Постанова 4855 № 620/4754/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4754/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2023 року позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , яким просив стягнути з відповідача суму завданої державі невідшкодованої шкоди у розмірі 68471,34 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт зазначив про те, що факт завдання матеріальної шкоди колишнім військовослужбовцем військової частини був виявлений після його виключення зі списків військової частини, а тому командир військової частини не може притягнути його до матеріальної відповідальності під час винесення наказів про результати службового розслідування. Додатково зазначив про те, що відповідно до норм Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" військовою частиною було вжито заходів щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності рішенням командира за новим місцем служби, однак командир Військової частини НОМЕР_2 відмовив у виданні відповідного наказу. Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 не доведено правомірності своїх дій щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності через порушення порядку, визначеного законодавством. Додатково зазначив про відсутність будь-яких наказів про притягнення його до матеріальної відповідальності, як передумови її стягнення в судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 05 вересня 2017 року по 29 грудня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 18 травня 2018 року №103. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21 вересня 2021 року №202 ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків за невакантною посадою командира 1 роти охорони Військової частини НОМЕР_1 з 21 вересня 2021 року. З 25 липня 2022 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків за вакантною посадою командира в/ч НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення (т. 1 а.с. 19-22, 42, 74). Позивачем на підставі ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608, наказів командира Військової частини НОМЕР_1 проведено службові розслідування по факту нестачі майна, яке рахується за 1 ротою охорони Військової частини НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10-115). За результатами службових розслідувань складено акти, у яких зазначено про неналежне виконання відповідачем своїх службових обов`язків щодо збереження військового майна, внаслідок чого ОСОБА_1 допустив втрату майна по службі ракетно-артилерійського озброєння на суму 2306,43 грн. та 1 роти охорони на суму 66164,91 грн. (по службі КЕС - 1627,50 грн., по речовій службі - 64537,41 грн.). Загалом сума збитків склала 68471,34 грн. Командиром Військової частини НОМЕР_1 винесено накази "Про результати службового розслідування" від 06 лютого 2023 року №39 та від 01 березня 2023 року №62, якими передбачено направлення витягу з наказу, копії акту та матеріалів службового розслідування, що стосуються вини ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 за новим місцем служби, для прийняття рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності (т. 1 а.с. 116-125). Військова частина НОМЕР_1 листом від 13 березня 2023 року №686 запропоновала відповідачу добровільно відшкодувати завдані державі збитки (т. 1 а.с. 126-127). У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 листом від 03 квітня 2023 року сплатити спірні кошти позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ командира від 06 лютого 2023 року №39 та від 01 березня 2023 року №62 не можуть слугувати самостійною підставою для стягнення з відповідача в судовому порядку завданих збитків, оскільки ними фактично лише затверджено результати службових розслідувань та визначено розмір завданої шкоди та не передбачено притягнення відповідача до матеріальної відповідальності та його обов`язку з відшкодування завданої шкоди. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Статтею 27 Статуту визначено, що сійськовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1). Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (ч. 4). Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України (ч. 5). Завдана особою шкода, не пов`язана з виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України (ч. 6). Статтею 4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Статтею 8 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (ч. 2). Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч. 7). Відповідно до ст. 11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності (ч. 2). Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону. Статтею 10 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону (ч. 1). Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ (ч. 2). Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування (ч. 3). Отже відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем під час проходження служби, здійснюється виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини про притягнення його до матеріальної відповідальності, який виноситься за наслідками службового розслідування у випадку доведення вини військовослужбовця. Якщо військовослужбовець на момент виявлення збитків переведений для подальшого проходження військової служби до іншого місця несення служби, командир надсилає відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 збитків, завданих державі. В обґрунтування позову позивач посилається на накази командира від 06 лютого 2023 року №39 та від 01 березня 2023 року №62 (т. 1 а.с. 116-125) та відмову ОСОБА_1 в добровільному відшкодуванні збитків. Як вірно зазначено судом першої інстанції, вищезазначені накази не можуть слугувати самостійною підставою для стягнення з відповідача в судовому порядку завданих збитків, оскільки ними лише затверджено результати службових розслідувань та визначено розмір завданої шкоди. Так, відповідно до наказів від 06 лютого 2023 року №39 та від 01 березня 2023 року №62: виявлену шкоду в сумі 2306,43 грн. наказано занести в книгу втрат матеріальних засобів ракетно-артилерійського озброєння; виявлену шкоду в сумі 66164,91 грн. наказано занести до книги обліку нестач в/ч НОМЕР_1 ; витяги з наказів, копії акту та матеріалів службового розслідування, що стосуються вини ОСОБА_1 , направити до в/ч НОМЕР_2 за новим місцем служби для прийняття рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні накази про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності. Крім того, Військова частина НОМЕР_2 листом від 15 березня 2023 року №1808/16/1223 за результатами розгляду матеріалів службового розслідування повідомила командира Військової частини НОМЕР_1 про передчасність притягнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у зв`язку з недоведеністю його вини, порушенням його прав під час проведення службового розслідування, суперечністю висновків матеріалам службового розслідування (т.1 а.с. 214-216). Отже, враховуючи встановлені обставини суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 завданої державі шкоди. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко Є.В. Чаку