Постанова Волинський апеляційний суд № 165/1477/18

Справа № 165/1477/18 Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О. Р. Провадження № 22-ц/802/2/24 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 в її інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні прав власника житла шляхом визнання особи, такою що втратила право користування житлом за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 березня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У житловому будинку на даний час зареєстровані вона, її правнук ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_3 зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач зазначала, що відповідач з її неповнолітніми дітьми зареєстрована у спірному житловому будинку з її згоди її власника 28 травня 2015 року та на користь якої вона склала заповіт, з огляду на те, що ОСОБА_3 зобов`язувалася доглядати за нею. Однак, взяті на себе зобов`язання по догляду за нею ОСОБА_3 не виконувала, у спірному житловому будинку не проживала з моменту реєстрації і не проживає на даний час, не здійснювала догляд за нею як за власницею житла. Позивач також вказувала, що зважаючи на ці обставини вона анулювала попередній заповіт та 13 червня 2016 року дала згоду зареєструвати у вищезазначеному будинку правнука ОСОБА_6 та склала заповіт на ім`я матері останнього ОСОБА_1 , у будинку якої за адресою: АДРЕСА_2 , з січня 2016 року і по даний час проживає, а ОСОБА_1 здійснює догляд за нею. При цьому відповідач ОСОБА_3 зі своїми неповнолітніми дітьми проживає у квартирі своєї матері за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, у дітей є батько, який може дати дозвіл на реєстрацію їх місця проживання за адресою свого проживання. При цьому позивач також зазначала, що вона змушена сплачувати комунальні послуги, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб. Вона мала намір переоформити право власності на вказаний будинок на ОСОБА_1 , однак, враховуючи, що у житлі, яке належить їй на праві власності, зареєстровані неповнолітні діти, вона позбавлена абсолютного права власника на розпорядження своїм майном. Відповідач ОСОБА_3 зі своїми неповнолітніми дітьми понад рік без поважних причин відсутня по місцю реєстрації та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач вважає, що наявність в квартирі зареєстрованих осіб, а саме відповідача з її неповнолітніми дітьми, порушує її право власності, в тому числі право розпорядження, користування та володіння належним їй майном. Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди у здійсненні прав власника житла шляхом визнання ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача на свою користь понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13 березня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні власністю - житловим будинком АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подавала. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 03 січня 2020 року до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , залучено ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась. Проте ураховуючи, що в матеріалах справи є відомості про вручення судових повісток представникам відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , тому згідно з ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникам вважається вручення повістки і особі, яку вони представляють, тобто відповідачеві. Представники відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також представник Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Нововолинської міської ради в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили. Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідача, представників відповідача та третьої особи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 30 травня 1986 року на 1/2 частину житлового будинку, копією свідоцтва про право на спадщину від 19 травня 1994 року на 1/2 частину цього житлового будинку за законом після смерті ОСОБА_9 (а.с.8, 9). Відповідач ОСОБА_3 та її неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 28 серпня 2015 року зареєстровані у зазначеному житловому будинку, що підтверджується копією будинкової книги (а.с.12-14). Як вбачається з акту від 27 березня 2018 року, складеного комісією представників ЖЕК № 3, відповідач ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2015 року (а.с.16). У січні-лютому 2016 року відповідач ОСОБА_3 зверталася до Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП України у Волинській області та Володимир-Волинської місцевої прокуратури із письмовими зверненнями з приводу перешкоджання їй у користуванні будинком по місцю реєстрації, яке чинить ОСОБА_10 , які були розглянуті в порядку Закону України «Про звернення громадян» і рекомендовано заявниці звернутися до суду з цивільним позовом (а.с.102-105). 23 березня 2016 року відповідач ОСОБА_3 зверталася до Органу опіки і піклування Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, що підтверджується копією письмової заяви відповідача, та просила взяти на контроль питання щодо захисту прав її неповнолітніх дітей на користування спірним будинком, зокрема прийняття, у разі звернення зацікавлених осіб, висновку про відмову у дачі згоди на відчуження будинку, в якому зареєстровані неповнолітні діти. Так на підтвердження факту проживання неповнолітніх дітей у будинку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 надала довідку, видану для пред`явлення за місцем вимоги директором НВК «Нововолинська спеціалізована школа 1-Ш ступенів № 1колегіум», де вказано, що учні ОСОБА_5 , ОСОБА_4 навчаються в закладі з 2014 року і проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.108). Водночас судом першої інстанції вказана довідка обґрунтовано не взята до уваги, оскільки містить інформацію, що суперечить твердженням відповідача ОСОБА_3 , яка у своїх