військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) та під час проведення мобілізації та дії воєнного стану. - військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану).

2. За сімейними обставинами, перелік яких визначає КМУ: - військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (незалежно від періоду). - військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, - у мирний час. - військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу - у мирний час. З наведеного вбачається, що способом приведення нормативно-правових актів КМУ у відповідність до Законів № 2397-VIII від 05.04.2018 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби», № 1357-IX від 30.03.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», № 2122-IX від 15.03.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-IX від 01.04.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» мало б бути внесення змін до Постанови КМУ від 12.06.2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» в частині визначення, що ця постанова не розповсюджується на звільнення з військової служби: - військовослужбовців строкової військової служби; - військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) та під час дії воєнного стану; - військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) та під час проведення мобілізації та дії воєнного стану; - військовослужбовців, які проходять кадрову військову службу - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану). Однак, Кабінет Міністрів України такого приведення своєї Постанови від 12.06.2013 № 413 у відповідність до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» із змінами, як на момент подання позову, так і на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не здійснив. Разом з тим, оскільки чинна редакція ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» містить виключний перелік сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби за мобілізацією, підзаконним нормативно-правовим актом не може бути змінений перелік таких обставин. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення постанови від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» у відповідність до Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо висновків МСЕК та ЛКК, про які зазначено в судовому рішенні судом першої інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що питання належного висновку для підтвердження потреби в постійному догляді за особою було лише обґрунтуванням порушеного права позивача, а не предметом позову, а тому здійснені судом першої інстанції висновки в цій частині не заслуговують на увагу та не спростовують бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприведення Постанови № 413 у відповідність до вищевказаних Законів. Однак, перевіряючи висновки суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений в постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що: «

52. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

53. При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

62. Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

63. Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

64. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати такі висновки...

65. Крім того, суд зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.04.2024 10 необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я». Отже, в даній справі Верховний Суд зазначив, що чинним законодавством України чітко не встановлено, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду, та який орган має право видавати цей документ. При цьому, Верховний Суд акцентував на тому, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я». Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує, що потреба в постійному сторонньому догляді може бути підтверджена як висновок МСЕК, так і висновок ЛКК. Щодо порушеного права позивача, то колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 є старшим лейтенантом В/Ч НОМЕР_1 . Матір ОСОБА_1 є особою, що потребує постійного догляду, що підтверджується висновком ЛКК. Позивач подав рапорт на звільнення з військової служби, але в задоволенні його рапорту було відмовлено з посиланнями на положення Постанови КМУ від 12.06.2013 № 413, які не були приведені у відповідність до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (із змінами) та що призвело до порушення прав ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог про зобов`язання Кабінету Міністрів України привести постанову № 413 у відповідність до Законів, колегія суддів зазначає наступне. 21 травня 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову 582 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413". Вказаною постановою внесені такі зміни до Постанови 413:

1. У постанові: 1) у назві постанови слова "з військової служби та" виключити; 2) вступну частину викласти в такій редакції: "Відповідно до статті 106 Кодексу цивільного захисту України, статті 22 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 р. № 618, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 р. № 470, пункту 41 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 5 травня 2014 р. № 452, пункту 124 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Державної прикордонної служби України, затвердженого Указом Президента України від 25 жовтня 2019 р. № 775, Кабінет Міністрів України постановляє:"; 3) у пункті 1 слова "з військової служби та" виключити.

2. У переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженому зазначеною постановою: 1) у назві переліку слова "з військової служби та" виключити; 2) в абзаці першому слова "Військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу" замінити словами "Особи рядового і начальницького складу", а слова "звільнені з військової служби та" виключити; 3) в абзацах другому - четвертому слово "військовослужбовцем," виключити"; 4) в абзаці п`ятому слова "військовослужбовця," і "військовослужбовцю або" виключити; 5) в абзацах сьомому та дев`ятому слово "військовослужбовця," виключити"; 6) в абзаці восьмому слово "військовослужбовців," виключити; 7) у примітці до переліку слова "військовослужбовця," і "військовослужбовця або" виключити. Отже, 21 травня 2024 року відповідачем Постанову № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» приведено у відповідність до Законів № 2397-VIII від 05.04.2018 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби», № 1357-IX від 30.03.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», № 2122- IX від 15.03.2022 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-IX від 01.04.2022 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», а тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм чинного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З наявних в матеріалах справи квитанцій вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в розмірі 1 073, 60 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 609, 50 грн. З огляду на те, що вище суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то сума судового збору, що підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України становить 1 341, 55 грн. ((1 073, 60 грн. + 1 609, 50 грн.) / 2 = 1 341, 55 грн.). Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення постанови від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» у відповідність до Законів України №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1 341, 55 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Мельничук В.П. Швед Е.Ю. Повний текст постанови виготовлений 08.08.2024.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/34917/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше