Постанова 4822 № 727/3393/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 серпня 2024 року м. Чернівці Справа № 727/3393/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю., секретар: Скулеба А.І., позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідач: ОСОБА_1 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 липня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г,М., дата виготовлення повного тексту рішення суду 04.07.2024 року, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 37 062,88 грн. В обґрунтування позову посилалося на те, що 08.10.2019 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0507789539 та отримання заявки кредиту - анкети на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного Договору позики №2628808431 від 30.12.2019 року в електронній формі, шляхом підписання такого електронним підписом відповідача. 14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14.07.2021, куди увійшов і вищевказаний договір позики, а 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення права вимоги №10-03/2023/01, відповідно до умов якого позивачем набуто право грошової вимоги до відповідача за договором позики. За наведеного вказує, що сторони між собою узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на обумовлених в ньому умовах шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Провадження №22-ц/822/766/24 Позивачем свої обов`язки виконано, перераховано кредитні кошти на картковий рахунок відповідача, а остання належним чином умови договору не виконувала, у зв`язку із чим станом на 15.03.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 54 576,09 грн. За наведеного, з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просило позовні вимоги задовольнити та з урахуванням принципу розумності й співмірності стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 37 062,88 грн, яка складається із 3009,99 грн заборгованості за тілом кредиту, 34052,89 грн заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 липня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0507789539 від 08.10.2019 року в розмірі 37 062,88 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідача 3028 грн судового збору та 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору. Вказує, що жодних доказів про надання ТОВ «Інфінанс» кредитних коштів в сумі 3010 грн. ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а наявна квитанція, яка покладена в основу рішення суду, не може бути доказом перерахування кредитних коштів ТОВ, так як одержувачем коштів в ній зазначено ТОВ «Інфінанс», що спростовує переказ коштів на рахунок ОСОБА_1 . Стверджує, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ДК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Звертає увагу суду на те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 34 052,89 гри не є співмірною сумі кредиту у 3010 грн й суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, тому нарахування відсотків в розмірі, що в одинадцять разів перевищує розмір заборгованості за кредитом, є незаконним та несправедливим. Вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, їх розумності, а складання стандартного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не є видом правничої допомоги, що потребує значного часу на його подання. За наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні вимог позивача відмовити. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача заперечує щодо доводів апеляційної скарги як по суті вимог, так щодо витрат на правничу допомогу, просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що оскільки ОСОБА_1 в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договорами, кредитні кошти не повернула. Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість, яка підлягає до стягнення. Щодо витрат на правничу суд першої інстанції вказав, що враховуючи докази, подані позивачем на підтвердження отримання правничої допомоги, то заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 13 000 грн є доведеним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного. 08.10.2019 року між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0507789539 з максимальним лімітом 20 000 грн в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору. За умовами вказаного договору: строк дії договору 36 календарних місяців (п.1.2.); загальний максимальний розмір кредитної лінії 20 000 грн (п.1.5.); процентна ставка 1,75% на 30 календарних днів (п.1.6.); протягом 36 календарних місяців з дня укладення договору позичальнику надається право користуватися кредитними коштами (п.1.7.); договір продовжується на 36 календарних місяців, якщо до його закінчення жодна із сторін письмово не повідомила про його закінчення (п.1.9.); максимальна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75% (п.1.10.2.). Згідно п.7.1. - 7.5. Договору сторони обумовили, що Позичальник підтверджує, що він самостійно перед укладанням даного Договору повністю ознайомився з Правилами, викладеними на веб-сайті Товариства, Проектом Договору і які відповідають умовам даного Договору, та погоджується з ними. Підписанням Заявки-Анкети та/або цього Договору Позичальник підтверджує, що він до укладення даного Договору отримав вичерпну інформацію в письмовій формі про умови надання кредиту і що один з оригіналів цього Договору був переданий Позичальнику. Підписанням Заявки-Анкети та/або цього Договору Позичальник підтверджує отримання пояснень Товариства з метою забезпечення Позичальнику можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану. Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що він уклав цей договір на сприятливих для себе умовах, у тому числі з отриманням повної інформації від Товариства, достатньої та необхідної для прийняття рішення Позичальником щодо укладення цього Договору, що відповідає його внутрішній волі. Сторони погодили, що підписання Товариством Договору, додаткових угод та додатків до договору, повідомлень, вимог та інших документів відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки Товариства, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання. Сторони дійшли згоди, що договір, додаткові угоди та додатки до договору, повідомлення, вимоги та інші документи підписані з використанням факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи Товариства та факсимільного відтворення печатки Кредитодавця, мають таку ж юридичну силу і породжують для сторін аналогічні права та обов`язки, що підписані власноручно. Вказаний договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 НОМЕР_3 (а.с.6-8). Надалі відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики, шляхом заповнення заявки-анкети на сайті з введенням коду підтвердження 30.12.2019 року, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки НОМЕР_1 , на рахунок якої в подальшому кредитодавцем ТОВ «Інфінанс» було перераховано грошові кошти в сумі 3010 грн (а.с.9-10, 21). Тобто відповідач отримав кредитні кошти на свою банківську карту НОМЕР_1 , номер якої обумовлено було в заявці-анкеті. З довідки ТОВ «Інфінанс» про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 30.12.2019 року на номер її мобільного телефону НОМЕР_2 було направлено одноразовий ідентифікатор 3z5q5r (а.с.20/зворот). 14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за Договорами позики, у т.ч. за договором позики №0507789539 від 08.10.2019 року, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу та витягом з реєстру боржників (а.с.25-30). У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023 року, в тому числі за Договором позики №0507789539 від 08.10.2019 року, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 (а.с.31-37). Наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором від №0507789539 від 08.10.2019 року, складений ТОВ «Інфінанс». Згідно з вказаним розрахунком розмір заборгованості за тілом кредиту 3009,99 грн; заборгованість за відсотками по дату відступлення права вимоги 31557,45 грн, однак згідно розрахунку на (а.с.23) сума заборгованості по відсотках становить 27 809,76 грн (а.с.22). Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.03.2023 року, розмір заборгованості складає 54576,09 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту 3009,99 грн; заборгованість за відсотками по дату відступлення права вимоги 27 809,76 грн; нараховані відсотки згідно кредитного договору 23756,34 грн (а.с.23). Згідно з розрахунком заборгованості, складеним позивачем, станом на 15.03.2024 року відповідач має заборгованість в сумі 54 576,09 грн (а.с.22). Відповідач не повернув своєчасно кредитодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, доказів протилежного суду не надав, котррозрахунок відсутній, як і доказу з банківської установи, що обслуговує картковий рахунок відповідача, про те, що ним не отримувалися 30.12.2019 року кредитні кошти на зазначену в заявці-анкеті кредитну карту в розмірі 3010 грн. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді. 08.10.2019 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0507789539 та отримання заявки кредиту - анкети на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного Договору позики №2628808431 від 30.12.2019 року в електронній формі, шляхом підписання такого електронним підписом відповідача. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі, яка переглядається, з наданих доказів встановлено, що електронний договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0507789539 від 08.10.2019 року, було укладено в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця ТОВ «Інфінанс» 30.12.2019 року. Відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_2 отримала від ТОВ «Інфінанс» одноразовий ідентифікатор 3z5q5r, зайшла у особистий кабінет, ознайомився з інформацією про доступні продукти товариства, отримав інформацію про обрані умови кредиту, та підписала його одноразовим ідентифікатором НОМЕР_3. В день підписання договору ТОВ «Інфінанс» через сервіс онлайн платежів iPay.ua, номер операції 45692101 о 16:25 здійснило перерахунок кредитних коштів на карту НОМЕР_4 (а.