поясненнях, даних у суді, вказувала, що не проживає у спірному будинку, оскільки не має такої можливості, а також спростовується комісійним актом працівників ЖЕК № 3 від 27 березня 2018 року та актом обстеження житлово-побутових умов сім`ї неповнолітнього від 01 жовтня 2018 року, затвердженого директором НВК «Нововолинська спеціалізована школа 1-Ш ступенів № 1колегіум», яким підтверджено факт проживання ОСОБА_3 з неповнолітніми дітьми в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 84). В суді першої інстанції також у якості свідків були допитані ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 . З показань свідка ОСОБА_11 слідує, що коли у спірному будинку проживала ОСОБА_2 , вона неодноразово провідувала її. До неї протягом чотирьох років поспіль приходили працівники соціальної служби, однак, у зв`язку з тим, що за даною адресою були зареєстровані інші особи, вказані працівники припинили здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Остання весь часу проживала сама, надіялась, що племінниця забере її проживати до себе. Вона, на прохання ОСОБА_2 разом з нею телефонували до ОСОБА_1 і домовлялися про те, щоб вона доглядала ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 разом з дітьми приходила до ОСОБА_2 , однак за адресою: АДРЕСА_1 , вони ніколи не проживали, не залишалися ночувати. Інколи за частину коштів, які їй давала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приносила їй деякі продукти харчування. Свідок ОСОБА_12 у своїх показаннях зазначала, що ОСОБА_3 рідко навідувалась до ОСОБА_2 , ніколи не проживала у спірному будинку, оплачувала комунальні послуги за кошти, які їй давала позивач. Через реєстрацію ОСОБА_3 з дітьми в будинку ОСОБА_2 , остання була позбавлена можливості оформити субсидію, яку отримувала до 28 серпня 2015 року. У січні 2016 року відповідач приходила разом з адвокатом до будинку, зламали двері, тому вона викликала поліцію. Крім того, у 2018 році відповідач приходила до спірного будинку, викопувала кущі малини, вивозила речі та перелазила через огорожу. ОСОБА_3 не доглядала грядки біля хати, не працювала по господарству, не була сусідкою, оскільки у цьому будинку, як член сім`ї власника, ніколи не проживала. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом. Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Згідно із статтями 383, 391 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. Як встановлено судом, 28 серпня 2015 року відповідач разом з неповнолітніми дітьми зареєструвалася в будинку позивача, але з власної волі залишила житло за місцем реєстрації 26 грудня 2015 року, забравши з собою, як мати і законний представник, своїх неповнолітніх дітей. При цьому судом встановлено, що вона разом з дітьми пішла проживати до своєї знайомої і протягом 2016-2018 років не зверталася за захистом своїх прав і, як законний представник, прав своїх неповнолітніх дітей, з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення. Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 понад один рік без поважних причин відсутні за зареєстрованим місцем проживання, і не належать до переліку осіб, за якими, відповідно до ст. 71 ЖК України, зберігається житло понад зазначений строк, а відповідач не надала доказів поважних причин відсутності у спірному житловому будинку, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про визнання її разом з неповнолітніми дітьми такими, що втратили право на користування жилим приміщенням. Збереження за відповідачем права на користування спірним будинком та реєстрація у ньому, порушують законні права власника нерухомого майна, створюють їй перешкоди у здійсненні всіх складових права власності, в тому числі права розпорядження належним майном. Водночас визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування жилим приміщенням не порушуватиме їх прав, оскільки відповідач ОСОБА_3 разом з дітьми ніколи в спірному житлі не проживали і не проживають без поважних причин на даний час. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не був місцем постійного проживання відповідача та її неповнолітніх дітей, а лише місцем їх реєстрації. У даному випадку внаслідок задоволення позову не порушуватимуться права неповнолітніх на визначене законом місце проживання з одним із батьків. Діти за своїм віком не можуть залишатися за місцем проживання окремо від батьків, що в такому разі буде суперечити вимогам ст. 29 ЦК України. Права малолітніх осіб, на користування житловим приміщенням є похідним від права їх батьків на яких відповідно до норм чинного сімейного законодавства покладається обов`язок щодо утримання, піклування та створення належних умов існування неповнолітньої дитини. При цьому як слідує з акту обстеження житлово-побутових умов сім`ї неповнолітніх, складеного комісією за участі класного керівника, класовода та заступника директора з виховної роботи НВК «Нововолинська спеціалізована школа І-ІІІ ст. №1 - колегіум» від 01 жовтня 2018 року, учні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 . Зі слів ОСОБА_3 дане житло належить її подрузі. У квартирі є спальні місця для дітей, та всі необхідні меблі для навчання та проживання. Крім того, відповідач має у спільній сумісній власності житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 березня 2019 року (а.с.112). Наведене свідчить, що відповідач забезпечена житлом та не позбавлена права проживати у ньому разом зі своїми дітьми. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження, на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, відповідачем належних та допустимих доказів не надано, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Судом першої інстанції надано правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішено спір по суті. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 березня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: