Постанова 4856 № 240/34035/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/34035/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 07 серпня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 (Міністерства оборони України) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (Міністерства оборони України) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Міністерства оборони України) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 закрито провадження в адміністративній справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, а саме: щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. На адресу суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу в розмірі 22620 грн. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.04.2024 заяву представника ОСОБА_1 про розподіл витрат на правову допомогу задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3 000 грн. Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не зазначено з чого саме складається визначена ним сума гонорару адвоката. Також вважає, що оскільки справа є незначної складності, а представником позивача не здійснено жодних значимих дій, крім передачі реквізитів позивача для отримання ним нарахованих раніше грошових коштів, тому відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що відповідач вказує про направлення для позивача листа від 20.11.2023 №715/36/1/727/1, в якому зазначав про здійснення виплати для ОСОБА_1 , відповідної додаткової винагороди після фінансування з боку Державної казначейської служби України. В даному листі Відповідач також просив позивача надати банківську довідку з реквізитами, на які можна перерахувати кошти, оскільки нібито від Позивача таких даних не надійшло. Проте, звертає увагу суду на той факт, що лист від 20.11.2023 №715/36/1/727/1 позивач не отримував. При цьому, відповідач не надав жодних доказів направлення такого листа позивачу та отримання його останнім. Вважає твердження відповідача про відсутність банківських реквізитів ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 18.01.2023 по 30.10.2023 і за цей час відповідач неодноразово здійснював виплату грошового забезпечення на рахунок позивача, що свідчить про наявність у відповідача усіх банківських реквізитів ОСОБА_1 .. Також, наголошує на тому, що представники військової частини НОМЕР_1 мають всі засоби зв`язку позивача, та неодноразово зв`язувалися з ним у телефонному режимі, знали де нове місце служби ОСОБА_1 , проте жодного разу не зверталися до нього за наявними засобами зв`язку та не надсилали жодних листів. Причиною невиплати додаткової винагороди для ОСОБА_1 , відповідач вказує на відсутність фінансування з боку Державної казначейської служби України, проте жодних доказів відсутності такого фінансування не надав та / або відсутності таких коштів на рахунку відповідача. Зазначає, що до подання адміністративного позову у даній справі, через адвоката ОСОБА_2 на військову частину НОМЕР_1 03.11.2023 через ІНФОРМАЦІЯ_1 направлявся адвокатський запит щодо виплати додаткової винагороди для ОСОБА_1 за час перебування у відпустках за станом здоров`я за висновками ВЛК у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Проте, відповідач, надаючи інформацію та документи у своїх відповідях від 13.11.2023 та 15.11.2023, відповіді на питання зазначені в адвокатському запиті не надав та взагалі не згадав про виплату такої винагороди. У зв`язку з постійним затягуванням, а також пасивною позицією відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди для позивача, який законно має право на таку виплату, останній скористався своїм правом на подання відповідного адміністративного позову. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, згідно ч.2 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Приписами статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Слід також зазначити, що згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18). Як встановлено судом першої інстанції, на момент вирішення питання про розподіл витрати на правничу допомогу представником позивача надано суду: договір про надання правничої допомоги №28-11 від 28.11.2023, звіт про надані послуги №2203/24, акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.12.2023, ордер на надання правничої (правової) допомоги №1111715 від 05.12.2023. Тобто, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 понесено витрати на правничу допомогу по даній справі в сумі 22 620,00 грн. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Водночас, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022. Водночас, колегія суддів наголошує, що представником відповідача суду першої інстанції не подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини не вимагало великих зусиль адвоката, оскільки дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності, тому, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд вважав, що заявлений до відшкодування їх розмір (22 620,00 грн) є надмірним. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що аналіз фактичних обставин справи, збір доказів та узгодження правової позиції не має безпосереднього впливу на результат та входить до процесу складання позовної заяви, та, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, наявні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу. Враховуючи зазначене та складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для учасника справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню з огляду на їх співмірність та реальність у розмірі 3000,00 грн. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 (Міністерства оборони України) залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.