Постанова 4857 № 380/25946/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25946/23 пров. № А/857/9107/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Москаль Р.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 06 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: визнати неправомірними дії щодо відмови йому у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIl від 10 грудня 2015 року; зобов`язати зарахувати йому до стажу державної служби період роботи на державній службі з 20 травня 1999 року по день звернення до суду з позовом, та перевести на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VII від 10 грудня 2015 року, починаючи з 05 вересня 2023 року, з дня звернення із заявою. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV. Вказує, що 05 вересня 2023 року подав заяву про перехід на інший вид пенсії відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VII від 10 грудня 2015 року, як державному службовцю, який на день набуття чинності цього закону, має стаж державної служби понад 10 років. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02 жовтня 2023 року відмовлено йому у призначенні такої пенсії у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання, а не ранг, а займані посади не відносяться до посад, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, передбачених Законом № 3723-XII. Зазначає, що після 01 травня 2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у зарахуванні стажу роботи та в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII. Стверджує, що на час звернення до відповідача досягнув визначеного віку понад 62 роки, мав передбачений законодавством страховий стаж та набув стаж роботи на посадах державного службовця понад 20 років. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ відповідно до заяви від 05.09.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 05.09.2023 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в органах державної митної служби зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 мав 16 років 11 місяців 11 днів стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Маріуполь-порт», котра відноситься до відповідних категорій посад державних службовців. Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. З метою ефективного захисту порушених прав позивача відповідача суд першої інстанції зобов`язав відповідача перевести позивача з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ з 05 вересня 2023 року (з дати подання заяви про переведення на інший вид пенсії). Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно із записами трудової книжки позивача йому, як працівнику митної служби, присвоювались сцеціальні звання. Вказує, що період перебування посадових осіб в органах митної служби на посадах, під час перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 : - працює на посаді головного державного інспектора Львівської митниці; - отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV; - є внутрішньо переміщеною особою (зареєстрований на території Донецької області, фактично проживає на території Львівської області). Відповідно до записів в трудовій книжці, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 20 травня 1999 року по дату звернення до суду із цим позовом працює на різних посадах в органах державної митної служби (24 роки 05 місяців 17 днів) (а.с. 55-61). 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до органу ПФУ у Донецькій області із заявою про перехід на інший вид пенсії пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.74-75). 02 жовтня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 надіслало лист № 19131-17552/Ч-02/8-0500/23, яким повідомило, що він не має права на переведення з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 на пенсію за віком відповідно до Закону № 889, оскільки заявнику присвоєно спеціальне звання, а не ранг, а займані посади не відносяться до посад, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, передбачених Законом № 3723-XII (а.с. 6-7). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон № 889-VIII набрав чинності 01 травня 2016 року, одночасно втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі Закон № 3723-ХІІ), що передбачав особливості пенсійного забезпечення державних службовців. Разом з тим, пп. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено переживаючу дію статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, тобто законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у особи є право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. Так, відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII визначають, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року (день набрання чинності Законом № 889-VIII) певного стажу державної служби (10 років для осіб, що станом на цю дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. У період проходження позивачем публічної служби в органах державної митної служби з 15 березня 1994 року по 29 грудня 2014 року року діяв Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі Порядок № 283). Порядок № 283 втратив чинність з 01 травня 2016 року у зв`язку із набранням чинності Постановою КМУ № 229 від 25 березня 2016 року, якою визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби на підставі Закону № 889-VIII. Пункт 2 Порядку № 283 визначав, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою КМУ від 25 березня 2016 року № 229 (далі Порядок № 229, чинний з 01 травня 2016 року) до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Відповідно до статті 569 Митного кодексу України (далі МК України, в редакції чинній станом на 01 травня 2016 року) працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Згідно з приписами статті 588 МК України пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 отримував пенсію за віком на підставі Закону № 1058-IV, а 05 вересня 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про переведення його на пенсію державного службовця на підставі Закону № 3723-ХІІ. 02 жовтня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 надіслало лист № 19131-17552/Ч-02/8-0500/23, яким повідомило, що він не має права на переведення з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 на пенсію за віком відповідно до Закону № 889, оскільки заявнику присвоєно спеціальне звання, а не ранг, а займані посади не відносяться до посад, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, передбачених Законом № 3723-XII (а.с. 6-7). Стосовно доводів скаржника про відсутність підстав для зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача в митних органах на посадах, на яких присвоєно спеціальні звання, колегія суддів зазначає наступне. Закон № 889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року, визначає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII визначають, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби, - 10 років для осіб, що на цю дату обіймали посади державної служби або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи проходили станом на 01 травня 2016 року на держслужбі, - така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, котрий в іншій частині втратив чинність. Оцінюючи аргументи скаржника в частині того, що посадові особи, яким присвоєно спеціальні звання, не належать до категорії посад державної служби суд апеляційної інстанції враховує таке: - норми ст. 569, 588 Митного кодексу України (як в редакції, чинній станом на 01 травня 2016 року, так і станом на дату звернення до ПФУ) визначають, що посадові особи органів доходів і зборів, митниці є державними службовцями. При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів, митниці зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»; - частина вісімнадцята статті 37 Закону № 3723-XII передбачає, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку; - Порядок № 283 та Порядок № 229 визначають, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів митного контролю, державної податкової служби, її територіальних органів. Отже, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в органах державної митної служби зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 539/1855/17. Судом першої інстанції із копії трудової книжки ОСОБА_1 , наявної в матеріалах справи, встановлено, що позивач безперервно працював на посадах у митних органах у період з 20 травня 1999 року по дату звернення до суду, що не заперечується відповідачем. Отже, матеріалами справи підтверджується, що на дату набрання чинності Законом № 889-VIII (01 травня 2016 року) ОСОБА_1 мав 16 років 11 місяців 11 днів стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Маріуполь-порт», котра відноситься до відповідних категорій посад державних службовців. Отже, з урахуванням положень пунктів 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII ОСОБА_1 має право на пенсію державного службовця на підставі статті 37 Закону № 3723-XII. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ відповідно до заяви від 05 вересня 2023 року є протиправними Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача відповідача слід зобов`язати перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ з 05 вересня 2023 року (з дати подання заяви про переведення на інший вид пенсії). Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 380/25946/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін