Постанова 4824 № 756/2554/16-ц

справа № 756/2554/16-ц головуючий у суді І інстанції Луценко О.М. провадження № 22-ц/824/120/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Іщенком Євгеном Дмитровичем та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення,- В С Т А Н О В И В: 22 лютого 2016 року позивачі ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним житлового ордера серії Б на жиле приміщення квартири, внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, часткового скасування розпорядження державної адміністрації щодо надання жилого приміщення квартири. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 просив суд ухвалити рішення, яким: скасувати Протокол №8 засідання житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві від 14 серпня 2015 року про затвердження рішення райуправління про видачу житлового ордера серії Б на жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 ; частково скасувати Розпорядження №490 від 22 вересня 2015 року Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації щодо надання окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та видачу ордера серії Б на жиле приміщення згідно з пунктом 1 цього розпорядження на ім`я ОСОБА_1 ; визнати недійсним ордер серії Б на жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , який видано відділом обліку та розподілу житлової площі Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_1 ; скасувати Розпорядження за №1679 від 27 листопада 2015 року органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації щодо надання дозволу на приватизацію жилого приміщення квартири та видачу Свідоцтва про право власності на жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 ; визнати недійсним Свідоцтво про право власності від 27 листопада 2015 року на житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказував, що з 07 листопада 2015 року проходив службу в Національній поліції України м. Києва, а до цього з 01 квітня 1992 року проходив службу в органах внутрішніх справ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві. 23 лютого 1976 року на підставі рішення Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва за №52 «Про надання службової жилої площі» квартири від АДРЕСА_2 вважаються службовими Мінського райвідділу внутрішніх справ м. Києва. Вказаним рішенням місцевої влади кімнати №79-108 були закріплені під гуртожиток для особового складу Мінського РВВС. 18 серпня 1992 року згідно з Розпорядженням начальника Мінського РВВС м. Києва, працівник міліції ОСОБА_2 був поселений до кімнати НОМЕР_5 гуртожитку готельного типу в будинку АДРЕСА_3 . При цьому, ОСОБА_2 , його син ОСОБА_3 , 1993 року народження та донька ОСОБА_2 2005 року народження постійно мешкають та зареєстровані у вказаній кімнаті. З огляду на викладене, ОСОБА_2 стверджує, що рішення про надання окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та видача ордера серії Б на жиле приміщення на ім`я ОСОБА_1 було здійснено в порушення вимог житлового законодавства, оскільки дане приміщення не було вільним. 14 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про виселення останнього з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову вказував, що 22 вересня 2015 року розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва», затверджено спільне рішення адміністрації та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень в будинку АДРЕСА_3 працівникам Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в тому числі ОСОБА_1 . На підставі вказаного розпорядження Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація 25 вересня 2015 року видала ОСОБА_1 ордер серії Б №010599 на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 в Оболонському районному відділі ГУ ДМС України в м. Києві здійснив реєстрацію за новим місцем проживання (квартира АДРЕСА_1 ), а 27 листопада 2015 року отримав свідоцтво про право власності на вказане помешкання. Свідоцтво про право власності видане згідно з Розпорядженням за №1679 від 27 листопад 2015 року органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації. При цьому, ОСОБА_1 не зміг поселитися до квартири АДРЕСА_1 з огляду на те, що квартира була безпідставно та самовільно зайнята ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: виселити ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року постановлено: позов ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Національної поліції України ГУНП у м. Києві, третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень та позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення об`єднані в одне провадження. Справі присвоєно єдиний номер №756/2554/16-ц. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Національної поліції України ГУНП у м. Києві, третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень відмовлено у повному обсязі. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено. Виселено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів зазначила наступне. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що підставою самоправного зайняття спірної квартири є відсутність у ОСОБА_2 ордера на вселення у спірне житло, при цьому не врахувавши та не перевіривши наявність інших документів, що дають підстави для вселення; не надали оцінки розпорядженню від 18 серпня 1992 начальника Мінського РВВС м. Києва, згідно з яким працівник міліції ОСОБА_2 був поселений до кімнати № 93 гуртожитку готельного типу в будинку АДРЕСА_3 та згідно паспортних даних позивача та за даними відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в м. Києві він має зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_4 ; не врахували, що ОСОБА_2 перебував на службі в органах МВС, Національній поліції в м. Києві та був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років. Крім того, суди не врахували, що однією з умов надання ордера є те, що він може бути виданий лише на вільну жилу площу (абзац другий пункту 10 Положення). Також, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про виселення ОСОБА_2 , не перевірили правомірність вселення ОСОБА_1 до спірної квартири. Беручи до уваги розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації 25 вересня 2015 року №490, згідно з яким ОСОБА_1 видано ордер серії Б №010599 на вселення в квартиру АДРЕСА_1 та те, що 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію за спірною квартирою, а 27 листопада 2015 року використав своє право на приватизацію та отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , суди не звернули уваги на наявні у матеріалах справи копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 , у тому числі і за квітень 2016 року, які вказують про фактичне проживання та використання спірного житла ОСОБА_2 . На підставі наведеного Верховний Суд вказав на необхідність об`єктивно дослідити наведені в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доказам як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з`ясувати чи існують підстави для визнання ордера № 010599 серії Б, виданого ОСОБА_1 , недійсним, та встановити чи користування тривалий час ОСОБА_2 спірним житлом, протягом 19 років, не підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції, чи ОСОБА_2 підлягає виселенню лише з наданням йому іншого жилого приміщення. 21 лютого 2023 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали заяву про уточнення та доповнення позовних вимог без зміни предмета спору, у якій остаточно просили: визнати незаконним розпорядження Оболонської РДА м. Києва про видачу на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним житловий ордер №010595 серії Б від 25 вересня 2015 року на жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який видано відділом обліку та розподілу житлової площі Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації; визнати незаконним розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації за №1679 від 27 листопада 2015 року органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про видачу на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про приватизацію житлового приміщення кв. АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про приватизацію житлового приміщення у судовому порядку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який видано органом приватизації житлового фонду Оболонської РДА в м. Києві від 09 листопада 2015 року Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень - відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовлено. Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Іщенко Євген Дмитрович 30 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення. В апеляційній скарзі представник підтримав доводи апелянта, викладені у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції та вказав на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказав, що єдиною підставою для вселення в гуртожиток станом на 22 вересня 1998 року був спеціальний ордер, однак ОСОБА_2 його не отримував та жодних дій, спрямованих на його отримання, не вчиняв. Також в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 був вселений та зареєстрований саме в кв. АДРЕСА_5 . Таким чином, Оболонська адміністрація в повній відповідності до діючого законодавства видала ОСОБА_1 ордер, а ОСОБА_2 зайняв квартиру неправомірно та є неналежним позивачем щодо скасування ордеру на житлове приміщення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Іщенком Євгеном Дмитровичем на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальов Микола Олександрович, а також позивач ОСОБА_3 16 лютого 2024 року засобами поштового зв`язку подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просили скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень. Підтримавши доводи заяв по суті справи поданих до суду першої інстанції, апелянти вказали на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним матеріалам справи та неправильну оцінку наявним у ній доказам. ОСОБА_2 спірним житлом користувався більше 20 років та підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У той же час, члени житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві ухвалюючи рішення про надання спірної квартири ОСОБА_1 , не перевірили чи було жиле приміщення вільним, не з`ясували обставини проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цьому приміщенні, не вирішити питання про їх виселення у встановленому законом порядку. Оскільки ордер на жиле приміщення видано ОСОБА_1 на жиле приміщення, яке не є вільним, вимоги про визнання ордера недійсним та визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житлового приміщення на ім`я ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 07 березня 2024 року представник органу приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації - Ємельянова К.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 , у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін вважаючи його законним та обґрунтованим. 15 березня 2024 року представник ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві - Азарова В.А. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 , у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін вважаючи його законним та обґрунтованим. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 - адвокат Ковальов М.О. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Надаючи пояснення по суті заявлених вимог на уточнююче запитання судді-доповідача вказав, що предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житлового приміщення, яке видано органом приватизації житлового фонду Оболонської РДА в м. Києві від 27 листопада 2015 року Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, а не 09 листопада 2015 року, оскільки таке свідоцтво не видавалося. Поряд з цим, представник заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник - адвокат Іщенко Є.Д. вимоги своєї апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, однак заперечили проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 вимоги апеляційної скарги співпозивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримав та просив задовольнити, вважаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав і просив залишити її без задоволення, як безпідставну. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Іщенком Євгеном Дмитровичем такою, що не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 в період з 01 квітня 1992 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року службу в Національній поліції України. Згідно з наказом щодо особового складу Головного управління національної поліції у м. Києві від 15 серпня 2016 року №697 ОСОБА_2 звільнений зі служби за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію. ОСОБА_2 був вселений у гуртожиток по АДРЕСА_3 за розпорядженням районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 22 вересня 1998 року на час роботи. Згідно з довідкою Форми 3 від 03 лютого 2016 року ОСОБА_2 та члени його родини: дружина - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 та донька - ОСОБА_2 зареєстровані у гуртожитку по АДРЕСА_3 . Разом з тим, у паспортних даних позивача та за даними відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в м. Києві він має зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_4 . Згідно з даними Оболонського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві ОСОБА_2 та члени його сім`ї зареєстровані в гуртожитку без зазначення квартири. Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва», затверджено спільне рішення адміністрації та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень в будинку АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що відпала потреба у використані їх під гуртожиток, в тому числі - ОСОБА_1 . На підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 вересня 2015 року №490 ОСОБА_1 видано ордер серії Б №010599 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію за новим місцем проживання (квартира АДРЕСА_1 ). Розпорядженням органу приватизації державного житлового фонду Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року №1679 прийнято рішення про безоплатну передачу квартири у власність ОСОБА_1 . 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке набуто в порядку приватизації. Вирішуючи спір по суті позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд першої інстанції вважав недоведеним неправомірність розпорядження Оболонської РДА від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, установ та організацій м. Києва». Зокрема, вселившись в спірне приміщення на підставі ордеру (виданого на підставі розпорядження Оболонської РДА від 22.09.2015 №490), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, та який не визнаний недійсним, відповідач набув право користування приміщенням та мав право на його приватизацію. Інші позовні вимоги у даній справі фактично є похідними від вимоги про скасування розпорядження Оболонської РДА від 22.09.2015 №490, а тому у їх задоволенні також відмовлено. Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може виходячи з наступного. Частиною другою статті 58 ЖК України передбачено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Аналогічні положення містить абзац другий пункту 10 Положення. Статтями 58, 59 ЖК України визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Отже, ордер на жиле приміщення визнається судом недійсним у випадку, коли при вирішенні питання про надання жилого приміщення мали місце: неправомірні дії службових осіб; було порушено порядок та умови їх надання і такий позов заявлений до суду не пізніше трьох років з дня видачі ордера. Відповідно до частини 1 статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Відповідно до пункту 58 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року №470 та статті 52 ЖК Української PCP жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних Депутатів. Будинок АДРЕСА_3 є відомчим житлом і належав до відання Оболонського РУ ГУМВС України, розподіл житлової площі в якому відбувався за рішенням житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУМВС України з подальшим затвердженням на громадській комісії з Житлових питань Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Відомчий житловий фонд - це фонд, що призначений для задоволення Потреби в житлі працівників, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією. Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної Адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 затверджено спільне рішення Керівництва та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві про надання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , 1981 року народження. Оскільки однією з умов надання ордера є те, що він може бути виданий лише на вільну жилу площу (абзац другий пункту 10 Положення та частина друга статті 58 ЖК України), суд першої інстанції помилкового вважав, що при наданні ОСОБА_1 згаданої вище квартири Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією було дотримано всіх вимог житлового законодавства. Апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що станом на 22 вересня 2015 року спірна квартира не була вільною, а в ній були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_2 з членами своєї родини сином, ОСОБА_3 та донькою, ОСОБА_2 , і питання про їх виселення ніким не ставилося. Відповідно до частини 2 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» в частині видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 , суперечить абзацу другому пункту 10 Положення та частині другій статті 58 ЖК України, порушує законні права та інтереси ОСОБА_2 та становить втручання у його право на повагу до житла, а тому підлягає скасуванню. Враховуючи, що на підставі незаконного розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видано ордер серії Б на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 , також підлягає визнанню недійсним та скасуванню ордер №010599 серії Б на жиле приміщення, виданий 25 вересня 2015 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. У частині 3 статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. У відповідності до положень частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Відповідно до пункту 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника. Згідно з пунктом 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Пунктом 23 вказаного Положення визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності. Оскільки даним судовим рішенням визнано недійсним та скасовано ордер №010599 серії Б на жиле приміщення, виданий 25 вересня 2015 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, підлягає скасуванню і розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_1 щодо приватизації квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 і передано вказану квартиру загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Що стосується позовних вимог позивачів у частині визнання недійсним у судовому порядку свідоцтва про приватизацію житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який видано органом приватизації житлового фонду Оболонської РДА в м. Києві від 27 листопада 2015 року Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, апеляційний суд виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 17 березня 2016 року за №306-Д визнано таким, що втратило чинність свідоцтво про право власності на житло видане на підставі розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679 про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_1 вищевказаної квартири. Отже, оскільки свідоцтво про право власності від 27 листопада 2015 року втратило чинність, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, зі змісту пункту другого розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 17 березня 2016 року за №306-Д вбачається, що органом приватизації було прийнято рішення про оформлення дублікату свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.174 т.1). Проте такий дублікат у матеріалах справи відсутній. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України), а також Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Таким чином, принцип диспозитивності цивільного процесу обумовлює вирішення вимог позивача/ заявника виключно в межах заявлених ним доводів. В ході судового розгляду колегією суддів встановлено, що у цій справі предметом оскарження є виключно свідоцтво про право власності від 27 листопада 2015 року, отже апеляційний суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог та надавати правову оцінку дублікату такого свідоцтва у разі його видачі. Вирішуючи спір по суті позовних вимог ОСОБА_1 щодо виселення ОСОБА_2 із спірної квартири, суд першої інстанції встановив доведеним, що користування тривалий час ОСОБА_2 спірним житлом, протягом 19 років, підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору щодо позовних вимог ОСОБА_1 є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права при ухваленні рішення, виходячи з наступного. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Аналогічна норма міститься у абзаці першому пункту 10 Примірного положення про гуртожитки (далі - Положення). Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. У пункті 40 Положення зазначено, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (частини друга та третя статті 64 ЖК України). Отже, права членів сім`ї щодо користування гуртожитком є похідними від права особи, який надано житлове приміщення у гуртожитку у зв`язку з роботою чи навчанням. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та члени його сім`ї були вселені до спірного приміщення за розпорядженням районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 22 вересня 1998 року на час роботи, тобто не самовільно. При цьому, ОСОБА_2 перебував на службі в органах МВС, Національній поліції в м. Києві та був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, тобто з інших підстав ніж звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а отже, його може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення. При цьому, апеляційний суд вирішуючи справу бере до уваги, що відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Вона охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року). У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ЕСНR 2004-ХІ (витяги). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47). У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 та члени його сім`ї вселились у спірну квартиру на підставі розпорядження районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 22 вересня 1998 року, тобто не самоправно зайняли спірну квартиру. Також, наявні у матеріалах справи копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 , у тому числі і за квітень 2016 року, вказують про фактичне проживання та використання спірного житла саме ОСОБА_2 . Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів дійшов правомірного висновку, що користування ОСОБА_2 спірним житлом протягом 19 років підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто виселення ОСОБА_2 та членів його сім`ї без надання іншого жилого приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. При цьому, апеляційний суд також бере до уваги, що оскільки ОСОБА_2 припинив службу в Національній поліції в м. Києві у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, що є поважною причиною звільнення, відповідно до пункту 40 Положення із займаного приміщення його може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення, а тому погоджується по суті з відмовою у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу, що з урахуванням часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і визнання незаконним та скасувати розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» в частині видачі ОСОБА_1 житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 , визнання недійсним ордеру №010599 серії Б, виданого 25 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 та визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679, у ОСОБА_1 відсутнє будь яке порушене ОСОБА_4 право, яке б підлягало захисту шляхом виселення останнього зі спірного житлового приміщення, а отже, ОСОБА_1 у розумінні норм ЖК України не є належним позивачем за позовними вимогами про виселення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень, не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про часткове задоволення позовних вимог, а у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення підлягає зміні, з викладенням його мотивувальної частини в цій частині у редакції цієї постанови. Керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Ковальовим Миколою Олександровичем, та ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпоряджень - задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» в частині видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 . Визнати недійсним ордер №010599 серії Б на жиле приміщення, виданий 25 вересня 2015 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу приватизації державного житлового фонду Управління житлового комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в частині визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житлового приміщення у судовому порядку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,20 кв.м., житловою площею 10,20 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який видано органом приватизації житлового фонду Оболонської РДА в м. Києві від 27 листопада 2015 року Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації - відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Іщенком Євгеном Дмитровичем - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п`ятдесят три) гривні 60 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п`ятдесят три) гривні 60 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) гривень 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 06 серпня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова