Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/13160/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13160/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Бюро економічної безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про стягнення суми, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бюро економічної безпеки України про стягнення суми, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року включно в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 , Бюро економічної безпеки України звернулись з апеляційними скаргами. В своїй апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 30 липня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив від Бюро економічної безпеки України, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року. 31 липня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому позивач просить факти, наведені відповідачем у апеляційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 320/13160/23, при розгляді справи по суті вважати такими, що не відповідають дійсності та не впливають на розгляд справи по суті; прийняти рішення про зобов`язання відповідача виконати позовні вимоги позивача. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту. Наказом Бюро економічної безпеки України (далі - БЕБ) від 17.01.2022 року №6-к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади головного спеціаліста Сектору внутрішнього аудиту БЕБ та припинено державну службу 21.01.2022 року за власним бажанням на підставі статті 86 Закону України «Про державну службу». Наказом БЕБ від 08.02.2022 року №29-к було внесено зміни до наказу БЕБ від 17.01.2022 року №6 «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 21.01.2022 року на 09.03.2022 року у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю; надано доручення Фінансовому управлінню БЕБ провести розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані 09 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 21.11.2021 року по 09.03.2022 року та 2 календарні дні за додаткову відпустку за стаж державної служби за період з 26.11.2021 року по 25.11.2022 року. Наказом БЕБ від 08.02.2022 року №7-ВН позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати, а також зазначено, що днем звільнення позивача визнано перший робочий день після його виходу з відпустки 09.03.2022 року. 28.03.2022 року БЕБ було перераховано позивачу кошти в сумі 1863,64 грн (сума до вирахування податків), що були заробітною платою за 09.03.2022 року (оплата останнього робочого дня позивача). 28.10.2022 року позивачеві було нараховано та виплачено допомогу за листком непрацездатності позивача за період з 22.01.2022 року по 04.02.2022 року. 18.10.2022 року позивач звернувся до БЕБ із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати розшифрування нарахованої суми (28218,70 грн.) за видами нарахувань, зазначити обов`язкові відрахування на кожну з нарахованих сум, а також періоди, у яких здійснено кожну із зазначених фінансових операцій, та періоди відображення їх в бухгалтерському обліку установи. На запит позивача відповідач листом від 24.10.2022 року вих. №ЗПІ/125/0/13 надав відповідь з розрахунковим листком за лютий 2022 року та повідомив про те, що починаючи з 6 дня захворювання, у відповідності до вимог діючого законодавства, виплати здійснюються Фондом соціального страхування України та БЕБ нарахувало належні суми для виплати. 26.11.2022 року БЕБ було перераховано позивачу кошти в сумі 20384,98 грн (з урахуванням податків - 16678,62 грн), що є компенсацією за невикористані 9 календарних днів щорічної основної відпустки та 2 календарні дні за додаткову відпустку за стаж державної служби. 28.11.2022 року позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації від 26.11.2022 року та просив надати завірені копії наказів БЕБ №29-к та №7-НВ, а також повідомити інформацію про стан виконання наказу №29-к. Листом від 02.12.2022 року вих. №ЗПІ/153/0/13 БЕБ було надано відповідь на вищевказаний запит та надано розрахунок щодо стану виконання підпункту 1.2 пункту 1 наказу БЕБ від 08.02.2022 року №29-к. 02.01.2023 року позивач звернувся до Комісії по трудових спорах у Бюро економічної безпеки України (вх. БЕБ №4-5/1/07 від 03.01.2023 року) щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, на що БЕБ листом від 03.02.2023 року вих. №187/0/12 повідомив, що Комісія по трудових спорах у БЕБ відсутня. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, звернувся з даним позовом до суду. При цьому, як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, саме з 28.03.2022 року у БЕБ України з`явилась первинна можливість здійснити позивачу нарахування та виплату сум при звільненні з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України, введення воєнного стану в Україні, активні бойові дії, зокрема, у м.Києві, та дистанційну роботу відповідача. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України (тут і далі КЗпП України, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З аналізу викладених правових норм висновується, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 року у справі №810/451/17. Судом першої інстанції було встановлено, що під час звільнення позивача (09.03.2022 року), відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні. Зокрема, відповідач здійснив нарахування та виплату наступних сум: - 28.03.2022 року - 1863,64 грн (оплата за 1 робочий день (09.03.2022 року) позивача у березні 2022 року; - 28.09.2022 року - 28218,70 грн (кошти з допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному з 22.01.2022 року по 04.02.2022 року); -26.11.2022 року - 20384,98 грн (компенсація за 9 днів щорічної основної відпустки за стаж державної служби та 2 календарних дня додаткової відпустки за стаж державної служби). Разом з тим, позивач не заперечує щодо наявності у відповідача об`єктивної можливості здійснювати йому нарахування та виплату грошових коштів після його звільнення лише з 28.03.2022 року в силу дії непереборних обставин. Крім того, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан. Відповідно до Указів Президента України про продовження строку дії воєнного стану в Україні, як на день звільнення позивача, так і на дату розгляду даної справи вказаний правовий режим досі діє в Україні. В день звільнення позивача, БЕБ, з причин повномасштабного вторгнення Російської Федерації, було змушено перевести своїх працівників на дистанційну форму роботи, в тому числі фінансову та кадрову службу БЕБ (наказ №53). Всі виплати, які було перераховано позивачеві, здійснювалися в умовах ведення активних бойових дій, в тому числі на території міста Києва. При цьому, дистанційна форма роботи БЕБ в умовах постійних обстрілів Російської Федерації та перебувань працівників БЕБ практично постійно в укритті від таких обстрілів значно обмежувала можливості доступу до первинних документів, зокрема, і на дату звільнення позивача. 28.03.2022 року, коли фактично виявилась можливість на мінімальне відновлення працездатності працівників, незважаючи на постійні обстріли, БЕБ перераховано позивачу кошти у сумі 1863,64 грн (сума до вирахування податків), що були заробітною платою за 09.03.2022 року (оплата останнього робочого дня позивача). Наведені обставини визнаються позивачем. Відтак, спірним періодом у даних правовідносинах є період затримки відповідачем здійснення остаточного розрахунку при звільненні позивача з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року включно. Щодо відповідальності відповідача стосовно нарахування та виплати позивачеві після його звільнення у вересні 2022 року допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі лікарняного листа у сумі 28218,70 грн, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 19 розділу IV Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. Суд звертає увагу, що рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації (ч. у ст. 30 Закону №1105). Частиною 1 ст. 34 Закону №1105 визначено, що фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Частиною 2 цієї статті також визначено, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Після надходження грошей на спецрахунок роботодавець зобов`язаний виплатити лікарняні працівникові в найближчий строк, установлений для виплати зарплати (п. 1 ч. 2 ст. 32 Закону №1105). Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що заявка-розрахунок щодо виплати допомоги з втрати непрацездатності, яка включала в собі, в тому числі страховий випадок ОСОБА_1 (лікарняний з 19.01.2022 року по 04.02.2022 року), була сформована та відправлена до Фонду соціального страхування України 18.02.2022 року, про що свідчать квитанції про доставку заявки-розрахунку №1 та №2 від 21.02.2022 року. На формування квитанції №3, яка б свідчила безпосередньо про те, що заявка-розрахунок прийнята фондом в обробку, у 2022 році передбачалось 10 робочих днів. Цей термін припав на період початку агресії РФ, тому роботу Фонду соціального страхування було призупинено, тим самим унеможливило прийняття заявки-розрахунку в обробку (квитанція №3 до БЕБ не надійшла). В травні 2022 року, після відносної стабілізації ситуації та отримання доступу до робочого місця, БЕБ дана заявка-розрахунок була повторно сформована та направлена до фонду, про що свідчать квитанції про доставку заявки-розрахунку №1 та №2 від 06.06.2022 року та прийняття №3 від 09.06.2022 року. 12.09.2022 року кошти від Фонду соціального страхування були отримані БЕБ, про що свідчить виписка ДКСУ. 14.09.2022 року БЕБ було сформовано платіжні документи та відправлені до ДКСУ. 14.09.2022 року ДКСУ були проведені платежі в частині податків, а платіж на карткові рахунки працівників був проведенні 28.09.2022 року. Так, після надходження коштів з Фонду соціального страхування на рахунок БЕБ матеріальне забезпечення особам, зазначеним у цій заяві-розрахунку, у тому числі і ОСОБА_1 , виплачено 28.09.2022 року. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виплата лікарняних, що виплачується за рахунок Фонду соціального страхування України, після дати звільнення працівника не порушує вимог ст. 116 КЗпП, а тому підстави для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, відсутні. Таким чином, твердження позивача щодо порушення відповідачем строку здійснення остаточного розрахунку при звільненні у частині нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі лікарняного, починаючи з 6-го дня перебування на лікуванні, є хибними, а тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в цій частині не підлягають задоволенню. Відтак, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем здійснено затримку у розрахунку при звільненні лише в частині виплати компенсації за невикористані дні календарних днів щорічної основної відпустки та 2 календарні дні за додаткову відпустку за стаж державної служби у сумі 20 384,98 грн у період з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії. Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З наданої відповідачем довідки №55/01-Ф від 03.05.2023 року вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 2103,95 грн. З огляду на те, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні включає період компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток у загальному розмірі 20384,98 грн - 243 календарних дня (з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року). Разом з тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній її редакції) за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, він обмежений шістьма місяцями. Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Проте, період, починаючи з 19 липня 2022 року, регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 грудня 2022 року. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23. Відтак, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, за період з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року дорівнює 511 259,85 грн (2103,95 грн х 243 дня). Водночас, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Необхідно враховувати, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. В той же час, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 року у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063). Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Так, застосовуючи до обставин даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, судом першої інстанції було вірно враховано наступне: - позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2023 року, тобто майже через 1 рік після звільнення зі служби, яке мало місце 09.03.2022 року; - загальна сума грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток становить 20384,98 грн, що у 25 разів є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (511 259,85 грн). Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою: - у березні 2022 року - 15,3%; - у квітні 2022 року - 16,2%; - у травні 2022 року -15,4 %; - у червні 2022 року - 18,9%; - у липні 2022 року - 18,2%. Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 29.03.2018 року по 18.07.2022 року дорівнює 1063,31 грн та складається з таких сум: - у березні 2022 року - 25,63 грн (20384,98 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток) х 15,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2022 року) : 365 дн. х 3 дн. (кількість днів прострочення); - у квітні 2022 року - 271,43 грн (20384,98 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення); - у травні 2022 року - 266,62 грн (20384,98 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток) х 15,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення); - у червні 2022 року - 316,67 грн (20384,98 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток) х 18,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червні 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення); - у липні 2022 року - 182,96 грн (20384,98 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток) х 18,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2022 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення). За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 29.03.2022 року по 18.07.2022 року у сумі 1063,31 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2022 року суд зазначає таке. Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22. Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання було встановлено: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Водночас щодо періоду з 19 липня 2022 року належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22. Відповідно, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2022 року складає 275 617,45 грн (2103,95 грн х 131 дн.). Таким чином, загальна сума обрахованого середнього заробітку за період з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року, складає 276 680,76 грн (275 617,45 грн + 1063,31 грн). Водночас, вказана сума коштів є істотно більшою, аніж виплачена відповідачем компенсація за невикористані дні відпусток у сумі 20384,98 грн, що несвоєчасно виплачена у зв`язку зі звільненням позивача. Таким чином, обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з принципу розумності, справедливості, пропорційності та співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, підлягає зменшенню до розміру виплачених із затримкою коштів, а саме до - 10 000 грн. Суд зауважує, що відповідно до прохальної частини позовних вимог позивач просить стягнути середній заробіток та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2022 року по 26.11.2022 року включно. Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі №560/11111/22 виснував, зокрема, що «… задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, головно першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов`язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов`язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті…». Таким чином, ефективним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є стягнення на його користь 10 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. За таких обставин, враховуючи вищезазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Бюро економічної безпеки України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.