с.21). Отже, номер мобільного телефону за допомогою якого отримано одноразовий ідентифікатор та номер картки, на яку надіслані запозичені кошти співпадають з інформацією, що міститься в заявкі-анкеті, яка містить особисту інформацію, що відома тільки відповідача (номер ІПН, серія, номер паспорту, ким виданий,коли, номера мобільних телефонів, електронна адреса та інш). Отримання таких даних відповідачем не спростовано. Щодо доводів скарги про неправомірність нарахування відсотків за користування позиченими коштами, то такі доводи колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. За умовами вказаного договору: строк дії договору 36 календарних місяців (п.1.2.); загальний максимальний розмір кредитної лінії 20 000 грн (п.1.5.); процентна ставка 1,75% на 30 календарних днів (п.1.6.); протягом 36 календарних місяців з дня укладення договору позичальнику надається право користуватися кредитними коштами (п.1.7.); договір продовжується на 36 календарних місяців, якщо до його закінчення жодна із сторін письмово не повідомила про його закінчення (п.1.9.); максимальна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%. Крім того, ст.512 ЦК України вказує, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2023 року у справі №206/4841/20 вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, можуть лише спеціалізовані установи, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором має відповідати положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Відступлення 14.07.2021 року права вимоги за кредитним договором №0507789539 від 08.10.2019 року на користь ТОВ «Вердикт Капітал», згодом 10.03.2023 року на користь ТОВ «Коллект Центр» відповідає положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України за наявністю інформації в Комплексній інформаційній системі Національного банку України щодо ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» на час заміни кредитора у зобов`язані, за якою вони мали характерні ознаки спеціального суб`єкту, а саме як фінансова установа. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача, що апелянтом по суті і не заперечується, а розмір нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 34052,89 грн відповідає умовам договору, а посилання апелянта на те, що такі нараховані поза межами строку кредитування, є необґрунтованим та спростовується наведеними вище умовами договору, недійсність якого в судовому порядку не визнана. За наведеного доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу витрат на правничу допомогу, які стягнуті з відповідача, суд апеляційної інстанції вказує наступне. При поданні позову стороною позивача зазначено попередню суму судових витрат, які понесло ТОВ «Коллект Центр», крім іншого, 13 000 грн витрат на правничу допомогу, які просило стягнути з відповідача. На підтвердження понесених витрат стороною позивача надано: договір №02-01/2023 про надання правничої допомоги від 02.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» (а.с.48/зворот-49); прайс-лист послуг АО «Лігал Ассістанс» (а.с.50/зворот); платіжну інструкцію від 09.02.2024 року №413000008 (а.с.51); заявку на надання юридичної допомоги №1442 від 07.02.2024 року з обумовленням послуг (усна консультація та вивчення документів 2 год, вартість 1 год - 2 000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу 3 год, вартість год - 3 000 грн) на загальну суму 13 000 грн та акт надання таких послуг (а.с.52-53). Також, сторона позивача в письмових поясненнях просила стягнути витрати на правничу допомогу (а.с.136-139). У відзиві на позовну заяву стороною відповідача було зазначено, що вказана сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи, не відповідає часу, затраченому на підготовку позовної заяви, та обсягу виконаних робіт, а тому в її стягненні слід відмовити. Аналогічно зазначено стороною відповідача в апеляційній скарзі. Суд звертає увагу, що кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі №755/9215/15-ц зазначено, що: «…40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності…». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі №904/3583/19 вказано, що: «…у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України). Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 ГПК України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат…». У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Отже, за наведеного можна зробити висновок, що стороною позивача надані належні та допустимі докази щодо надання та отримання правничої допомоги, що підтверджено письмовими доказами, а стороною відповідача окрім заперечення часу із зазначенням, що такий вид позовної заяви не потребує вказаного часу, не спростовано, оскільки не надано доказів того, що представником ТОВ «Коллект Центр» витрачено менше часу, ніж зазначено. Таким чином, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. На таку сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності таких, чого зроблено не було. За наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстави для зменшення розміру визначених судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, як зауважує заявник, відсутні, оскільки при обрахуванні таких судових витрат, суд першої інстанції дотримався вимог статей 137, 141 ЦПК України, судової практики застосування цих норм права, викладених в постановах Верховного Суду України та рішеннях Європейського Суду з прав людини, виходячи при цьому з конкретних обставин справи, її складності та об`єму наданої професійної правничої допомоги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду скаржником не надано. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий І.Н. Лисак Судді: О.О. Одинак Н.Ю. Половінкіна